Рішення № 64949532, 21.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.17р. Справа № 904/12531/16

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

до Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 у загальному розмірі 12 989 грн. 34 коп.

та

за зустрічним позовом Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпро)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про визнання недійсною угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 - представник (довіреність № 480 від 22.05.2016)

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Костенко О.М. - представник (довіреність від 16.12.2016)

ОСОБА_4 - представник (довіреність від 23.01.2017)

присутній: ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_3, виданий 01.08.2011)

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради (далі - відповідач) заборгованість за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 у загальному розмірі 12 989 грн. 34 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 9 720 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 943 грн. 50 коп. - пеня;

- 1 053 грн. 07 коп. - інфляційні втрати;

- 272 грн. 77 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані у грудні 2015 року послуги та, відповідно, наявністю боргу у сумі 9 720 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.1. угоди позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2016 по 27.12.2016 в сумі 1 943 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня по листопад 2016 року у сумі 1 053 грн. 07 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.01.2016 по 27.12.2016 у сумі 272 грн. 77 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.01.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 3474/17 від 19.01.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що, фактично, обумовлені спірною угодою послуги відповідачу надані не були. Крім того, відповідач посилався на те, що позивач не мав достатніх знань для надання послуг, визначених спірною угодою. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зауважує, що угода про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 не містить всіх істотних умов, визначених законодавством для такого виду договорів, а саме: не містить строку договору, а отже є недійсним. Крім того, у відзиві відповідач зазначив, що позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та пені (більше ніж за 6 місяців).

Від відповідача надійшов супровідний лист (вх.суду 3476/17 від 19.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третіх осіб (вх.суду 3479/17 від 19.01.2017), в якій він просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, посилаючись на те, що статутом підприємства передбачено, що порядок використання прибутку визначає власник підприємства згідно зі статутом та чинним законодавством України.

У судове засідання 23.01.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 23.01.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

У судовому засіданні 23.01.2017 представником відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю подання зустрічної позовної заяви. Вказане клопотання було задоволено судом.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 23.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача надійшла зустрічна позовна заява (вх.суду 1176/17 від 06.02.2017), в якій він просив суд визнати недійсною угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015. Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що, фактично, умови угоди не виконувалися, а відповідач за зустрічним позовом не міг виконати свої зобов'язання за вказаною угодою, оскільки не мав достатніх знань та не отримав відповідний сертифікат. Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що підтвердженням ненадання послуг за спірною угодою, є факт підписання договору та акту в один день. Так, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що угода про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 була умисно укладена відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та колишнім директором Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради без наміру її виконання, а лише з метою заволодіння бюджетними коштами, на шкоду інтересам суспільства. Отже, позивач за зустрічним позовом, посилаючись на частину 1 статті 207 Господарського кодексу України, просить суд визнати угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 недійсною.

Ухвалою суду від 06.02.2017 в порядку статті 60 Господарського процесуального кодексу України зустрічний позов Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 - прийнято судом до спільного розгляду з первісним позовом.

У судове засідання 07.02.2017 з'явився представник відповідача (позивача за зустрічним позовом). Представник позивача у судове засідання 07.02.2017 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав. По день, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, у зв'язку з чим, у судовому засіданні 07.02.2017 суд перейшов до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 07.02.2017 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) виклав зміст відзиву на позовну заяву, враховуючи доводи якого, просив суд відмовити у задоволенні первісного позову. Крім того, представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) підтримав та обґрунтував позовні вимоги за зустрічним позовом, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Також, у судовому засіданні 07.02.2017 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) просив суд задовольнити його клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 07.02.2017 відмовлено у задоволенні заяви Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Крім того, судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 07.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі. Додатково позивача було повідомлено про день, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду телефонограмою (а.с.92-93).

