Рішення № 64941641, 21.02.2017, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1562/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

"21" лютого 2017 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.,

представника ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Гнатківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати за ним право власності в порядку успадкування за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті його сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1 Вінницької області, що складається із житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Позов обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1 Вінницької області померла ОСОБА_3, яка доводилася позивачеві сестрою.

Після смерті сестри відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, на домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1.

Позивач вказує, що даний будинок належав його сестрі ОСОБА_3 та чоловіку останньої ОСОБА_4, що підтверджується виписками з погосподарської книги. В подальшому ОСОБА_4 пішов проживати у інший будинок, а ОСОБА_3 залишилася проживати у будинку та одна оплачувала витрати на комунальні послуги.

Даний будинок був збудований до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», тому ні за ким зареєстрований не був.

З виписок з погосподарської книги по Гнатківській сільській раді до 2004 року видно, що членами домогосподарства, розташованого в АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4. ОСОБА_4 не проживав у вказаному будинку, а проживав за іншою адресою в с.Гнавтків зі своєю цивільною дружиною. ОСОБА_3 сама проводила газифікацію даного житлового будинку, оплачувала витрати на комунальні послуги, тому остання є єдиним власником вищезазначеного житлового будинку.

Після смерті сестри ОСОБА_2 прийняв спадщину, оскільки залишився проживати у спадковому будинку.

Позивач є спадкоємцем другої черги спадкування, відповідно до ст.. 1262 ЦК України; спадкоємиці першої черги спадкування чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 спадщину не прийняли.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, попросили позовні вимоги задовольнити.

Окрім того, позивач ОСОБА_2 в якості свідка, згідно ст.. 62 ЦПК України, суду пояснив, що на спірній земельній ділянці проживали його батьки зі своїми батьками. Там проживала і його сестра ОСОБА_3 Ще до смерті батьків, приблизно на початку 70-х років, на цій же земельній ділянці по АДРЕСА_2 вони побудували інший будинок в кінці земельної ділянки, який уже рахувався по АДРЕСА_1. На ділянці по АДРЕСА_2 в 1977 році позивач побудував невеликий будинок, знісши старий будинок, де проживали батьки. В будинку по АДРЕСА_1 проживала сестра із своєю сім'єю. Пізніше добудовували там сараї.

З 1990 року чоловік сестри перейшов проживати до іншої жінки, де проживав до своєї смерті.

Коли померла сестра, її син ОСОБА_5 переоформив на себе будинок по АДРЕСА_2. Цей син помер в ІНФОРМАЦІЯ_5. Дітей у нього не було.

Оскільки інших спадкоємців у сестри не було, будинком почав займатися позивач.

В основному з 2004 року будинком займався позивач.

Після смерті сестри у спірному будинку проживав лише позивач, оскільки з 2008 року до дня смерті сестри у будинку проживали лише позивач із сестрою, оскільки остання хворіла та потребувала догляду.

Позивач звертався до сільської ради за відповідними документами, однак свідоцтво про народження позивача записано на російській мові, тому секретар сільської ради вважає, що існують розбіжності у прізвищі позивача та його сестри, а також у імені їхньої матері.

Представник відповідача - Гнатківської сільської ради в судове засідання не з'явився, на минуле судове засідання сільський голова подавав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без участі представника сільської ради.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.158 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, позивача в якості свідка, розглянувши заяву сільського голови, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Згідно ст..1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цивільно-процесуального Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4. В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт Томашпіль Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_3 (а.с.8).

Згідно довідки сільського голови Гнатківської сільської ради № 68 від 9 лютого 2017 року, після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживала в АДРЕСА_1, спадкоємцем за законом залишився брат ОСОБА_2, який зареєстрований в м.Донецьк, проживає в АДРЕСА_1. Інших спадкоємців, передбачених ЦК України, у спадкодавці немає (а.с.44).

Факт родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується копіями їхніх свідоцтв про народження, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя (а.с.9, 13).

Написання імені матері спадкодавця і спадкоємця-Палагна/Пелагія-являється одним і тим же та підтверджується словником власних імен людей (а.с.47).

Згідно копій свідоцтв про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_4 (а.с.45-46).

Згідно довідки комунального підприємства «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про показники об'єкта нерухомого майна для оформлення спадщини від 26 липня 2016 року № НОМЕР_1, відповідно до проведеної інвентаризації від 13 червня 2016 року, житловий будинок в АДРЕСА_1 має такі показники: загальна площа 86,3 кв.м., житлова площа 59,1 кв.м.; до складу спадкового майна входить житловий будинок «А», матеріал стін-кам'яні, веранда «а», ганок «а1», літня кухня «Б», веранда «в», ганок «б1», сарай-прибудова «Б1», погріб «В», гараж «Г», огорожа 1-3. Згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок не зареєстровано (а.с.10).

Цивільний кодекс не встановлює граничних термінів звернення до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину, але вказано, що дане свідоцтво може отримати спадкоємець, який прийняв спадщину після закінчення строку з часу відкриття спадщини, відсутність такого свідоцтва не позбавляє його права на спадщину спадкоємця.

Як тлумачить лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2, як спадкоємець майна спадкодавця ОСОБА_3 за законом, звертався до державного нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріусом йому у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на ім'я спадкодавця (а.с.20).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса на запит суду, спадкова справа після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, не заведена (а.с.24).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 вбачається, що будинок був побудований з 1972 по 1978 роки (а.с.14-17).

Умовою для переходу в порядку спадкування прав власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 не отримала правовстановлюючі документи на даний житловий будинок.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

При вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно слід враховувати зміну редакції ч. 4 ст. 331 і ч. 4 ст. 334 ЦК України та інших норм цивільного законодавства і застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинків та на час відкриття спадщини, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07.12.1990 року №553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25.12.1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.03.1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими центральним статистичним управлінням СРС 13.04.1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРС 12.05.1985 року №5-24-26 та ін.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року №105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-НОМЕР_2 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23.03.1999 року №12/5-126, в якому зокрема роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 05.08.1995 року №449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.

Згідно п. 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2011 року (в редакції від 11.03.2006) технічній інвентаризації підлягають об'єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди.

Технічна інвентаризація збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд проводиться з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних);обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів;установлення вартості об'єктів.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна» технічний паспорт - це документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна і містить основні відомості про нього (місцезнаходження, склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, наявність самочинного будівництва, перепланування тощо). Технічна інвентаризація може бути проведена за заявою замовника будівництва, власника чи користувача об'єкта нерухомого майна або об'єкта незавершеного будівництва.

Тобто, технічний паспорт - це документ який засвідчує наявність чи відсутність об'єкта нерухомості, його технічні характеристики та опис, наявність якого є обов'язковою.

Як уже згадувалося вище, спадкодавець ОСОБА_3 за життя не отримала правовстановлюючі документи на житловий будинок.

На підтвердження позовних вимог позивач надає виписки з погосподарської книги за 1991-1995 роки по господарству ОСОБА_4, який значиться головою сім'ї. ОСОБА_3 значиться як жінка (а.с. 18-19).

Однак суд не може приймати до уваги дані виписки, оскільки адресою господарства записано вул.. Зелена, яке є перекресленим та вписано Радянська; особовий рахунок № НОМЕР_1, номер по земельнокадастровій книзі НОМЕР_2.

Тобто з даних виписок неможливо встановити, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали саме у спадковому будинку-будинку по АДРЕСА_1 в АДРЕСА_1.

Згадувані у позовній заяві виписки з погосподарської книги по Гнатківській сільській раді до 2004 року суду не надані, тому дані твердження суд не приймає до уваги.

Дійсно, як зазначав позивач у позовній заяві, платежі по будинку в АДРЕСА_1 здійснювалися ОСОБА_3, що підтверджується квитанціями по оплаті електроенергії та газообладнання (а.с.11-12), однак, на думку суду, це не є підтвердженням того, що ОСОБА_3 була власником будинку в АДРЕСА_1.

Враховуючи наявні у справі докази, суд приходить до висновку про те, що житловий будинок по АДРЕСА_1 в АДРЕСА_1 не входить до складу спадщини ОСОБА_3 згідно закону.

Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд серед інших вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин,яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що ні позивачем, ні його представником не надано суду доказів того, що житловий будинок по АДРЕСА_1 в АДРЕСА_1 належав спадкодавцеві ОСОБА_3 і даний факт унеможливлює задоволення позовних вимог та визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на спадкове майно. Інших доказів, які б мали істотне значення для визнання за позивачем права власності на спадкове майно, ним в судовому засіданні надано не було, а тому суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що судом вирішено відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, тому судові витрати необхідно залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 15, 57-62, 64, 174, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Гнатківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті його сестри ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1 Вінницької області, що складається із житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_2

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 лютого 2017 року.

Суддя: О. В. Пилипчук