Постанова № 64949155, 17.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 лютого 2017 року письмове провадження № 826/460/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України,

Головного управління МВС України в Київській області,

Головного управління Національної поліції України в Київській області

про визнання протиправними дій, скасування наказу про звільнення,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач-1), Головного управління МВС України в Київській області (далі по тексту - відповідач-2) та Головного управління Національної поліції України в Київській області (далі по тексту - відповідач-3) про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015р. про звільнення позивача згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штату);

- зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ з 07.11.2015р.;

- зобов'язання Головне управління Національної поліції МВС України в Київській області прийняти позивача на службу в поліцію на посаду старшого інспектора інспекторського відділу штабу Головного управління Національної поліції МВС України в Київській області з 07.11.2015р. з одночасним присвоєнням відповідного спеціального звання поліції.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, оскільки спірний наказ прийнято всупереч чинного трудового законодавства, зокрема порушено ст.ст. 49 - 2, 184 Кодексу законів про працю України.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача - 1 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Представник відповідача - 2, 3 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Згідно наказу Головного управління МВС України в Київській області №928 о/с від 29.09.2014р. «По особовому складу» позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 10.08.2014р. по 27.04.2017р.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015р. «По особовому складу» капітана міліції ОСОБА_1 старшого інспектора інспекторського відділу звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Не погоджуючись з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), "Про відпустки" від 15.11.1996р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 (далі - Положення № 114), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.п. 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

У ч. 6, 7 ст. 179 КЗпП України закріплено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону № 504/96-ВР передбачено, що матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до п.п. 10, 61 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п.п. 2, 8 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, спеціальним Законом №580-VIII визначено порядок звільнення працівників міліції у зв'язку з ліквідацією цього органу та його структурних підрозділів і створенням Національної поліції.

Разом з тим, питання щодо звільнення працівників, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до шести років зазначеним Законом не врегульовано та визначається трудовим законодавством, яке закріплює додаткові гарантії при звільненні для жінок, які мають дітей віком до шести років та перебувають у відповідній відпустці, а саме: обов'язковість їх працевлаштування.

Враховуючи те, що право на відпустку по догляду за дитиною віком до шести років має також її батько, але законодавством не врегульовано правовідносини між роботодавцем і працівником, який є батьком дитини до шести років та перебуває у такій відпустці, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, застосувати аналогію закону в частині поширення положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України на чоловіків, які перебувають у вказаній відпустці.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року по справі № 823/5348/15.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач є батьком дитини віком до шести років і в період прийняття наказу від 06.11.2015р. №597о/с про його звільнення перебував у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, мав право на обов'язкове працевлаштування, що не було враховано відповідачем при його звільненні та призвело до порушення його конституційного права на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що наказ від 06.11.2015р. №597о/с в частині звільнення позивача є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач, у відповідності до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, поновленню на посаді, яку він займав до звільнення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ГУ МВС України в Київській області, в якому працював позивач, на теперішній час не ліквідовано, а лише перебуває у стані припинення, а тому доводи представника відповідачів про те, що з 07.11.2015р. поновлення позивача на посаді, яку він займав до звільнення неможливе через ліквідацію органів міліції, є не обґрунтованими і до уваги судом не приймаються.

Доводи відповідача про те, що позивач був завчасно попереджений про наступне звільнення на підставі Закону № 580-VIII, норми якого є пріоритетними по відношенню до норм трудового законодавства, і вжиття роботодавцем заходів з працевлаштування звільнених працівників не є його обов'язком, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки до правовідносин публічної служби, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Аналогічний правовий підхід викладено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10.

Твердження представника відповідачів про те, що позивач не звертався із заявою про прийняття його на службу в поліцію в порядку п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі обставини не виключають пріоритетного права позивача на обов'язкове працевлаштування в порядку ч. 3 ст. 184 КЗпП України та обов'язків роботодавця забезпечити його реалізацію.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, наказ ГУ МВС України в Київській області від 06.11.2015р. №597 о/с в частині звільнення позивача в запас Збройних Сил України за ст. 64 пп "г" (через скорочення штатів) (НОМЕР_1) є протиправним та підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді старшого інспектора інспекторського відділу ГУ МВС України в Київській області з 06.11.2015 року.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що постанова у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора інспекторського відділу ГУ МВС України в Київській області підлягає негайному виконанню.

У той же час, суд, з урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду України, вважає безпідставною вимогу позивача щодо зобов'язання Головне управління Національної поліції МВС України в Київській області прийняти позивача на службу в поліцію на посаду старшого інспектора інспекторського відділу штабу Головного управління Національної поліції МВС України в Київській області з 07.11.2015р. з одночасним присвоєнням відповідного спеціального звання поліції, оскільки права останнього у відносинах публічної служби повністю відновлені шляхом визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення і поновлення на посаді.

Одночасно, суд зазначає, що відповідно до п. 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення, за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Позивачем під час розгляду справи повідомлено, що ним було надано письмову згоду на прийняття на службу до поліції.

Також, як вбачається з Доповідної записки т.в.о. начальника УКЗ ГУНП в Київській області ОСОБА_2 від 29.01.2016р. «Також виявлено, що супровідним листом Штабу ГУ до Управління кадрового забезпечення направленні рапорти працівників Штабу Головного управління про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) та заяви про прийом на службу в Національну поліцію України. У списках супровідного листа зазначено, що направляються також відповідні рапорт та заява ОСОБА_1

У зв'язку з тим, що на заяві ОСОБА_1 були відсутні резолюції керівника ГУ НП в Київській області про прийом на службу в Національну поліцію України, а отже й відсутні підстави для прийому останнього на службу до Національної поліції України».

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 подавав рапорт на прийом його на роботу до органів Національної поліції України, однак, ГУ НП в Київській області рапорт позивача не розглянув.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем-3 порушено право позивача на працевлаштування в органи поліції у порядку передбаченому пунктами 10 та 11 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIІI, суд з урахуванням норм ст. 11 КАС України, вважає за необхідне поновити порушенні права позивача шляхом зобов'язання Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути письмову згоду ОСОБА_1 на прийняття його на службу до органів поліції, таким чином, надавши можливість позивачу реалізувати право на проходження служби в органах поліції.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015р. «По особовому складу», яким капітана міліції ОСОБА_1 старшого інспектора інспекторського відділу звільнено з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил за п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів)

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора інспекторського відділу ГУ МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року.

4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути письмову згоду ОСОБА_1 на прийняття його на службу до органів поліції.

5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора інспекторського відділу ГУ МВС України в Київській області.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді О.П. Огурцов

В.А. Кузьменко