Рішення № 64947460, 22.02.2017, Чортківський районний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2017 р. Справа № 608/1624/16-ц

Номер провадження2/608/36/2017

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Квятковської Л. Й.

з участю секретаря Маришевої Г.М.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача Гурина В.М.,

представника відповідача Гринчак С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв"язку в місті Чорткові справу цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК "Оранта", держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд до відповідачівЧортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК "Оранта", держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення коштів. В позові вказала, що 29.05.1989 року укладено між Головним управлінням державного страхування СРСР та ОСОБА_1 (ОСОБА_1) договір страхування додаткової пенсії, що посвідчується страховим свідоцтвом Серія НОМЕР_1. Виконані усі умови договору страхування, а саме: сплачені страхові внески в розмірі 3 827 крб. 90 коп. з квітня 1989 року по січень 2006 року. Сплата внесків підтверджується довідкою виданою Чортківським районним відділенням Тернопільської області Національної акціонерної страхової компанії від 03.08.2001 року. З метою отримання належних виплат ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_7 звернулася із запитом до правонаступників Головного управління державного страхування СРСР, а саме до НАСК «Оранта». У відповіді від 07.09.2016 року ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» повідомила, що за період дії договорів страхування, які були укладені з Укрдержстрахом за часів Радянського Союзу громадянами України на різні терміни, у державі відбулися певні зміни, які не обминули й колишню державну фінансову установу - Укрдержстрах. Інфляційні процеси, та проведені в Україні дві грошові реформи знецінили грошові заощадження, вкладені громадянами у договори довгострокового страхування. Після перерахування радянських карбованців спочатку в українські карбованці у співвідношенні 1:1 (листопад 1992 р.), а потім українських карбованців у гривні (вересень 1996 року) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню, обумовлені договорами страхові суми та розміри додаткових пенсій повністю знецінилися і втратили свою номінальну вартість. Страхові внески, за рахунок яких повинна була проводитися у майбутньому виплата додаткових пенсій, сплачувалися страхувальниками у рублях і розміри додаткових пенсій були визначені також у рублях (10, 20, 30, 40 та 50 руб.), а не у гривнях, тому додаткові пенсії повинні виплачуватися у розмірах, передбачених умовами страхування. Нині немає навіть такої грошової одиниці, яка б відповідала встановленим умовами договорів розмірам додаткових пенсій. На сьогодні ці суми дорівнюють 0,01 коп., 0,02 коп., 0,03 коп., 0,04 коп., 0,05 коп. (10,20,30,40,50 крб.: 100000). Враховуючи, що заощадження громадян у вигляді страхових внесків були поміщені у державну фінансову установу, держава взяла на себе зобов'язання перед громадянами України відшкодувати реальну вартість втрачених ними заощаджень та вирішила компенсувати їх, що було зафіксовано у Законі від 21.11.1996 року за № 537/96-ВР "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". Цим Законом установлено, що індексації підлягає сума страхових внесків, сплачених станом на 2 січня 1992 року, у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 гривні. Нормативного акту щодо проведення індексації розмірів страхових сум відповідно до росту інфляції в Україні не існує. У зв'язку з бездіяльністю Кабінету Міністрів Україні, яким не визначено порядок повернення коштів та НАСК «Оранта», позивачка зазнала матеріальної та моральної шкоди.

В лютому 2017 року представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав заяву про зміну підстав та збільшення позовних вимог, в якій просить, крім основного боргу, стягнути інфляційні витрати та проценти за користування коштами, а саме стягнути з Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 13491,27 грн., з яких 716,31 грн. - сума основного боргу, 236,39 грн. - три проценти річних, 7538,57 грн. - інфляційних витрат та 5 000 грн. моральної шкоди; стягнути з держави України в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 44154 грн., з яких 3302,99 грн. - сума основного боргу, 1090,10 грн. - три проценти річних, 34760,91 грн. - інфляційних витрат та 5 000 грн. моральної шкоди.

В судовому засiданнi позивачка ОСОБА_1 та її представник змінені позовні вимоги підтримують у повному обсязі і в своїх поясненнях підтвердили обставини, які викладені в позовній заяві та в заяві про зміну підстав та збільшення позовних вимог. Просять суд змінені позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК "Оранта" проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити, подав заперечення, в яких вказуються наступні обставини. В період дії договорів страхування, що були укладені з Укрдержстрахом за часів Радянського Союзу з громадянами України на різні терміни, відбулися зміни у законодавстві. Страхові внески, за рахунок яких повинна була проводитися у майбутньому виплата додаткових пенсій, сплачувалися страхувальниками у рублях і розміри додаткових пенсій були визначені також у рублях (10, 20, 30, 40 та 50 руб.), а не у гривнях, додаткові пенсії повинні виплачуватися у розмірах, передбачених умовами страхування. Інфляційні процеси та проведені в Україні дві грошові реформи знецінили грошові заощадження, вкладені громадянами у договори довгострокового страхування. Після перерахування радянських карбованців спочатку в українські карбованці у співвідношенні 1:1 (листопад 1992 р.), а потім українських карбованців у гривні (вересень 1996 року) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню, обумовлені договорами розміри додаткових пенсій повністю знецінилися і втратили свою номінальну вартість і нині немає навіть такої грошової одиниці, яка б відповідала встановленим умовами договорів розмірам додаткових пенсій. На сьогодні ці суми дорівнюють 0,01 коп., 0,02 коп., 0,03 коп., 0,04 коп., 0,05 коп. (10, 20, 30, 40, 50 крб.: 100000). Уряд протягом 2004-2009 років при затвердженні проектів бюджету передбачав кошти для виплат частини проіндексованих внесків лише спадкоємцям померлих застрахованих осіб чи страхувальників або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону в розмірі допомоги на поховання, сума якої визначається Кабінетом Міністрів України. У 2004 році - до 150 грн., а з 2005 року - до 500 грн., що не відповідає витратам, понесеним родичами на проведення ритуально-поминальних заходів та позбавляє більшість власників страхових полісів можливості отримати відновлені заощадження. Зі свого боку НАСК "ОРАНТА" неодноразово вносила пропозиції на розгляд Уряду, Міністерства фінансів України та пропонувала провести виплати компенсації застрахованим колишнього Укрдержстраху за видами страхування, зокрема, за договорами страхування додаткової пенсії, але, поки що, вони не знайшли відображення у законодавчих актах. Компенсаційні виплати за довгостроковими договорами колишнього Укрдержстраху в 2010 році не проводилися у зв'язку з відсутністю законодавчих нормативних документів, які б регулювали проведення компенсаційних виплат. Державними бюджетами на 2011-2016 роки взагалі не передбачено виділення коштів для компенсаційних виплат установам НАСК "ОРАНТА". Подальші виплати компенсацій будуть здійснюватись за загальним порядком поступового відшкодування громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень згідно із нормативними законодавчими документами України, що діятимуть у відповідних роках. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.1991 р. № 272 „Про створення Української державної страхової комерційної організації Укрдержстрах було виведено з підпорядкування Мінфіну України, а потім в 1993 році постановою Кабінету Міністрів України за № 709 від 7 вересня 1993 р. створено НАСК «ОРАНТА» - акціонерне товариство, яке є правонаступником колишнього Укрдержстраху, за винятком зобов'язань за довгостроковими договорами страхування колишнього Укрдержстраху, так як саме Держава взяла на себе зобов'язання перед громадянами України відшкодувати реальну вартість втрачених ними заощаджень та вирішила компенсувати їх. В НАСК «ОРАНТА» відсутні правові підстави щодо відшкодування даних коштів, оскільки їх гарантування щодо виплат покладено на державу, відповідно до Закону від 21.11.1996 року за № 537/96-ВР "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", яка в свою чергу і є належним відповідачем по даній справі.

