Ухвала суду № 64937288, 16.02.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/3133/16-ц Номер провадження 22-ц/786/349/17Головуючий у 1-й інстанції Чистик І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

при секретарі Ткаченко Т.І.

за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розірвання договору найму.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що їм на праві приватної спільної сумісної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка розподілена ними добровільно за договором від 01.11.2012 р., та в користуванні у ОСОБА_2 перебуває кімната площею 11,5 кв.м.,а в ОСОБА_5 16,3 кв.м.

04.05.2007 р. між ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір найму № 15, згідно якого відповідачу надано для проживання житлову кімнату площею 11,50 кв.м., якою вони користувалися разом, та згідно якого він був зареєстрований як квартирант.

24.12.2008 р. між ними був укладений шлюб, який в подальшому 21.01.2016 р. був розірваний за рішенням суду.

До розірвання шлюбу, 03.12.2015 р. відповідач забрав свої речі, повернув ОСОБА_2 ключ від квартири та переїхав на постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

За житлово-комунальні послуги за колишнім місцем проживання відповідач не сплачує, житло не утримує, добровільно з реєстрації не знімається, позивачі не можуть отримати субсидію, тому вважають, що відповідач порушує їхнє право на володіння, користування та розпорядження належною їм на праві власності квартирою. 03.06.2016 р. відповідачу вручено попередження про розірвання договору найму. На підставі вищенаведеного просили суд визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням та розірвати укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір найму № 15 від 04.05.2007 р.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розірвання договору найму задоволено частково.

Договір найму житлової кімнати площею 11,5 кв. м. в квартирі АДРЕСА_2 № 15 від 04.05.2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 551,20 грн. судового збору, сплаченого при подачі позову до суду.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги

З рішенням суду першої інстанції не погодилась позивач ОСОБА_2, яка у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, прохає частково скасувати рішення та постановити нове, яким визнати відповідача таким, що втратив право користування та проживання у спірній квартирі.

Зазначила, що місцевим судом безпідставно було взято до уваги те, що відповідно до копії наданої відповідачем посвідки на постійне проживання на території України він знявся з реєстрації за місцем її проживання, тоді як оригіналу вказаного документу він не надав. Крім розірвання договору найму жилого приміщення з підстав, визначених ст. 168 ЖК України, суд мав визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки він більше ніж шість місяців не проживав за місцем своєї реєстрації, не сплачував квартирну плату, постійно порушував громадський порядок та морально-етинчні норми поведінки в сім»ї, а також переїхав на інше місце проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, її представника, відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачам ОСОБА_2 та Козюпі (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5) Ю.В. відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.07.1997 р. Відділом приватизації житла м. Полтави, належить на праві приватної спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_3 (а.с. 5-10, 14-15).

Відповідно до договору найму № 15 від 04.05.2007 року, який був укладений між позивачкою та відповідачем ОСОБА_4, останній був вселений у квартиру АДРЕСА_4, а саме кімнату площею 11,50 кв.м. Вказаний договір зареєстрований у встановленому законом порядку та сторонами не оспорюється.

Як вбачається з довідки КП «ЖЕО №2» від 25.05.2016 року в квартирі № 135, розташованій за адресою: м. Полтава, пров. Рибальський, 20, станом на 25.05.2016 року зареєстровані ОСОБА_2, яка є її власником та квартирант ОСОБА_4 (а.с. 16).

24.12.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 21 січня 2016 року розірвано.

Згідно з актом від 03.12.2015 року, складеним ОСОБА_2, ОСОБА_7 та працівником Ленінського відділу поліції ОСОБА_8, ОСОБА_4 забрав свої особисті речі з квартири АДРЕСА_5, та перейшов на інше місце проживання. Три ключі від замків вхідних дверей передані ним через працівника поліції (а.с. 57).

Також судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що 03.06.2016 року ОСОБА_4 вручено попередження про розірвання договору найму житлового приміщення № 15 від 04.05.2007 року (а.с. 58-59). Згідно вказаного попередження позивачка повідомила ОСОБА_4 про розірвання договору найму жилого приміщення, укладеного ними 04.05.2007 року в односторонньому порядку та запропонувала знятися з реєстрації за адресою АДРЕСА_6 в м. Полтава.

21.12.2016 року в суді першої інстанції відповідачем надана ксерокопія паспорту з відміткою виконавчого комітету Полтавської міської ради про те, що 20.12.2016 року він знятий з реєстрації за вищевказаною адресою (а.с.56).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині розірвання договору найму житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за договором найму був зареєстрований у спірній квартирі як квартирант, а не член сімї позивачки. В звязку з неможливістю спільного проживання сторін в одній квартирі та бажанням позивачки, як власника квартири використовувати її для власного проживання, остання у визначеному законом порядку направила письмову вимогу про розірвання договору найму, яка до звернення до суду з позовом задоволена не була.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, місцевий суд виходив з того, що договір найму жилого приміщення, який був підставою для проживання відповідача в спірному житловому приміщенні розірваний, відповідач знявся з реєстрації за вказаною адресою, тому визнання його таким, що втратив право користування квартирою № 135 по пров. Рибальському, 20 в м. Полтава з підстав зазначених позивачкою не ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною 1 статті 158 ЖК УРСР встановлено, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ч.3 ст. 168 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання його та членам його сімї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_4 поселений у квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору найму жилого приміщення, який був укладений між ним та позивачкою, як квартирант, а не член сімї ОСОБА_2, місцевий суд обґрунтовано розірвав договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, оскільки після розірвання шлюбу між сторонами позивачка звернулась до відповідача з вимогою звільнити займане ним приміщення та знятися з реєстрації, в звязку з тим, що жиле приміщення потрібне їй для проживання.

З вказаною підставою розірвання договору найму жилого приміщення позивачка погодилась та рішення в цій частині не оскаржила.

Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_4 20.12.2016 р. добровільно знявся з реєстрації у спірній квартирі, на підтвердження чого ним надано ксерокопію паспорта з відповідною відміткою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду досліджено оригінал паспорта відповідача ОСОБА_4, в якому наявна вказана відмітка виконавчого комітету Полтавської міської ради про зняття його з реєстрації за спірною адресою з 20.12.2016 року.

Доводи апеляційної скарги вірних висновків суду не спростовують.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач порушує громадський порядок, правила співжиття, не проживає понад шість місяців у квартирі без поважних причин, переїхав на інше постійне місце проживання, що є підставами для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказані підстави є взаємовиключними і уточнені в суді першої та апеляційної інстанції не були.

Так, відповідно до акту від 03.12.2015 року, складеного позивачкою в присутності свідків, відповідач ОСОБА_4 забрав з квартири АДРЕСА_7 свої особисті речі та перейшов на інше місце проживання (а.с. 57). Проте, згідно повідомлень Національної поліції України ГУ НП в Полтавській області, направлених протягом листопада 2015 червня 2016 року, з ОСОБА_9 проводились профілактичні бесіди щодо недопущення антигромадської поведінки по відношенню до позивачки.

Рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 22 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий/підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області ОСОБА_1