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх.суду 10735/17 від 20.02.2017), в якому він проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що обумовлені спірною угодою послуги фактично надавалися відповідачу і до укладення угоди, а проставляння на угоді та акті однієї дати було обумовлене особливостями взяття на облік зобов'язань за цією угодою казначейською службою (за зобов'язаннями відповідача щодо оплати наданих послуг). Крім того, зобов'язання по оплаті були взяті на облік 25.12.2016 Управлінням Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. На підтвердження фактичного надання послуг за спірною угодою позивач (відповідач за зустрічним позовом) долучив: договір про надання послуг від 14.09.2015, укладений між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою ОСОБА_2, який фактично надавав обумовлені спірною угодою послуги відповідачу (позивачу за зустрічним позовом); пояснення посадових осіб підприємства-відповідача, які працювали у період надання послуг та які безпосередньо приймали участь під час їх виконання позивачем; CD-диск з робочими файлами проектів документів та матеріалами семінару; DVD-диск з відео файлами тендеру; скріншоти з електронної адреси, з якої проводилася переписка з приводу надання послуг, обумовлених спірною угодою. З приводу наданих відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) доповідних записок членів тендерного комітету, позивач (відповідач за зустрічним позовом) вказав, що вони не є належним доказом ненадання послуг за спірною угодою, оскільки позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) не заперечується та підтверджується факт надання вказаних послуг не позивачем особисто, а залученим останнім до їх виконання - Фізичною особою ОСОБА_2. Також, позивач (відповідач за зустрічним позовом) вказав на безпідставності посилання відповідача (позивача за зустрічним позовом) на відсутність кваліфікації у позивача (відповідача за зустрічним позовом) щодо надання визначеного спірною угодою виду послуг. Щодо заперечень відповідача (позивача за зустрічним позовом) в частині помилок у розрахунках, позивач (відповідач за зустрічним позовом) визнав їх наявність та вказав, що за результатами проведеного уточненого розрахунку пені (за 6 місяців) ним визначена сума пені у розмірі 1 123 грн. 22 коп.

У судове засідання 20.02.2017 з'явилися представник позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2017 підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, що наведені у позовній заяві.

У судовому засіданні 20.02.2017 представник відповідача виклав зміст відзиву на позовну заяву, враховуючи доводи якого, він просив суд відмовити у задоволенні первісного позову.

Крім того, у судовому засіданні 20.02.2017 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) підтримав та обґрунтував позовні вимоги за зустрічним позовом, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представником позивача (відповідача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 20.02.2017 було викладено зміст відзиву на зустрічну позовну заяву, з урахуванням доводів якого він просив суд відмовити у задоволенні вимог за зустрічним позовом.

У судовому засіданні 20.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 21.02.2017.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшов супровідний лист (вх.суду 11085/17 від 21.02.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи довідку про склад комітету з конкурсних торгів станом на 24.12.2015.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшли пояснення за первісним позовом (вх.суду 11086/17 від 21.02.2017), в яких він наголошує на тому, що долучені до матеріалів справи: договір про надання послуг від 14.09.2015, укладений між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою ОСОБА_2; пояснення колишнього заступника директора Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради; CD-диск з робочими файлами проектів документів та матеріалами семінару; скріншоти з електронної адреси, з якої проводилася переписка з приводу надання послуг, обумовлених спірною угодою - не є належними доказами по справі та не можуть прийматися до уваги судом.

Від ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення (вх.суду 11087/17 від 21.02.2017), в яких він зазначає, що під час укладання та виконання угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 він займав посаду директора Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради та безпосередньо укладав та контролював надання послуг за вказаною угодою. У поясненнях ОСОБА_6 повідомляє, що, фактично, послуги, обумовлені спірною угодою, позивачем надавалися з серпня-вересня 2015 року, а бухгалтер самостійно присвоїла спірній угоді дату та номер - № 1-КП від 24.12.2015, в той час, як, фактично, домовленості щодо надання послуг були досягнуті ще в серпні 2015 року та з цього часу позивач, фактично, їх надавав відповідачу. Результат наданих послуг було зафіксовано в акті виконаних робіт № 1-КП від 24.12.2015. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що фінансові зобов'язання Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 та актом виконаних робіт № 1-КП від 24.12.2015 були зареєстровані та взяті на облік 25.12.2015 Управлінням Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. У поясненнях ОСОБА_6 також звертає увагу суду, що до моменту порушення провадження у даній справі ніяких зауважень щодо обсягів та якості наданих за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 у відповідача не виникало.

Від ОСОБА_7 надійшли письмові пояснення (вх.суду 11088/17 від 21.02.2017), в яких він підтверджує фактичність виконання робіт, обумовлених угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015.

У судове засідання 21.02.2017 з'явилися представник позивача та відповідача; у судовому засіданні також був присутній колишній директор Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради, який укладав та приймав послуги за спірною угодою.

У судовому засіданні 21.02.2017 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) наполягав на задоволенні вимог за первісним позовом, з підстав, що у ньому наведені, а також просив суд відмовити у задоволенні вимог за зустрічним позовом, з огляду на їх безпідставність, врахувати раніше подані відзив та пояснення по справі.

У судовому засіданні 21.02.2017 представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) наполягав на задоволенні вимог за зустрічним позовом, з підстав, що у ньому наведені, а також просив суд відмовити у задоволенні вимог за первісним позовом, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Також, представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) просив суд врахувати всі раніше подані ним пояснення та докази.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

У судовому засіданні 21.02.2017 представник відповідача (позивача за первісним позовом) просив суд відкласти розгляд справи, з приводу чого судом зазначено таке.

Провадження у даній справі було порушено 30.12.2016 та протягом всього часу розгляду справи, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 30.12.2016 по 21.02.2017 відбулося чотири судових засідання у даній справі.

В той же час, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Крім того, представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, у судовому засіданні представник позивач (відповідача за зустрічним позовом) наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача (позивача за зустрічним позовом) свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач (позивач за зустрічним позовом) протягом більше 1 року не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Суд прийшов до висновку, що відповідач з 06.01.2017 (дати отримання ухвали суду про порушення провадження у справі, а.с.31) мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи судом було відмовлено.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщов разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.02.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з системного аналізу наявних у справі доказів вбачається, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради було досягнуто домовленості щодо надання певного обсягу консультаційно-правових послуг з питань супроводу підготовки документації тендерних торгів, навчання членів комітету з конкурсних торгів, надання консультацій та експертних висновків по проведенню та оформленню звітності по здійсненним процедурам торгів, визначених у ДКТ відповідно до чинного законодавства

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Крім того, в подальшому між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець, позивач) та Комунальним підприємством "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради (далі - замовник, відповідач) було укладено угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 (далі - угода, а.с.15-16), відповідно до пункту 1.1. якої замовник замовляє та сплачує, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику консультаційно-правові послуги з питань супроводу підготовки документації тендерних торгів, навчання членів комітету з конкурсних торгів, надання консультацій та експертних висновків по проведенню та оформленню звітності по здійсненним процедурам торгів, визначених у ДКТ відповідно до чинного законодавства та умов договору, які викладені у додатках (кошторисах) до угоди.

Відповідно до пункту 2.1. угоди загальна вартість послуг за угодою за домовленістю сторін визначається сумою 9 720 грн. без ПДВ, відповідно вартості послуг, зазначених у підписаних сторонами додатках (кошторисах).

У пункті 6.1. угоди сторони визначили, що дія угоди починається з моменту її підписання обома сторонами і закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань до 31.12.2015. Дія угоди регулюється статтею 631 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, на виконання своїх зобов'язань перед відповідачем, позивачем були надані послуги на загальну суму 9 720 грн. 00 коп., що підтверджується актом виконаних робіт за угодою від 24.12.2015 (а.с.18).

У вказаному акті позивач та відповідач зафіксували факт того, що виконавець (позивач) надав замовнику (відповідачу) консультаційно-правові послуги з питань супроводу підготовки документації тендерних торгів, навчання членів комітету з конкурсних торгів, надання консультацій та експертних висновків по проведенню та оформленню звітності по здійсненним процедурам торгів, визначених у ДКТ відповідно до чинного законодавства. В акті сторони також підтвердили, що загальна вартість виконаних послуг складає 9 720 грн. 00 коп.Позивач та відповідач в акті визнали та підтвердили, що роботи виконані якісно, претензій замовник (відповідач) до виконавця (позивача) не має (а.с.18). Вказаний акт підписаний та скріплений печатками як позивача так і відповідача.