Представник держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в судовому засіданні надав свої заперечення, згідно яких просить суд відмовити позивачу в задоволені позову у зв'язку з безпідставністю вимог. В запереченнях вказується, що ОСОБА_1 в позові не наведено жодних норм Закону, що було порушено Кабінетом Міністрів України та не зазначено обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги відносно Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим позов є необґрунтованим. Вимоги позивача про відшкодування шкоди зводяться до компенсації сплачених ним та проіндексованих сум страхових виплат. Проте повернення заощаджень громадян, що були внесені через установи Укрдержстраху до 02 січня 1992 року проводиться відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 року № 537/96-ВР (далі - Закон 537/96-ВР) та Указом Президента України «Про компенсації громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху» від 24.11.1996 року №698/94. Статтею 6 Закону 537/96-ВР передбачено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться, починаючи з 1997 року, в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства. Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему «Реєстр вкладників заощаджень громадян» відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов'язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України. Нормою статті 7 Закону 537/96-ВР визначено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Повернення заощаджень громадян врегульовано Законом 537/96-ВР і не може бути здійснено в іншому порядку. Тому вимоги позивача про повернення коштів в інший спосіб, шляхом стягнення в рахунок відшкодування шкоди є безпідставним. Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди і стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача 10 тис. грн., то вказують, що ОСОБА_1 не зазначено, в чому полягає моральна шкода; якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачу моральну шкоду; з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди саме у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень; якими доказами підтверджується факт заподіяння моральної шкоди та саме сума у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень. Позивач, вказуючи у позові на моральну шкоду у вигляді позбавлення душевного спокою, не надає суду жодного доказу, яким це підтверджується та не надає доказів, які б могли бути передумовою стягнення компенсаційних виплат позивачу та вказували б на причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача. Представник держави України в особі Кабінету Міністрів України також подав заперечення на заяву ОСОБА_1 про зміну підстав та збільшення позовних вимог, в яких вказується, що Кабінет Міністрів України заперечує проти позову ОСОБА_1 та заяви про зміну підстав та збільшення позовних вимог в частині вимог до Кабінету Міністрів України та вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом, виходячи з наступного. Щодо відсутності підстав для стягнення 44142,00 грн. з Кабінету Міністрів України в користь ОСОБА_1, то вимоги позивача про стягнення грошових сум зводяться до компенсації сплачених нею та проіндексованих сум страхових внесків, що були сплачені для виплати додаткової пенсії в майбутньому. У зв'язку з інфляцією і проведенням в Україні в 1992 та 1996 роках грошових реформ кошти громадян, які були вкладені в установи Держстраху СРСР, в тому числі, які діяли на території України, знецінилися. Зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 31.12.1994 року, взяла на себе держава Україна і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору. Тому нарахування індексу інфляції та три проценти річних у відповідності до ст. 625 Цивільного Кодексу України, що у своєму позові вказала ОСОБА_1, є необґрунтованим, безпідставним і не відповідає нормам діючого законодавства. Після прийняття Закону №537/96-ВР від 21.11.1996 року щорічно Кабінетом Міністрів України приймались постанови про виплату в поточному році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02.01.1992 року в установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Встановлено, що черговість і обсяги виплат на відповідний рік проіндексованих грошових заощаджень встановлювалися Постановами Кабінету Міністрів України №817 від 17.05.2000р., №275 від 26.03.2001р., №471 від 05.04.2002 р., №382 від 26.03.2003р., №306 від 11.03.2004 р., № 409 від 30.05.2005р., №1091 від 03.08.2006 року, № 336 від 01.03.2007р., №1 від 09.01.2008 року, №481 від 20.05.2009р., №346 від 23.04.2012р. Вказаними постановами затверджено встановлені граничні суми коштів, певний порядок виплат і категорії осіб, яким виділялись грошові кошти, з державного бюджету для виплати компенсації знецінених грошових вкладів, в той же час, перерахунок коштів здійснюється Державним казначейством України, згідно з розписом видатків державного бюджету та на підставі розподілу, проведеного Міністерством фінансів України через установи Ощадбанку. Отже, розпорядником коштів виступає Міністерство фінансів України, відповідно Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює виплату коштів, тому вимога позивача про стягнення коштів з Кабінету Міністрів України є безпідставною і протиправною. Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади вчиняв дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам, особам без громадянства та іноземним громадянам знецінених грошових вкладів, в тому числі, за цільовим державними позиками шляхом прийняття підзаконних правових актів на виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в межах державних видатків на відповідний бюджетний рік. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови на виконання приписів зазначеного Закону, але той факт, що ОСОБА_1 не підпадала під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час або свідомо не скористалася своїм правом на отримання коштів, не є підставою для стягнення коштів з Кабінету Міністрів України. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині до Кабінету Міністрів України просять відмовити та припинити провадження у справі, оскільки вимоги позивача, викладені в позовній заяві, є безпідставними та необґрунтованими. Вислухавши доводи сторін , дослiдивши матерiали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. 29 травня 1989 року укладено між Головним управлінням державного страхування СРСР та ОСОБА_1 (ОСОБА_1) договір страхування додаткової пенсії, що посвідчується страховим свідоцтвом Серія НОМЕР_1. Позивачкою ОСОБА_1 сплачені страхові внески в розмірі 3 827 крб. 90 коп. з квітня 1989 року по січень 2006 року. Сплата внесків підтверджується довідкою, виданою Чортківським районним відділенням Тернопільської області Національної акціонерної страхової компанії від 03.08.2001 року. Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 №1 «Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР та п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 №709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» правонаступником майнових прав та зобов'язань перед страхувальниками колишнього Укрдержстраху, установ державного страхування СРСР є Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та її структурні підрозділи.

Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» є відповідальною особою за зобов'язання установ державного страхування СРСР, що діяли на території України перед громадянами, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02.01.1992 до установ державного страхування СРСР.

У зв'язку з інфляцією і проведенням в Україні в 1992 та 1996 роках грошових реформ кошти громадян, які були вкладені в установи Держстраху СРСР», в тому числі, які діяли на території України, знецінилися.

Порядок проведення індексації грошових заощаджень громадян України, в тому числі і заощаджень вкладених в установи колишнього Укрдержстраху, регулюються Указом Президента України від 24.11.1994 року № 698/94 та Законом України «Про відновлення заощаджень громадян України»від 21.11.1996 року № 537/96 ВР, з наступними змінами.

Указом Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» встановлено, що українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню. Починаючи з 24 години 16.09.1996 року функціонування українського карбованця припиняється і єдиним засобом платежу на території України є гривня. Пунктом 5 цього Указу передбачено перерахування у гривні усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, також акціях та інших цінних паперах, в тому числі приватизаційних паперах. Індексація страхових сум за договорами довгострокового страхування, укладеними установами колишнього Укрдержстраху, відповідно до росту інфляції законодавством не передбачена.

У відповідності до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року №537/96-ВР (далі - Закон 537/96-ВР) зобов'язання по поверненню вкладів громадянам України в установах колишнього Держстраху СРСР і Укрдержстраху, розміщених в період до 31.12.1994 року, взяла на себе держава Україна. Відповідно до ст. 1 цього Закону встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також державні цінні папери. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Згідно до ст. 2 цього Закону держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян, гарантує їх компенсацію у встановленому порядку. Відповідно до ст. 3 Закону заощадження громадян відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні станом на 01.10.1996 року.

Згідно до ст. 4 вказаного Закону компенсація, зазначених у ч. 1 ст. 1 цього Закону заощаджень громадян проводиться в порядку, встановленому статтями 6 і 7 цього Закону, та гарантуються державою в сумі, яка на 1 жовтня 1996 року ставить 131,96 млрд. грн.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті окремою статтею. Порядок перерахування проведення коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 7 цього Закону заощадження повертаються поетапно. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2001 року № 13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положень статей 7, 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що право власності може бути обмежене державою, а положення ст. 7 цього Закону, відповідно до яких заощадження повертаються «поетапно», «залежно від суми вкладу», «у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік», хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Конституції України.

Зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 31.12.1994 року, взяла на себе держава Україна і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору. Тому неможливо нарахування індексу інфляції та три проценти річних у відповідності до ст. 625 Цивільного Кодексу України, про які у позові та заяві про зміну підстав та збільшення позовних вимог вказала ОСОБА_1

Після прийняття Закону №537/96-ВР від 21.11.1996 року щорічно Кабінетом Міністрів України приймались постанови про виплату в поточному році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02.01.1992 року в установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року.

Встановлено, що черговість і обсяги виплат на відповідний рік проіндексованих грошових заощаджень встановлювалися Постановами Кабінету Міністрів України №817 від 17.05.2000р., №275 від 26.03.2001р., №471 від 05.04.2002 р., №382 від 26.03.2003р., №306 від 11.03.2004 р., № 409 від 30.05.2005р., №1091 від 03.08.2006 року, № 336 від 01.03.2007р., №1 від 09.01.2008 року, №481 від 20.05.2009р., №346 від 23.04.2012р.

Вказаними постановами затверджено встановлені граничні суми коштів, певний порядок виплат і категорії осіб, яким виділялись грошові кошти, з державного бюджету для виплати компенсації знецінених грошових вкладів, в той же час, перерахунок коштів здійснюється Державним казначейством України, згідно з розписом видатків державного бюджету та на підставі розподілу, проведеного Міністерством фінансів України через установи Ощадбанку. Отже, розпорядником коштів виступає Міністерство фінансів України, відповідно Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює виплату коштів, тому вимога позивача про стягнення коштів з Кабінету Міністрів України є безпідставною і протиправною.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади вчиняв дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам, особам без громадянства та іноземним громадянам знецінених грошових вкладів, в тому числі, за цільовим державними позиками шляхом прийняття підзаконних правових актів на виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в межах державних видатків на відповідний бюджетний рік. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови на виконання приписів зазначеного Закону, але той факт, що ОСОБА_1 не підпадала під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час, не є підставою для стягнення коштів з Кабінету Міністрів України. За змістом ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а

також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачем не дотримано вимог п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.2001 року), згідно якого у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачка ОСОБА_1 не зазначила, в чому полягає моральна шкода; якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачу моральну шкоду; з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди саме у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень; якими доказами підтверджується факт заподіяння моральної шкоди та саме сума у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи те, позивачкою та її представником не зазначено обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, заявлені вимоги про стягнення грошових сум зводяться до компенсації сплачених нею та проіндексованих сум страхових внесків, що були сплачені для виплати додаткової пенсії в майбутньому, встановлення виплати (порядок, строки, розмір) громадянам України грошових заощаджень, вкладених в установи колишнього Ощадного банку СРСР в обмеженому розмірі, є правом держави, зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 31.12.1994 року, взяла на себе держава Україна і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору, тому на них не може бути здійснено нарахування індексу інфляції та процентів у відповідності до ст. 625 Цивільного Кодексу України, після прийняття Закону №537/96-ВР від 21.11.1996 року щорічно Кабінетом Міністрів України приймались постанови про виплату в поточному році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02.01.1992 року в установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, яким встановлено черговість і обсяги виплат на відповідний рік проіндексованих грошових заощаджень встановлювалися Постановами Кабінету Міністрів України, але ОСОБА_1 не підпадала під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час, не є підставою для стягнення коштів, позивачкою не доведено завдання їй моральної шкоди, тому суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, ст. ст. 19,58, 117 Конституції України, ст.ст. Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 №537/96 ВР, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, керуючись ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК "Оранта", держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення коштів відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його отримання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Л. Й. Квятковська