Ухвала суду № 64952012, 21.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/751/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

21 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Івченка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Відповідач 1), Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Відповідач 2), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Відповідач 3) та, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВСУ в м. Києві від 06.11.2015 року №1021 о/с в частині звільнення 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за ст. 64 пп «г» (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_2 (М-185757), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління; зобов'язати Відповідача 3 поновити Позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління; зобов'язати Відповідача 3 видати дублікат трудової книжки без внесення до неї запису про звільнення майора міліції ОСОБА_2 (М-185757), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління (наказ ГУ МВСУ в м. Києві від 06.11.2015 № 1021 о/с); зобов'язати Відповідача 3 внести до трудової книжки Позивача відомості про прийняття на службу до Національної поліції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015 року №1021 о/с в частині звільнення 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за ст. 64 пп «г» (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_2 (М-185757), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Печерського районного управління;

поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 07 листопада 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 01.09.2003 року.

Згідно наказу Головного управління МВС України в місті Києві від 15.07.2014 року №383 капітан міліції ОСОБА_2 (М-185757) старший слідчий відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.05.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно статті 18 Закону України «Про відпустки».

06.11.2015 року наказом начальника Головного управління МВС України в місті Києві №1021 о/с «Щодо особового складу» згідно п.п.10, 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно п.64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_2 (М-185757), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік). Вислуга років на день звільнення Позивача складає 12 років 02 місяці 06 днів.

За вимогами статті 18 Закону України «Про міліцію» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення).

Згідно п.п.10, 17 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби у Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон).

Відповідно ст.3 Закону поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивача звільнено зі служби відповідно до пунктів 10 та 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», а також на підставі пп.«г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно пп.«г» пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого навчальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

За таких підстав, оскільки ні вказаним Положенням, ні нормами діючого на час звільнення Позивача Закону України «Про міліцію» не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, тому колегія суддів вважає правильним застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Положеннями статті 49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Суд погоджується з посиланням Відповідача 1 на відсутність обов'язку останнього попередити Позивача про наступне вивільнення, позаяк таке попередження міститься у пункті 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні відомості про надання Відповідачами пропозицій Позивачу щодо іншої роботи.

Відповідно ч.3 ст.148 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Оскільки Закон України «Про міліцію» не містив положень щодо гарантій вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, а пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачі зобов'язані були застосовувати при звільненні Позивача норми Кодексу законів про працю України, зокрема в частині звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст.184 КЗпП, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Також, пунктом 4.8. Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.03.2005 року №181, не підлягають атестуванню особи рядового і начальницького складу жіночої статі під час перебування у відпустках у зв'язку з пологами та доглядом за дитиною, а також чоловічої статі, яким надана відпустка у зв'язку з доглядом за дитиною. Такі працівники атестуються не раніше ніж через рік після їх виходу на службу.

Частиною 5 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що не допускається переміщення поліцейських жіночої статі за ініціативою керівника відповідного органу (установи, закладу) поліції на посади, нижчі ніж та, яку вони займали, з мотивів, пов'язаних із вагітністю, наявністю дітей віком до трьох років (до шести років - за медичними показниками), або у зв'язку з тим, що вони є одинокими матерями та мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів.

Пунктом 6 Розділу ІV Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 року №1465 передбачено, що не підлягають атестуванню поліцейські жіночої статі під час перебування у відпустках у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною.

Наведені положення нормативно-правових актів дають підстави для висновку, що не допускається не лише звільнення, а й атестування осіб рядового і начальницького складу жіночої статі під час перебування у відпустках у зв'язку з пологами та доглядом за дитиною та атестування поліцейських жіночої статі під час перебування у відпустках у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною.

Щодо посилань апелянта на повну ліквідацію державного органу виконавчої влади - міліції, слід зазначити таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві та його структурні підрозділи та одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції у м.Києві.

Преамбулою Закону України «Про міліцію» було визначено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ст.2 Закону України «Про міліцію» основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; виконання адміністративних стягнень; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно ст.2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що держава, ліквідувавши один державний орган - міліцію, створила інший державний орган - Національну поліцію, поклавши на останній, в тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу, що свідчить фактично про його реорганізацію.

Отже, законодавством встановлена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 року у справі №21-108а14 та від 28.10.2014 року у справі №21-484а14.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВСУ в м.Києві від 06.11.2015 року №1021 о/с в частині звільнення 06.11.2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за ст. 64 пп «г» (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_2 (М-185757), старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління.

Відповідно п.24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Абзацами 2, 3 частини 1 статті 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади набувають статусу юридичної особи, припиняються як юридичні особи з дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи, запису про державну реєстрацію їх припинення.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був відсутній запис щодо припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві.

Згідно пункту 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Відповідно ч.1 ст.235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивача слід поновити на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві з 07 листопада 2015 року.

Позовні вимоги про зобов'язання Головне управління Національної поліції у місті Києві видати Позивачу дублікат трудової книжки без внесення до неї запису про її звільнення та внести до трудової книжки відомості про прийняття Позивача на службу до Національної поліції, задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 24 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.