Рішення № 64944368, 23.02.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

справа № 336/7726/16-ц

2/336/625/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Зарютіна П.В.

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, за яким просить суд визнати за ним право власності на 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,0599 га, яка розташована в м. Запоріжжі по вул. Ясногорській, ділянка № 2, кадастровий номер 2310100000:07:074:0046.

Позивач посилається на те, що в лютому 2011 року вона з відповідачем вирішили придбати земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку. Кошти на купівлю земельної ділянки в сумі 20000 грн. позивачці передали її батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Інша частина коштів були її з відповідачем заощадженнями.

28 лютого 2011 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0599 га, яка розташована в м. Запоріжжі по вул. Ясногорській, ділянка № 2, що був посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_7 Продаж вищевказаної земельної ділянки сторони здійснили за 34245 грн. Згідно договору вона та відповідач є співвласниками даної земельної ділянки в рівних частках, по 1\2 ч.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки весь час утримує у себе відповідач - її бувший чоловік, не надаючи його на її прохання, перешкоджаючи їй таким чином розпоряджатися належною їй власністю.

Вважає, що відповідач своїми діями фактично оспорює її право на розпорядження належною їй власністю, тобто не визнає його.

У судовому засіданні представник позивача наполіг на заявленому позові, а представник відповідача позов не визнав, вказуючи на відсутність спору.

Всебічно зясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Встановлено, що сторони відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.02.2011 року, отримали у власність, в рівних частках, тобто по 1\2 ч. земельної ділянки площею 0,0599 га по вул. Ясногорській в м.Запоріжжі, ділянка № 2.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до загальних положень цивільного права, позови про визнання права власності заявляються як у випадку спірності правовідносин сторін із приводу майна, так і внаслідок реалізації абсолютних прав на спірне майно. Тобто, позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли інші особи не визнають належності йому цього майна або коли унеможливлюється реалізація позивачем свого права власності.

У випадку, коли підставою для подання позову про визнання права виступає відсутність правовстановлюючих документів на майно, таке право можна буде вважати остаточно захищеним з моменту видачі відповідних правовстановлюючих документів спеціально уповноваженими органами.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердила, що між її довірителькою та відповідачем бувшлим чоловіком позивачки, існує конфліктна ситуація з приводу володіння спірною земельною ділянкою.

Правовстановлюючий документ на земельну ділянку постійно знаходиться у відповідача і на прохання позивача він їй не надає, і на даний час також відмовляється надавати.

Вказану обставину сторона відповідача підтвердила у судовому засіданні, не спростовуючи її.

За поясненнями представника позивача дублікат договору купівлі-продажу земельної ділянки може бути виданий нотаріусом їй лише за зверненням обох співвласників, у разі втрати цього документу. Оскільки правовстановлюючий документ не втрачений, утримується відповідачем, отримання дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки в нотаріальній конторі є неможливим, через що таким шляхом позивач не може отримати правовстановлюючий документ на належну їй частину земельної ділянки.

Відповідач у судовому засіданні 24.01.2017 року не заперечував, що оригінал договору купівлі-продажу дійсно постійно зберігається у нього і не спростовував того, що він його позивачу не надає, не вбачаючи для цього підстав.

Виходячи з цих обставин, суд приходить до висновку, що відповідач таким чином оспорює право власності позивача на належну їй 1\2 частину земельної ділянки, що унеможливлює здійснення нею свого права.

Суд вважає при цьому, що сам по собі факт відсутності з боку відповідача активних дій, направлених на порушення та оспорення права власності позивача, не може свідчити, з врахуванням встановлених у судовому засіданні обставин та взаємовідносин сторін, про відсутність таких порушень за замовчуванням.

За таких обставин порушене право позивача підлягає захисту, а позов задоволенню.

При цьому заперечення сторони відповідача не впливають на вказаний висновок суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.57, ч.1 ст.58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Заперечуючи проти позову, сторона відповідача посилалася на те, що відповідач не оспорює, визнає право власності позивача на 1\2 частину земельної ділянки. В той же час, у судовому засіданні сторона відповідача підтвердила відсутність у позивача на протязі тривалого часу оригіналу договору купівлі-продажу земельної ділянки та свою відмову надати його їй.

Суд враховує, що з точки зору ч.ч.1,4 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальностісторін.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Сформувавши власні заперечення з правової точки зору, сторона відповідача обмежилася лише усними запереченнями проти позову та запевненнями про визнання за позивачем права власності на 1\2 частину земельної ділянки, відсутності у неї правових підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки право позивача відповідачем не порушується та не підглядає захисту в порядку цивільного судочинства.

З врахуванням норм закону суд вважає, що надані стороною відповідача заперечення в формі усних пояснень та запевнень, не є належним доказом, у розумінні вимог закону.

Суд також вважає, що відсутність у позивача правовстановлюючого документу на належну їй частину земельної ділянки, враховуючи підстави звернення позивача до суду, а саме: отримання офіційного підтвердження свого права власності на частину спірної частини земельної ділянки відповідними правовстановлюючими документами, та з метою реалізації її права на спірне майно, дає суду підстави для задоволення вимог позивача.

Та обставина, що відповідач у судовому засіданні 21.01.2017 року словесно не оспорював права власності позивачки на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0599 га, не дає підстав для відмови в захисті порушеного права, оскільки, виходячи з викладеного вище та порядку володіння сторонами спірною земельною ділянкою, є єдино вірним та можливим для неї способом вирішення питання задоволення її позовних вимог.

Крім того, суд при вирішенні спору зважає на наступне.

В ст.ст.13, 41Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності.

Під правом розпорядження розуміється юридично забезпечена можливість власника визначати долю майна.

Виходячи з цих обставин, способу володіння сторонами земельною ділянкою № 2 по вул. Ясногорській в м. Запоріжжі площею 0,0599 га, одного правовстановлюючого документа на двох співвласників та конфліктної ситуації між ними з приводу користування спільним майном, суд вважає, що таким чином позивач позбавлена можливості розпоряджатися належним їй майном та визначати його долю в порядку, визначеному законом, який регулює порядок набуття, володіння, користування та розпорядження майном, а також його захист - суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст.15-16,319, 392 ЦК України, ст.ст.3-4, 10-11, 57-60, 88,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину земельної ділянки задовольнити

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину земельної ділянки, площею 0,0599 га, яка розташована: м. Запоріжжя, вул. Ясногірська, ділянка № 2, кадастровий номер 2310100000:07:074:0046.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 574,07 гривень судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 10 днів після проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя П.В Зарютін