При цьому,вказаний акт є самостійним первинним документом, на підставі якого суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4 цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, протягом розгляду справи, а також звертаючись у даній справі із зустрічною позовною заявою, відповідач заперечував проти факту надання послуг, визначених спірною угодою позивачем, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи такі докази:

- наказ від 02.04.2015 "Про проведення державних закупівель" (а.с.37);

- наказ від 03.04.2015 "Про організаційні засади діяльності комітету з конкурсних торгів", яким створено комітет з конкурсних торгів, до якого увійшов, зокрема, ОСОБА_1 (а.с.38);

- наказ від 16.09.2015 "Про внесення змін до комітету з конкурсних торгів", яким виведено зі складу комітету ОСОБА_1 (а.с.39);

- заяву про вчинення шахрайства, зареєстровану 22.01.2017 (а.с.44);

- наказ від 05.01.2017 "Про призначення службового розслідування" стосовно угоди № 1-КП від 24.12.2015 (а.с.45);

- доповідні записки чотирьох членів комітету з конкурсних торгів щодо ненадання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 консультаційно-правових послуг (а.с.46-49).

Вказані докази не можуть бути визнані судом належними та такими, що підтверджують факт ненадання консультаційно-правових послуг з питань супроводу підготовки документації тендерних торгів, навчання членів комітету з конкурсних торгів, надання консультацій та експертних висновків по проведенню та оформленню звітності по здійсненним процедурам торгів, визначених у ДКТ відповідно до чинного законодавства, оскільки факт їх надання підтверджується саме первинними документами, яким є акт виконаних робіт за угодою від 24.12.2015 (а.с.18).

Крім того, належність виконання позивачем вказаних робіт та послуг додатково було підтверджено ОСОБА_6, який під час укладання та виконання угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 займав посаду директора Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради та безпосередньо укладав та контролював надання послуг за вказаною угодою. У поясненнях ОСОБА_6 повідомив, що, фактично, послуги, обумовлені спірною угодою, позивачем надавалися з серпня-вересня 2015 року, а бухгалтер самостійно присвоїла спірній угоді дату та номер - № 1-КП від 24.12.2015, в той час, як, фактично, домовленості щодо надання послуг були досягнуті ще в серпні 2015 року та з цього часу позивач, фактично, їх надавав відповідачу. Результат наданих послуг було зафіксовано в акті виконаних робіт № 1-КП від 24.12.2015. Крім того, ОСОБА_6 зазначав, що фінансові зобов'язання Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 та актом виконаних робіт № 1-КП від 24.12.2015 були зареєстровані та взяті на облік 25.12.2015 Управлінням Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська. У поясненнях ОСОБА_6 також звертав увагу суду, що до моменту порушення провадження у даній справі ніяких зауважень щодо обсягів та якості наданих за угодою про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 у відповідача не виникало.

На підтвердження фактичного надання послуг позивач (відповідач за зустрічним позовом) долучив: договір про надання послуг від 14.09.2015, укладений між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою ОСОБА_2, який фактично надавав обумовлені спірною угодою послуги відповідачу (позивачу за зустрічним позовом); пояснення посадових осіб підприємства-відповідача, які працювали у період надання послуг та які безпосередньо приймали участь під час їх виконання позивачем; CD-диск з робочими файлами проектів документів та матеріалами семінару; DVD-диск з відео файлами тендеру; скріншоти з електронної адреси, з якої проводилася переписка з приводу надання послуг, обумовлених спірною угодою. З приводу наданих відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) доповідних записок членів тендерного комітету, позивач (відповідач за зустрічним позовом) вказав, що вони не є належним доказом ненадання послуг за спірною угодою, оскільки позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) не заперечується та підтверджується факт надання вказаних послуг не позивачем особисто, а залученим останнім до їх виконання - Фізичною особою ОСОБА_2.

