Ухвала суду № 64951839, 22.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 752/12835/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Шумко А.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 07 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірною відмову УПФУ у перерахунку довічного грошового утримання та зобов'язати здійснити такий перерахунок.

Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 07 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з цим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 21.06.1982 року працювала на посаді судді, в тому числі з 22.08.1997 року на посаді судді апеляційного суду м.Києва та 02.12.2013 року подала заяву про звільнення із займаної посади.

Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року №59-VIII її звільнено з посади судді Апеляційного суду м.Києва та наказом голови суду №26-ОС 26 січня 2015 року відраховано зі штату суддів Апеляційного суду м.Києва. Стаж роботи позивачки на посаді судді становить 33 роки 5 місяців 24 дні.

02.02.2015 року ОСОБА_3 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м.Києва з заявою про призначення довічного грошового утримання.

Згідно Розпорядження УПФУ в Голосіївському районі м.Києва №198060 від 18.05.2015 ОСОБА_3 призначено довічне грошове утримання відповідно до ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2453-УІ, 07.07.2010, в редакції від 01.04.2015р., в розмірі 10962,00 грн., виходячи із суми суддівської винагороди, на яку нараховуються страхові внески, та загального проценту розрахунку пенсії від заробітку 60%.

23.06.2015 року позивачка звернулася до УПФУ в Голосіївському районі м.Києва із заявою про перерахунок довічного грошового утримання з 60% до 90% заробітної плати та надала копію рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2013 року, довідку Апеляційного суду м.Києва від 10.06.2015 року №196/04 про складові суддівської винагороди судді Апеляційного суду м.Києва станом на 01.04.2015року.

Листами №220/12/П-178 від 19.06.2015 року та №289/12/П-102/1 від 12.08.2015 року позивачці було повідомлено про визначення управлінням ПФУ в Голосіївському районі м.Києва довічного грошового утримання з розрахунку 60% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на підставі наданої довідки Апеляційного суду м.Києва від 04.02.2015 року №131/04 про складові суддівської винагороди судді Апеляційного суду міста Києва станом на 25.12.2014 року в розмірі 22 776,60 грн., суми суддівської винагороди, на яку нараховуються страхові внески становить 18 270,00 грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями статті 126 Конституції України закріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.

Відповідно до п.п. 7, 8 ч. 4 ст. 48 «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, незалежність судді забезпечується, в тому числі, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Згідно з ч. ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року № 19-рп/2004 було надано офіційне тлумачення положення статті 126 Конституції України, зокрема, зазначено, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі, гарантії визначені, зокрема, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

В пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

Конституційний Суд України рішенням від 03.06.2013 року №3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої ст.138 Закону №2453-УІ у редакції закону №3668-УІ від 8 липня 2011 року визнав такими, що не відповідають Конституції України.

У вказаному рішення Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 138 Закону №2453-УІ до внесених Законом №3668-УI змін передбачала: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання». Однак Законом №3668-УІ змінено визначений законом №2453-УІ порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-УІ звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів.

Таким чином, частина третя ст.138 Закону №2433-VІ не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Конституції України.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008 про те, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім справедливим судом.

Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки особливою формою матеріального забезпечення суддів, відмінною від пенсії, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Отже, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 частина третя статті 138 Закону №2453-УІ у редакції Закону №3668-VІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції до змін,внесених Законом № 3668-VІ, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання», дія статті 2 Закону №3668-VІ не поширюється на Закон № 2453-VІ дія абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VІ не поширюється на правовідносини щодо виплати суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання).

В подальшому Законом України «Про внесення змін та визначення такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014, що набрав чинності з 01.01.2015 року, внесені зміни до ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання судді обчислюється в розмірі 60% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Крім того, частиною 3 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-ІІІ передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Такі ж правила перерахунку довічного грошового утримання передбачені ч.3 ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016р. у справі №1-8/2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус судів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці), визнано такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-УІІІ;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-УІ у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-УІІІ, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-УІІІ;

- пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-УIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного і грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII та положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнано неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що з 02 лютого 2015 року довічне грошове утримання в розмірі 90% повинно бути нараховано позивачці та виплачуватися з суми 22 776,60 грн. відповідно до довідок Апеляційного суду м.Києва №128 від 29.01.2015 та №131/04 від 04.02.2015, а з 01 вересня 2015 року - з суми 25 768, 60 грн., виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого судді Апеляційного суду міста Києва станом на 01.05.2016р. (довідка №88/04 від 16.06.2016 Апеляційного суду м.Києва).

Водночас, розпорядженням відповідача №198060 від 15.07.2016р., позивачці з 08.06.2016р., тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 08.06.2016р. у справі №1-8/2016, вже нараховується та виплачується довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, виходячи з розміру суддівської винагороди 27 115,00 грн. станом на 31.05.2016р.

При цьому, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України вже визнавав неконституційними положення законів України щодо зниження розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позбавлення суддів можливості подальшого перерахунку розміру такого утримання; припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання на період роботи суддів у відставці на певних посадах, а також встановлення максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання (пункт 2 резолютивної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Не зважаючи на це, Верховна Рада України прийняла Закон № 213, Закон № 911, окремими положеннями яких звужено обсяг гарантій незалежності суддів.

Конституційний Суд України зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.41,195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 07 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: Ю.А.Ісаєнко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.