Рішення № 64950094, 17.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2017Справа №910/21164/16

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача Комунального підприємства "Київський метрополітен"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним пункту договору,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю;

від відповідача: Швед Я.О. - представник за довіреністю;

від третьої особи: Костюк О.М. - представник за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про визнання недійсним пункту договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2016 порушено провадження у справі (суддя Домнічева І.О.), розгляд справи призначено на 06.12.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 22.12.2016 № 04-23/2654 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21164/16 у зв'язку із прийняттям Вищою радою юстиції рішення про звільнення судді Домнічевої І.О.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 22.12.2016, справу 3 910/21164/16 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Позивач у судовому засіданні 17.02.2017 стверджував, що його права порушені, та просив позов задовольнити повністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що пункт 9.1 договору оренди від 26.11.2007 № 153-Упр (Дв)-07 суперечить положенням пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 № 1759-VI та положенням ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідач надави відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечив, зазначив, що сторонами не було укладено жодних додаткових угод до договору оренди від 26.11.2007 № 153-Упр(Дв)-07 про зміну строку дії договору, просив у позові відмовити. У відзиві на позовну заяву від 15.02.2017 № 12/04-151 відповідач зазначив, що позивач звернувся з позовом в листопаді 2016 року з пропуском строку позовної давності в три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, як це зазначено у ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Однак відповідачем не зазначено з якого моменту розпочався перебіг позовної давності, коли позивач довідався, або міг довідатися про порушення свого права. Зазначення таких обставин є необхідним для визначення початку перебігу позовної давності та відповідно для застосування наслідків спливу позовної давності.

Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав письмові пояснення на позовну заяву в якій просив суд відмовити у задоволенні позову.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, заслухавши доводи позивача та заперечення відповідача та третьої особи, суд встановив:

До прийняття рішення по справі позивачем подано заяву згідно вимог ст.ст. 66, 67 ГПК України про забезпечення позову шляхом:

- заборони відповідачеві та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з орендованого нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), що визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасово огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря загальною площею 14,26 кв. м. згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору, за адресою: станція метро "Лук'янівська", для торгівлі непроводольчими товарами;

- заборони відповідачеві та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо знесення майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з орендованого нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), що визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасово огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря загальною площею 14,26 кв. м. згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору, за адресою: станція метро "Лук'янівська", для торгівлі непроводольчими товарами.

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора, або з власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві вчиняти певні дії, у тому числі іншим особам, що стосуються предмета спору.

Згідно з абз. 3 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Абзацом 3 п. 3 даної постанови пленуму адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

Обґрунтовуючи можливість незаконного виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з орендованої площі, заявник посилається на те, що у господарському суді м. Києва розглядається справа № 910/18709/16 за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про виселення.

Однак ухвалою Господарському суді м. Києва від 20.12.2016 у справі № 910/18709/16 провадження у даній справі зупинено до закінчення розгляду господарським судом міста Києва справи № 910/21164/16 та набрання судовим рішення у вказаній справі законної сили.

Таким чином, позивачем не надано достатніх обґрунтувань того, що невжиття заходів до забезпечення позову до вирішення спору по суті, може вплинути на його діяльність чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Саме лише припущення про можливу небезпеку заподіяння шкоди, його правам, свободам та інтересам у зв'язку з вчиненням відповідачем дій щодо виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з орендованої площі та знесення його майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення вказаної заяви.

За таких обставин у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову судом відмовлено.

Яке вбачається із доводів, наведених у позовній заяві, 26.11.2007 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди № 153-Упр(Дв)-07 (далі - Договір) за яким орендодавець на підставі рішення Київради від 28.12.2006 № 548/605 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасово огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря загальною площею 14,26 кв.м згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору, за адресою: станція метро "Лук'янівська", для торгівлі непроводольчими товарами. Об'єкт оренди було передано орендарю за актом приймання-передачі майна в оренду від 27.11.2007.

Згідно з п. 2.4 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен".

Пунктом 9.1 Договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 28.12.2006 № 548/605 діє з 26.11.2007 до 24.11.2008 (364 дні).

Додатковими угодами до Договору сторони продовжували термін його дії, зокрема, додатковою угодою від 28.09.2011 № 157 до Договору було викладено п. 9.1 Договору у новій редакції, чим саме продовжено дію договору до 31.03.2012.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 № 1759-VI, який вступив в силу з 30.12.2009, термін договору оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Позивач вважає, що Договір був укладений в силу пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" на строк 5 років тобто з 26.11.2007 до 26.11.2012 та жодна із сторін не направляла іншій стороні протягом місяця, тобто з 26.11.2012 по 26.12.2012, заяви про припинення або зміну умов Договору, тому даний договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, тобто з 26.11.2012 по 26.11.2017.

Таким чином, відповідно до тверджень позивача, пункт 9.1 Договору суперечить вимогам пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" та ч. 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому має бути визнаний судом недійсним.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пункт 1 статті 759 ЦК України, як загальна норма права визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Стаття 283 ГК України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Листом від 23.08.2016 № 711-НЗ орендодавець (КП "Київський метрополітен") повідомив Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 про те, що термін Договору закінчився 04.08.2016, Договір продовжуватися не буде та про необхідність звільнити орендоване приміщення.

Пунктом 4.14 Договору передбачено, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.

Пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Обов'язковість виконання зазначеного законодавчого припису не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Оскільки вказана вище норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

У разі ж звернення з відповідним позовом орендодавця слід з'ясовувати наявність згоди орендаря на продовження строку дії договору і за наявності його заперечень відмовляти в позові.

Згідно з п. 9.2 Договору усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання пункту 9.1 Договору недійсним, оскільки пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" надає орендарю (позивачу у даній справі) право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років саме шляхом внесення змін до договору, а не шляхом визнання пункту договору недійсним.

Таким чином, у задоволені позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Київський метрополітен" про визнання недійсним пункту 9.1 договору оренди від 26.11.2007 № 153-Упр(Дв)-07 слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, згідно ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 17.02.2017, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 203, 215, 626, 627, 759 ЦК України, ст. ст. 42, 43, 33, 34, 43, 44, 49, 66, 67, 82, 84, частиною другою та третьою ст. 85 ГПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Київський метрополітен" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 22.02.2017

Суддя Ю.О.Підченко