Рішення № 64939861, 23.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/291/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з даним позовом, яким просив, з урахуванням послідуючих уточнень у ході розгляду справи про залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені, стягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 55 000,00 грн., збитки від інфляції за період з 06.01.2014 по 14.03.2016 в сумі 42 740,00 грн., три відсотки річних в сумі 3 611,92 грн. за цей же період, мотивуючи про те, що він 28.10.2013 передав ОСОБА_6 55 000,00 грн. як позику, про що останнім написана розписка без встановлення строку повернення позики. В порядку ст. 1049 ЦК України 05.12.2013 ним на адресу відповідача направлена письмова вимога про повернення коштів до 06.01.2014, однак до теперішнього часу ОСОБА_6 борг не повернув.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21.11.2016 позов задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 борг за договором позики в сумі 55000,00 грн., інфляційні збитки 42740,69 грн., три відсотки річних в сумі 3611,92 грн., судові витрати в сумі 1289,13 грн., а всього 102641,74 грн. Вимоги в частині стягнення із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 пені в сумі 43883,99 грн. залишено без розгляду.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вказує на те, що письмовий договір позики між сторонами справи не укладався. У розписці, наданій позивачем, вказано, що відповідач позичає, що є триваючою дією, позикодавець не ідентифікований, не вказано, про те чи отримано відповідачем кошти в борг, не вказано місце складення розписки. Апелянт вважає, що вказана розписка є безгрошовим борговим документом за яким кошти позивачем не надавались та відповідачем не отримувались. Розрахунок суми інфляційних збитків судом виконано не вірно. Апелянт вважає, що вимога позивача про стягнення пені є безпідставною, оскільки ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» не поширює свою дію на правовідносини між фізичними особами, які мають місце в даній справі. Апелянт, аналізуючи форму та зміст наданої позивачем розписки, вважає, що, оскільки сума позики є значною, розписка мала бути складена інакше, з більш детальним зазначенням усіх обставин. Позивач отримав правову допомогу з порушенням юридичної етики, оскільки професійний юрист не може називати розписку, надану позивачем, договором позики чи письмовим правочином. Розписка відповідача про отримання від позивача коштів у борг, а також підпис відповідача на поштовому повідомленні про отримання вимоги про повернення позики виконані різними особами, що апелянту є очевидним при зіставленні почерку. Суд невірно послався на правову висновки ВСУ, які навпаки підтверджують заперечення відповідача у справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав своїх договірних зобовязань перед позивачем по поверненню позики, що стало підставою для стягнення відповідної заборгованості з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що згідно розписки від 28.10.2013 відповідач ОСОБА_6, як позичальник, позичає у позивача ОСОБА_8, як позикодавця, кошти в сумі 55000,00 грн.

Претензією від 08.02.2016 позивач просив відповідача повернути одержані в позику кошти. Цю претензію відповідач отримав 11.02.2016, що підтверджується відповідним повідомлення про вручення поштового відправлення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписка є документом, що підтверджує наявність боргового зобов'язання.

Оскільки розписка відповідача вказує, що останній отримав від позивача кошти без зазначення строку їх повернення, колегія суддів вважає, що строк виконання грошових зобовязань в силу ч.1 ст.1049 ЦК України має рахуватися зі спливом 30 днів з моменту отримання 11.02.2016 (а.с.14) відповідної вимоги про повернення позики.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про те, що розписка відповідача підтверджує умови отримання ним, як позичальником, в борг грошей у позивача.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів України.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На даний момент позичені кошти відповідач позивачу не повернув.

З цих підстав суд вірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що письмовий договір позики між сторонами справи не укладався, оскільки з урахуванням позиції ВСУ від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 письмова розписка про отримання позики з огляду на її реальний характер є доказом не тільки факту передачі грошей позичальнику, а й фіксує його обовязок їх повернути позикодавцю.

Факт написання відповідачем відповідної боргової розписки не оспорювався, питання про призначення експертизи для встановлення того, чи написано цю розписку відповідачем перед судом не порушувалося.

Більш того, представник відповідача в суді першої інстанції визнала сам факт отримання позичальником ОСОБА_6 в борг коштів в сумі 55000 грн. від позивача.

Слід врахувати, що згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки почеркознавчі дослідження безумовно потребують застосування спеціальних знань експерта відповідні питання можуть бути вирішені лише шляхом призначення експертизи.

У аспекті викладеного, колегія суддів відхиляє апеляційні доводи щодо авторства боргової розписки та підпису відповідача на поштовому повідомленні про отримання вимоги про повернення позики та міркування апелянта з цього приводу, одержані при зіставленні почерку, оскільки дані питання можуть вирішуватися лише шляхом проведення судової експертизи, що в даній справі не мало місця.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що боргова розписка має неналежну форму, не вказує про наявність у відповідача обовязку повернути позику, не містить ідентифікації позикодавця, місце її складення, не підтверджує одержання коштів позичальником, оскільки саме слово «позичаю», яке застосував відповідач при написанні розписки, за своїм змістом свідчить про одержання ним коштів в якості позики, тобто із наявністю обовязку щодо їх подальшого повернення. Як вказано ВСУ у правовому висновку від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 написання боргової розписки не лише фіксує обовязок повернути одержані в позику кошти, а й підтверджує факт їх передачі в позику. Також у розписці вказано, що кошти одержано від ОСОБА_8, який, відповідно, є позикодавцем. Інші недоліки цієї розписки, на думку колегії суддів, не свідчать про відсутність між сторонами у справі правовідносин, які ґрунтуються на договорі позики.

Колегія суддів не приймає до уваги апеляційні доводи щодо позовних вимог про стягнення пені, оскільки їх по суті оскарженим рішенням суд першої інстанції не вирішував.

Апелянтом також не обґрунтовано у чому саме полягало неправильне трактування судом першої інстанції правового висновку ВСУ від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 та яким саме чином цей висновок підтверджує апеляційні вимоги у даній справі.

Одночасно колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно виконано розрахунок розміру сум інфляційних втрат та 3 % річних, які належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Так попри наявність у матеріалах справи на а.с.11 вимоги про повернення позики, датованої 05.12.2013, позивачем не надано доказів її вручення відповідачу, оскільки квитанція про здійснення поштового відправлення не є доказом того, що це відправлення дійшло до адресата.

Однак на а.с.14 є повідомлення про вручення 11.02.2016 вимоги про повернення боргу від 08.02.2016.

Отже прострочення повернення заборгованості у відповідача почалося 13.03.2016 (зі спливом 30 днів із дня одержання вимоги).

Таким чином розмір інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача на користь позивача за період часу з 13.03.2016 по 21.11.2016 (день ухвалення рішення судом першої інстанції), становить 5940,00 грн., 3% річних за такий же період часу 1148,22 грн.

Відповідно до положень ст.309 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21.11.2016 у даній справі в частині вирішення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних слід змінити у звязку з недоведеністю обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, вказавши про стягнення з відповідача на користь позивача 5940,00 грн. інфляційних втрат та 1148,22 грн. 3% річних.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, зменшивши розмір стягнутих інфляційних витрат та 3% річних та стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 5940,00 грн. інфляційних втрат та 1148,22 грн. в якості 3% річних.

У решті рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 21 листопада 2016 року в даній цивільній справі - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :