Рішення № 64945773, 17.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/6857/15 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/783/388/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючий суддя Шумська Н.Л.

судді Цяцяк Р.П., Шеремета Н.О.

секретар Симець В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договром позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 суму основного боргу за договором позики від 01.12.2009 року в розмірі 608 021 грн. 23 коп. Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржила представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 В апеляційній скарзі покликається на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що жодної згоди на укладення договору позики між позивачем та ОСОБА_5 не надавав, про існування зазначеного договору дізнався після отримання судового рішення. Зазначає, що вказаний договір, укладений одним з подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім»ї, а на інші потреби, відповідно не створюють обов'язків для іншого з подружжя. Ця правова позиція зазначена в постанові ВСУ від 19.06.2013 року по справі №6-2571св14, постанові ВСУ від 20.02.2013 року у справі №6-163цс12, постанові ВСУ від 01.07.2015 року у справі №6-612 цс15. Незрозумілим є з яких підстав суд зробив висновок про отримання грошей на потреби сім»ї. Не врахував, що отримані ОСОБА_5 кошти, були нею передані ОСОБА_6 для купівлі на торгах житлового приміщення загальною площею 179, 6 м.кв та земельної ділянки площею 0,0690 га за адресою: АДРЕСА_1

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та дотримання вимог законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, апеляційний суд знайшов підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Розглядаючи позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики 608 021,23грн., суд першої інстанції провів заочний розгляд справи.

При цьому суд відкрив провадження ухвалою від 04.09.2015року за позовом до ОСОБА_5, відповідно до змісту ухвали, копію цієї ухвали та копію позовної заяви з копіями долучених документів направив відповідачу ОСОБА_5 Хоча у матеріалах справи була заява -клопотання від 19.08.2015року про залучення співвідповідача ОСОБА_2

Уточнена заява від позивача поступила до суду 12.10.2015року, де він уже ставить вимогу до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 солідарно. Ухвалою від 29.10.2015року суд задовольнив клопотання та залучив до участі в якості відповідача ОСОБА_2 (а.с.41). Розгляд справи відкладався. Однак у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу ОСОБА_2 копії позовної заяви, долучених документів, уточнених позовних вимог, згідно заяви від 12.10.2015року, розписки.

Відповідно до ст..1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених прав громадян.

Право на звернення до суду за захистом, відповідно до ст..3 ЦПК, має особа, права якої порушено.

Здійснюючи правосуддя, відповідно до ст..4, 5, 6 ЦПК, суд захищає права осіб у спосіб, визначений законами, на засадах їх рівності перед законом і судом, відкритості, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Відповідно до ст..10 ЦПК основоположним принципом (засадами) цивільного судочинства є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Крім того, суд, на підставі ч.4ст.10 ЦПК, зобов»язаний сприяти всебічному і повному з»ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню процесуальних прав сторін.

Відповідно до ч.1ст.32 ЦПК кожен із відповідачів діє в цивільному процесі самостійно.

Однак ці процесуальні норми не були дотримані судом першої інстанції, відповідача ОСОБА_2 не було належно проінформовано про розгляд його справи, йому не надіслано копії позовної заяви з додатками, не роз»яснено процесуальних прав та не забезпечено їх дотримання, зокрема подання доказів для забезпечення виконання ст..57-60, 212-214 ЦПК. Ці грубі порушення є порушеннями норм процесуального права, які свідчать про порушення процесуальних прав сторони, порушення основоположних принципів цивільного судочинства, які в сукупності призвели до неправильного вирішення спору, відтак є самостійними підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У апеляційній скарзі апелянтом зазначено також про порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги.

Обставинами, які мають значення у справі але судом першої інстанції не було враховано, є те, що спір між сторонами з приводу неналежного виконання договору позики від 01.12.2009року вирішено, стягнуто усю суму за договором позики в розмірі 1 117 200 грн., а також в судовому порядку стягнуто на користь ОСОБА_4 308 417,43грн., з яких 137 239,35грн - процентів за договором, 54 875,46грн.- 3% річних, 113 248,98грн. інфляційних втрат. Рішення набуло чинності 02.04.2013року на підставі ухвали апеляційного суду про залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова.

Таким чином, колегія суддів прийшла до переконання, що позивачем до часу звернення до суду з цим позовом 13.08.2015року вичерпано усі можливості відновлення та захисту порушеного права через невиконання умов договору позики від 01.12.2009року між ним та ОСОБА_5, права його не порушено, що виключає його право на судовий захист.

Відповідно до умов договору позики ОСОБА_4 позичив ОСОБА_5 , а позичальник прийняв у власність 1 117 200 грн., що дорівнює еквіваленту 140 000 дол. США на курсом НацБанку (а.с.5). позичальник зобов»язувався повернути позику готівкою в строк до 01.06.2010 року.

Відповідно до п.5 договору, у разі неповернення грошей в строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість у безспірному порядку (а.с.5).