Так, в матеріалах справи наявний договір про надання послуг від 14.09.2015, укладений між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (генпідрядник) та Фізичною особою ОСОБА_2 (субпідрядник), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, субпідрядник зобов'язується протягом визначеного в договорі строку надавати субпідрядні консультаційно - правові послуги у сфері державних закупівель та/або у дотичних сферах, які обумовлюють та/або випливають та/або походять з виконання/дотримання норм права у сфері державних закупівель для Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради з належною якістю для таких видів послуг, а генпідрядник - оплатити ці послуги відповідно до умов договору. Детальна інформація щодо послуг, які надаються за договором, міститься у специфікації, яка викладена у додатку № 1 до договору (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 6.1. вказаного договору він набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного його виконання.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг відповідачу на суму 9 720 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи.

Так, з акту виконаних робіт від 24.12.2015 вбачається, що він підписаний без заперечень, оскільки в акті вказано, що роботи виконані якісно, претензій замовник (відповідач) до виконавця (позивача) не має (а.с.18). Матеріали справи також не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих позивачем послуг (виконаних робіт), які б існували у відповідача до порушення провадження у даній справі, а саме: в період з 24.12.2015 до 30.12.2016.

Відповідно до пункту 6.2. угоди для виконавця роботи вважаються виконаними після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані його обов'язки перед відповідачем щодо надання послуг.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пунктів 2.2. та 2.3. угоди замовник повинен зробити оплату в обсязі загальної вартості угоди (пункт 2.1.) по факту надання послуг згідно виставленого рахунку та акту виконаних робіт. За домовленістю сторін виконавець може надавати рахунки на сплату та акт виконаних робіт по кожному окремому завданню (виду послуг), що наводяться у додатках (кошторисах) до угоди.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Як зазначає позивач, в порушення вказаних положень чинного законодавства та досягнутих між сторонами домовленостей, відповідач надані позивачем послуги не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9 720 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору за первісним позовом.

Приймаючи рішення стосовно вимог за первісним позовом, суд виходив також із наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується належність виконання обов'язків позивача щодо надання послуг (виконання робіт) для відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідним актом в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав 24.12.2015, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 9 720 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 9 720 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, приймаючи рішення господарський суд виходив також із наступного.

На підставі укладеного правочину між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із бюджетним фінансуванням.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 9 720 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги за первісним позовом щодо стягнення основного боргу в сумі 9 720 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.1. договору сторони передбачили, що у випадку порушень термінів виконання договірних зобов'язань винна сторона за кожен день прострочення сплачує іншій стороні угоди штрафні санкції у розмірі 120% облікової ставки НБУ, яка діяла на період прострочення.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.1. угоди позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.01.2016 по 27.12.2016 в сумі 1 943 грн. 00 коп.

Судом також враховано, що позивачем було долучено до матеріалів справи уточнений розрахунок пені, але судом зауважено, що оскільки позивач не звертався до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог (за уточненим розрахунком позивачем визначені менші, ніж заявлені у позовній заяві, суми вказаних нарахувань), судом вирішується спір, виходячи із вимог, що заявлені у позовній заяві, під час звернення з нею до суду.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки не враховано норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, внаслідок чого розрахунок пені є арифметично невірним.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом було встановлено, що в період з 01.01.2016 по 24.06.2016 пеня складає 1 163 грн. 05 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 163 грн. 05 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з січня по листопад 2016 року у сумі 1 053 грн. 07 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.01.2016 по 27.12.2016 у сумі 272 грн. 77 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вищевказані вимоги, але арифметично розрахунок здійснено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період з січня по листопад 2016 року складають 1 104 грн. 12 коп. Отже, розрахована сума інфляційних втрат є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Приймаючи до уваги те, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 1 053 грн. 07 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 1 053 грн. 07 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що період прострочення визначений позивачем вірно (не виходить за межі періоду, визначеного судом), але арифметично розрахунок здійснений також неправильно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що 3% річних за період з 01.01.2016 по 24.06.2016 складають 288 грн. 41 коп. Отже, розрахована сума 3% річних є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Приймаючи до уваги те, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 272 грн. 77 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 272 грн. 77 коп., яка визначена позивачем.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати та стягнення судового збору за первісним позовом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову за первісним позовом становить 12 989 грн. 34 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 11 378 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), а позивачем згідно з квитанцією № 0.0.677624024.1 від 27.12.2016 сплачено 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 222 грн. 00 коп. (1 600,00 - 1 378,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за первісним позовом відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В рамках даної справи відповідачем була подана та прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічна позовна заява, в якій відповідач (позивач за зустрічним позовом) просив суд визнати недійсною угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015. Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що, фактично, умови угоди не виконувалися, а відповідач за зустрічним позовом не міг виконати свої зобов'язання за вказаною угодою, оскільки не мав достатніх знань та не отримав відповідний сертифікат. Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що підтвердженням ненадання послуг за спірною угодою, є факт підписання договору та акту в один день. Так, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що угода про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 була умисно укладена відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та колишнім директором Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради без наміру її виконання, а лише з метою заволодіння бюджетними коштами, на шкоду інтересам суспільства. Отже, позивач за зустрічним позовом, посилаючись на частину 1 статті 207 Господарського кодексу України, просить суд визнати угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 недійсною.

При цьому, судом було враховано, що поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (пункт 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з огляду на слідуюче.

Дослідивши угоду про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015, суд прийшов до висновку, що у спірній угоді сторонами було досягнуто згоди за всіма істотними умовами, необхідними для даного виду договорів.

Зі сторони виконавця - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 договір підписано особисто ним, зі сторони Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради договір підписано його директором - ОСОБА_6.

Відповідно до статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Так, угода про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 не містить умов щодо надання послуг особисто Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як і не містить заборон на їх надання іншою особою за дорученням останнього.

Отже, укладення договору про надання послуг від 14.09.2015 між позивачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (генпідрядник) та Фізичною особою ОСОБА_2 (субпідрядник), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, субпідрядник зобов'язується протягом визначеного в договорі строку надавати субпідрядні консультаційно - правові послуги у сфері державних закупівель та/або у дотичних сферах, які обумовлюють та/або випливають та/або походять з виконання/дотримання норм права у сфері державних закупівель для Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради з належною якістю для таких видів послуг, а генпідрядник - оплатити ці послуги відповідно до умов договору; а також фактичне виконання відповідних послуг Фізичною особою ОСОБА_2 - не суперечить умовам угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015, та не може свідчити про її недійсність.

Строк договору про надання послуг, згідно з нормами статті 905 Цивільного кодексу України, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Так, у спірній угоді у пункті 6.1. сторонами було визначено строк її дії - до 31.12.2015, а також вказано, що дія угоди регулюється статтею 631 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю.

При цьому, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

- використання всупереч законові державної або комунальної власності;

- незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

- відчуження викраденого майна;

- виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

- виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

- приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

- виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

- незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

- використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

В той же час, як було вказано вище, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову), вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у пункті 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, під час розгляду даної справи, суд прийшов до висновку, що факт надання відповідачем за зустрічним позовом послуг за спірною угодою підтверджується наявними у справі належними доказами, а отже, доводи позивача за зустрічним позовом стосовно того, що спірна угода була умисно укладена без наміру її виконання, а лише з метою заволодіння бюджетними коштами, на шкоду інтересам суспільства, спростовані об'єктивними обставинами та матеріалами справи.

Крім того, позивач за зустрічним позовом не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що угода про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Отже, судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсною угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсною угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 є необґрунтованими, не доведеними позивачем (відповідачем за первісним позовом) належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Судові витрати за зустрічних позовом відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача (відповідача за первісним позовом).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпро, провулок Добровольців, будинок 15; ідентифікаційний код 37986975) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49059, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 9 720 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 163 грн. 05 коп. - пені, 1 053 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 272 грн. 77 коп. - 3% річних, 1 295 грн. 20 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49059, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) надмірно сплачений судовий збір у сумі 222 грн. 00 коп., перерахований згідно з квитанцією № 0.0.677624024.1 від 27.12.2016, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом Комунального підприємства "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди про надання консультаційно - правових послуг № 1-КП від 24.12.2015 відмовити у повному обсязі.

Судові витрати за зустрічним позовом покласти на Комунальне підприємство "Спорт-Інвест" Дніпропетровської міської ради.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.02.2017.

Суддя Ю.В. Фещенко