Рішення № 64949300, 22.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-1337 Головуючий у 1-й інстанції - Журавська О.В.

Унікальний №754/347/16ц Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" через свого представника, Сокуренко Н.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.193-196).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача Штронду А.М., який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представника відповідача, ОСОБА_6, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

26 липня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №КІL0GA00000098, згідно в умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 57 300 доларів США, зі сплатою 11,04 % річних з кінцевим поверненням кредиту 25 липня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 26 липня 2007 року між сторонами був укладений іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року в рахунок стягнення заборгованості у ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 26 липня 2007 року в розмірі - 71868,62 дол. США, що за курсом НБУ складає - 572 074 грн. 19 коп., а також заборгованість її перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 29 березня 2007 року в сумі 50795,03 дол. США, що за курсом НБУ складало 405852 грн. 29 коп., а всього 122 663,65 дол. США, або - 977 926 грн. 48 грн. звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, як предмета договору іпотеки від 29 березня 2007 року та 26 липня 2007 року з укладанням договору купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку. Виселено ОСОБА_3 з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в його задоволенні. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, викладено абзац 1 резолютивної частини в іншій редакції, зокрема в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIL0GA00000088 від 29 березня 2007 року, укладеним між ЗАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3, в розмірі 405 852 грн. 29 коп.; кредитним договором №KIL0GA00000098 від 26 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3, в розмірі 558 875 грн. 85 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за відповідними договорами іпотеки, укладеними між ЗАТ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 - квартиру АДРЕСА_1. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є одночасно і позичальником і іпотекодавцем, а тому одночасне звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року, та стягнення заборгованості призведе до подвійного стягнення з відповідача заборгованості за одним і тим самим кредитним договором.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону унаслідок допущеної районним судом неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до положень процесуального законодавства обов'язок визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню, покладається на суд (п.3 ч.6 ст. 130 ЦПК).

За правилом ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Водночас, у матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, які б підтверджували виконання районним судом у повній мірі своїх обов'язків, передбачених ч.4 ст. 10 ЦПК України.

За таких обставин, ураховуючи положення ч.2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне дослідити під час апеляційного розгляду лист головного державного виконавця Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 15 лютого 2017 року та матеріали цивільної справи № 2-37/13 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КІL0GA00000098 від 26 липня 2007 року, яка перебувала у провадженні Деснянського районного суду м. Києва.

Із листа державного виконавця Деснянського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 15 лютого 2017 року убачається, що рішення суду за місцем знаходження іпотечного майна, на яке було звернуто стягнення, у примусовому порядку не виконувалось.

Представник ОСОБА_7 при дослідженні цього доказу апеляційним судом пояснила, що доказів виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки сторона відповідача суду не надає.

З огляду на ці обставини у суду немає підстав вважати, що унаслідок задоволення пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог буде мати місце подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому висновок районного суду у цій частині не може бути визнаний апеляційним судом обґрунтованим.

Водночас, із матеріалів цивільної справи № 2-37/13 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки убачається, що у поданій у травні 2011 року позовній заяві про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" поряд із вимогами про стягнення заборгованості по відсоткам, комісії та пені пред'явив до ОСОБА_3, яка мала прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 28315,02 доларів США, вимогу про дострокове повернення усієї суми кредиту у розмірі 45863,65 долари США за рахунок іпотечного майна (справа № 2-37/13; а.с.2-3; 5-8).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

22 червня 2011 року ОСОБА_3 отримала позовну заяву (про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості), згідно з якою банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором (справа № 2-37/13; а.с.31).

З вимогами про стягнення заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду в січні 2016 року (а.с.2).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У даному випадку відповідач подав заяву про застосування позовної давності у районному суді, яка не була задоволена, оскільки районний суд прийшов до помилкового висновку про відсутність порушення права позивача та отримання заборгованості.

Заяви протилежної сторони про поновленні строку позовної давності, пропущеного з поважних причин, у розпорядженні суду немає.

З огляду на вищенаведені обставини у контексті положень ст. 309 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити заяву відповідача про застосування позовної давності у спорі та ухвалити нове рішення про відмову в позові за спливом позовної давності.

Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О.Невідома