Саме цим правом скористався позивач. Нотаріусом Герилів М.Р. вчинено на договорі виконавчий напис про стягнення позики - 1 117 000 грн. Державною виконавчою службою Сихівського ВДВС Львівського МУЮ проводилось примусове виконання виконавчого напису, в ході якого ОСОБА_4 передавалось майно ОСОБА_5 (а.с.4).

У зв»язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов»язання за договором позики, позивач ОСОБА_4 звернувся до суду про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, а також процентів за договором позики, хоча договором не було передбачено проценти.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26.11.2012року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 02.04.2013року, позов ОСОБА_4 задоволено та стягнено на його користь на підставі ст.625 ЦК та 1048ЦК - 308 417,43грн. Рішення набуло чинності та звернено до виконання.

Таким чином, спір з приводу договору позики від 01.12.2009року вирішено повністю, позивач отримав належний судовий захист порушеного права, а відповідач поніс відповідальність за порушення грошового зобов»язання. Окрім того, судом додатково було захищено права позивача, визнано цей договір не безпроцентним та стягнено проценти за договором на підставі ст..1048 ЦК.

Позивачем у договорі позики від 01.12.2009року визначено валюту зобов»язання - гривня. Виконавчий напис на вимогу позивача вчинено у гривні. Також при зверненні до суду про стягнення коштів у зв»язку з порушенням грошового зобов»язання позивач визначав валюту зобов»язання гривню та застосовував правові норми, які регулюють правовідносини, пов»язані з порушенням грошового зобов»язання, вираженого у національній валюті.

Відтак жодних правових підстав у позивача станом на час подання позову до суду 13.08.2015року про існування заборгованості за договором позики від 01.12.2009року в сумі 45 361дол. США не було.

Застосована методика нарахування заборгованості з розрахунку до еквіваленту - долара США могла б застосовуватись при первинному зверненні до суду про стягнення заборгованості за договором позики, визначеному у доларовому еквіваленті, з врахуванням правової позиції у справі за № 6-145цс14.

Однак у спірних правовідносинах ця правова позиція не може бути застосована, оскільки спір про стягнення боргу вже був вирішений у передбачений законом спосіб, нотаріальний напис та судове рішення звернені до виконання.

Відповідно до ст.3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ст.4 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права громадян у спосіб, визначений законами України.

Спосіб захисту порушеного права позивачем при первинному зверненні до суду обрано самостійно, при зверненні до Сихівського районного суду м. Львова позивачем обрано спосіб захисту, який застосовується до грошового зобов»язання у національній валюті. Адже при вираженні грошового зобов»язання у іноземній валюті (еквіваленті) знецінення у зв»язку неналежним виконанням грошового зобов»язання не відбувається.

Відповідно до ст.61 ЦПК, обставини справи, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню. Відтак безспірним є факт визначення грошового зобов»язання у національній валюті України.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Колегія суддів також ґрунтує свої висновки на рішеннях Верховного Суд України. Зокрема ВСУ сформульовано правову позицію у справі за № 6-771цс15, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими також доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_2

Судом допущено неповноту з»ясування обставин справи, що є самостійною безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Зокрема, судом не проведено аналізу і оцінку доказів, не враховано, що згоду на укладення договору позики ОСОБА_2 дійсно давав, однак не у грудні 2009 році при укладенні спірного договору позики, а в грудні 2008 році при укладенні іншого договору позики між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 (а.с.152).

Крім того, висновки суду про те, що позичені кошти в сумі 1 117 200 грн. ОСОБА_5 витратила в інтересах сім»ї не ґрунтуються на доказах та встановлених обставинах справи, а фактично є помилковими припущеннями.

Відповідно до ч.4ст.60 ЦПК доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Тому у цій частині рішення суду першої інстанції не можна вважати обґрунтованим.

Натомість, представниками сторін на судовому засіданні апеляційного суду визнано обставину, що позичені ОСОБА_5 кошти були передані повнолітньому сину ОСОБА_6 і витрачені ним на придбання нерухомого майна з торгів.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_6 є сином відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2, однак відомо, що повнолітній син немає правового статусу дитини і не є членом сім»ї своїх батьків (ст.3,6 СК України).

Відтак витрати позичених у ОСОБА_4 коштів на передачу для придбання ОСОБА_6 нерухомого майна не може вважатись витратами на користь сім»ї, яку складають подружжя відповідачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Оскільки у спірних правовідносинах солідарного обов»язку у ОСОБА_2 з боржником ОСОБА_5 не виникає, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, залучивши до участі в якості співвідповідача ОСОБА_2 та стягнувши солідарно з нього кошти.

Таким чином, апеляційним судом виявлено численні грубі порушення закону при розгляді та ухваленні рішення Сихівським районним судом, які відповідно до ч.1ст.309 ЦПК є самостійними підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність та надуманість заявлених позовних вимог, які не ґрунтуються на вимогах закону та дійсних обставинах справи. Тому у позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ч.1ст.309, ч.2ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 липня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя

Судді: