Рішення № 64945273, 17.02.2017, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 461/7473/16-ц

пр.№ 2/464/332/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.02.2017 року

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючого - судді Теслюка Д.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Горбач О.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представник відповідача ОСОБА_3,

представник третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, треті особи: Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання внести зміни в наказ,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якому просить зобов'язати відповідача внести зміни в наказ №193-Ж-С від 08.07.2013 р., яким відмовити у передачі у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 22.09.2016 р. він звернувся до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» із інформаційним запитом та з отриманої відповіді дізнався, що наказом №193-Ж-С від 08.07.2013 року «Про передачу квартир у власність громадянам» було передано квартиру АДРЕСА_2 громадянам (третім особам), які не були членами його сім?ї. 07.10.2016 року він подав до відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради заяву про внесення змін у вказаний наказ, з метою відновлення його право на отримання квартири у власність. Отримавши відповідь про відмову, вважає таку неправомірною, оскільки він більше тридцяти років пропрацював і має право на отримання усієї квартири у власність. Станом на 08.07.2013 року він вже проживав у вказаній квартирі і станом на цей час він із ОСОБА_8 не були одружені, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - це її діти, не усиновлені позивачем, які ніколи не проживали у вказаній квартирі. Треті особи вже використали своє право на отримання безоплатно житла та таким була надана квартира.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, що відповідають змісту позовної заяви, просять такий задовольнити.

Представник відповідача Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, просить відмовити в його задоволенні за безпідставністю.

Представник третьої особи Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог.

Треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з?явились, належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, що з?явились, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно із ст. 65-1 ЖК УРСР наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 345 ЦК України закріплено право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно рішення міськвиконкому від 26.10.2012 р. ОСОБА_1 з сім?єю в складі чотирьох осіб:ОСОБА_1 (осн.), ОСОБА_8 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_6 (син) видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_7

Відповідно до наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради «Про передачу квартир у власність» №193-Ж-С від 08.07.2013 р. ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_7 ОСОБА_6 передано у спільну сумісну власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с. 50, 51-52).

07.10.2016 р. ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», в якому просить внести зміни в наказ №193-Ж-С від 08.07.2013 р., яким відмовити у передачі у власність квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Вказане клопотання мотивує тим, що вказані особи вже використали своє право на безоплатне отримання житла у власність, а він, як ветеран праці, що пропрацював більше 30 років має право отримати у власність квартиру повністю (а.с.22-23).

20.10.2016 р. ОСОБА_1 надано відповідь про те, що згідно поданих документів для приватизації квартири АДРЕСА_3 а у м. Львові, квартира приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.24).

Відповідно до п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду №15-рп/2010 від 10 червня 2010 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла), відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю, а також продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов (частина перша статті 1, частина перша статті 3). Встановлення зазначеної санітарної норми для безоплатної приватизації житла є законодавчою гарантією держави забезпечити справедливу передачу громадянам України у власність державного житлового фонду на рівних умовах і в рівних розмірах.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім'ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (частина перша пункту 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (пункт 2 Закону); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима (пункт 3 Закону).

Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків). Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону).

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Житлового Кодексу України дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і, відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком.

Отже, для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім'ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. Так само житловий чек є використаним у повному обсязі один раз, якщо його залишок після безоплатної приватизації житла, площа якого менша санітарної норми, використано для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4, пункт 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду») або весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого пунктом 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Разом з тим, в пункті 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-ХІІ, зазначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

А відтак, суд не приймає до уваги покликання позивача про те, що третіми особами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вже було використано право для приватизації житлового приміщення безоплатно, оскільки з аналізу наведених норм вбачається, що приватизація квартири АДРЕСА_6 ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6 була правомірною, оскільки така відбувалась з використанням залишків житлових чеків, що підтверджується довідкою філії-Львівське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк» № 10013/0289 № 86 від 21.02.2013 р. (а.с.12), а також іншими належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем та його представником не наведено правових підстав та не надано доказів, на підставі яких слід внести зміни в наказ №193-Ж-С від 08.07.2013 р., а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 18.11.2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено та відстрочено сплату судового збору при пред'явленні даного позову до ухвалення судового рішення у справі, а відтак з позивача ОСОБА_1 слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, треті особи: Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання внести зміни в наказ - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м.Львова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Ю. Теслюк