Постанова № 64948822, 24.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/307/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2016 року № 0000631400, № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000631400, № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

29.12.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» отримало від Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області поштового листа, який містив наступні документи:

- податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000631400 про застосування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 119832,97 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000621400 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 182509,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000601400 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 148288,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000611400 про завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту, визначеного у податковій декларації з ПДВ за вересень 2016 року на суму 6213,00 грн.

Податкові повідомлення-рішення ухвалені на підставі акту перевірки № 406/15-24-14/37484649 від 05.12.2016 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 37484649) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016».

В акті перевірки працівниками контролюючого органу зроблені висновки про порушення ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» приписів Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено:

- порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД із нерезидентом ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» (IS «CAILEA FERATA DIN MOLDOVA»), що призвело до застосування пені, передбаченої ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у розмірі 119832,97 грн.;

- заниження податку на прибуток на суму 121673,00 грн.;

- заниження суми податку на додану вартість у розмірі 98859,00 грн.;

- зменшення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту у вересні 2016 року на суму 6213,00 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 15.12.2016 року № 0000631400, № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400, вважає їх протиправними та такими, що належать до скасування.

Суд, з урахуванням ст.122 та ст.128 КАС України, вирішив розглянути дану адміністративну справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» зареєстроване та перебуває на обліку в Роздільнянській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 29.12.2010 року за № 16448.

На підставі направлень від 18.11.2016 року, наказів від 18.11.2016 року № 444 та від 24.11.2016 року № 455, в період з 18.11.2016 року по 28.11.2016 року співробітники Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.09.2016 року.

За результатами цієї перевірки 05.12.2016 року Роздільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області склала акт № 406/15-24-14/37484649 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 37484649) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016».

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача, крім іншого:

- п. 44.1, п.44.2 ст.44, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 року за № 860/4153, п.11, п.12, п.13, п.14, пп.15.5 п.15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 року за № 27/4248, що призвело до заниження податку на прибуток на 121673,00 грн., в тому числі у 2015 році на 121673,00 грн.;

- п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 98859,00 грн., в тому числі у січні 2015 року на 6616,00 грн., у лютому 2015 року на 4329,00 грн., у квітні 2015 року на 18340,00 грн., у травні 2015 року на 27015,00 грн., у липні 2015 року на 17896,00 грн., у вересні 2015 року на 17669,00 грн., у грудні 2015 року на 324,00 грн., у січні 2016 року на 400,00 грн., у лютому 2016 року на 1713,00 грн., у березні 2016 року на 1754,00 грн., у квітні 2016 року на 129,00 грн., у травні 2016 року на 9737,00 грн., а також до зменшення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 6213,00 грн., в тому числі у вересні 2016 року на 6213,00 грн.;

- ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п.1 Постанови Правління Національного Банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 581 від 03.09.2015 року, а саме у ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» рахувалась прострочена дебіторська заборгованість по розрахунках із нерезидентом IS «CAILEA FERATA DIN MOLDOVA» (Республіка Молдова) з 16.02.2016 року по 29.07.2016 року в сумі 9027,00 доларів США.

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» на підставі акту перевірки від 05.12.2016 року № 406/15-24-14/37484649 відповідно до зазначених порушень Роздільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняла податкові повідомлення-рішення:

- від 15.12.2016 року № 0000631400, яким до позивача за порушення ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п.1 Постанови Правління Національного Банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 863 від 04.12.2015 року застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 119832,97 грн.;

- від 15.12.2016 року № 0000621400, яким позивачеві за порушення п. 44.1, п.44.2 ст.44, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 року за № 860/4153, п.11, п.12, п.13, п.14, пп.15.5 п.15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 року за № 27/4248, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 182509,50 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 121673,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 60836,50 грн.;

- від 15.12.2016 року № 0000601400, яким позивачеві за порушення п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 148288,50 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 98859,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 49429,50 грн.;

- від 15.12.2016 року № 0000611400, яким позивачеві за порушення п.188.1 ст.188 Податкового Кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6213,00 грн.

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000631400, то суд зазначає наступне.

Суд встановив, що 17.08.2015 року ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» (Продавець) уклало з ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» (IS «CAILEA FERATA DIN MOLDOVA») (Покупець) контракт № 1403/IV/2015, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити покупцю дерев'яну, шпальну продукцію, у відповідності до ГОСТ 78-2004, ГОСТ 8816-2003.

Згідно з п.2.4 зазначеного контракту оплата за товар проводиться шляхом перерахунку на розрахунковий рахунок продавця протягом 60 календарних днів з моменту прийому товару покупцем. Валютою платежу є долари США. Товар поставляється на умовах Інкотермс 2010: DAP - Республіка Молдова, станція м. Окниця.

На виконання вимог контракту та відповідно до узгодженого сторонами рахунку-фактури (Invoice) № 1 від 09.11.2015 року 16.11.2015 року позивач здійснив поставку партії товару на загальну суму 9027,00 доларів США, що підтверджується, митною декларацією № 110050004/2016/004560 від 17.11.2015 року, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 0002377 від 16.11.2015 року.

19.11.2015 року ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» отримало партію товару, що підтверджується відміткою на відповідній товарно-транспортній накладній. При цьому, ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» не здійснило розрахунки за поставлений товар у встановлені контрактом строки.

ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» неодноразово направлялися відповідні листи до ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» з вимогою сплатити грошові кошти за поставлений товар.

15.03.2016 року ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» повідомив Роздільнянську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» законодавчо встановлених строків розрахунків за експортними операціями при виконанні контракту № 1403/IV/2015 від 17.08.2015 року.

29.07.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» звернулося з позовною заявою до суду Республіки Молдова щодо стягнення з ДП «ЗАЛІЗНИЧНА ДОРОГА МОЛДОВИ» (IS «CAILEA FERATA DIN MOLDOVA») заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно з п.1 Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» № 581 від 03.09.2015 року, яка була чинною з 04.09.2015 року по 04.12.2015 року включно, розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Тобто, якщо поставка товару за експортним договором здійснюються в період дії Постанови Правління Національного банку України, то на такі операції розповсюджуються вимоги щодо завершення цих операцій у 90-денний строк. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалі від 19.05.2015 року по справі № 806/4257/14.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Суд зазначає, що порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», на підставі якого винесене зазначене податкове повідомлення-рішення в частині нарахування пені по експортним операціям, є порушенням валютного законодавства, що підпадає під визначення порушень, за які застосовуються адміністративні-господарські санкції, передбачені ст.238 Господарського кодексу України. Аналогічної думки дотримується Верховний Суд України в постанові від 04.11.2014 року по справі № 21-469а14.

Згідно з ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Вказана стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу № 1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення Європейського суду з прав людини свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов'язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядатись, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно з п.51 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»), № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Також, відповідно до п.52 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну «якість» закону, за яким покладаються обов'язки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.

Згідно з ч.1 ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.238 Господарського кодексу України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами; адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно з ч.1 ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.250 Господарського кодексу України дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до пп.14.1.265 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - це плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пп.14.1.162 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до п.58.2 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) і пеня є різними поняттями. Отже, пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є штрафною санкцією. Звідси, на пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності поширюється дія ч.1 ст.250 Господарського кодексу України.

Оскільки відповідач 15.03.2016 року дізнався про порушення позивачем ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», то на день прийняття податкового повідомлення-рішенням № 0000631400 від 15.12.2016 року строки, передбачені Господарським кодексом України, стосовно застосування санкції по дебіторській заборгованості на суму 9027 доларів США вже сплинули.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000631400 є протиправним та належить до скасування.

Що стосується податкових повідомлень-рішень від 15.12.2016 року № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400, то суд зазначає наступне.

Впродовж розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, контрагентами ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» були: ТОВ «СТОЛИЧНІ ТОВАРИ», ТОВ «ЕНЕРГОІМПЕКС», ПП «ОХОРОНА ВІХРЬ», ТОВ «ІКВІЛС», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», ТОВ «ЛЕГОБУД», ТОВ «МОДЕРН ФОРМ», ТОВ «ІНКАМІН», ТОВ «ЛЕГІТАЙМ-ГРІН», ТОВ «ФРЕШ ТОРГ».

Так, ТОВ «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» уклало з ТОВ «СТОЛИЧНІ ТОВАРИ», ТОВ «ЕНЕРГОІМПЕКС», ПП «ОХОРОНА ВІХРЬ», ТОВ «ІКВІЛС», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», ТОВ «ЛЕГОБУД», ТОВ «МОДЕРН ФОРМ», ТОВ «ІНКАМІН», ТОВ «ЛЕГІТАЙМ-ГРІН», ТОВ «ФРЕШ ТОРГ» наступні договори: про надання послуг від 12.01.2015 року № 12/01-ТО, про надання маркетингових послуг від 05.05.2015 року № 05/01, про надання комплексних послуг по клінінгу від 20.05.2015 року № 2/05-КУ, про надання послуг від 02.04.2015 року № 02/04-П, купівлі-продажу від 01.09.2015 року № 019-1, про надання комплексних послуг по клінінгу від 01.03.2015 року № 0203-КУ, про надання послуг від 04.05.2015 року № 04/05-ТО, про надання послуг від 01.09.2015 року № 1, про надання послуг від 01.07.2015 року № 0107-РУ, про надання комплексних послуг по клінінгу від 02.02.2015 року № 1/02-КУ, поставки нафтопродуктів від 04.12.2015 року № ПЕ/226.

З огляду на зміст вказаних договорів позивача з контрагентами, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні документи: акти виконаних робіт, податкові накладні, дефектні акти, акти здачі-приймання робіт, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками (основний); діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля металами та металевими рудами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; оптова торгівля хімічними продуктами; оптова торгівля іншими проміжними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

Тобто, суд встановив, що укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Також, суд звертає увагу, що зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Суд встановив, що за виконані роботи, поставлений товар та надані послуги позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періодах, що перевірялися, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періодах, що перевірялися, виконувалися роботи, поставлявся товар та надавалися послуги, а позивач в свою чергу здійснював оплату за виконані роботи, поставлений товар та надані послуги з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Крім цього, суд встановив, що за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені позивачем у податкову звітність у періодах, що перевірялися.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Суд встановив, що позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками податків.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товару, робіт, послуг від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення сум податку по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту.

При цьому, факт виконання контрагентами позивача умов договорів підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Крім того, суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 року в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п.37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п.38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Тобто, податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400 є протиправними та належать до скасування.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам законодавства безпідставно прийняв податкові повідомлення-рішення від 15.12.2016 року № 0000631400, № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 128, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 15.12.2016 року № 0000631400, № 0000621400, № 0000601400, № 0000611400.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39486302) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ СТІЛ-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 37484649) суму сплаченого судового збору в розмірі 6853 (шість тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко