Ухвала суду № 64937273, 23.02.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2266/16-ц Номер провадження 22-ц/786/303/17Головуючий у 1-й інстанції Цибізова С. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

головуючого- МАРТЄВА С.Ю.,

суддів- АБРАМОВА П.С., ЛОБОВА О.А.,

за участю секретаря ШЕВЧЕНКО І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Полтавського району, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, за участю третіх осіб: Селянське (фермерське господарство) «Золотий колос», Полтавської районної державної нотаріальної контори, Полтавської районної ради, Полтавської районної державної адміністрації, про визнання в порядку спадкування: права постійного користування на земельну ділянку, правонаступником за померлим засновником, корпоративні права на селянське (фермерське) господарство.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом, в подальшому уточнивши позовні вимоги, зазначав, що 17.10.2010 року помер його брат ОСОБА_4, якому належала, на підставі державного акту на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 50,57 га, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Полтавського району.

В обґрунтування позову посилався на те, що отримав від брата спадщину та одержав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в с. Минівка, Полтавського району, пров. Спортивний, 12, видане 10.01.2013р. Полтавською державною нотаріальною конторою, яке зареєстровано в реєстрі за №1-294.

Проте, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на право користування вказаною земельною ділянкою та право на корпоративні права на Селянське (фермерське) господарство «Золотий Колос», оскільки державний акт та статут господарства мають неповну інформацію.

Також зазначив, що статутні документи селянського (фермерського) господарства «Золотий колос» та державний акт є дійсними, і їх недійсність не встановлена судом чи законом, згідно довідки Відділу держземагенства у Полтавському районі від 03.02.2014р. №02-02/56 вищезазначена земельна ділянка значиться за померлим ОСОБА_4І

Просив визнати за ним право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою в порядку спадкування від померлого ОСОБА_4, визнати в порядку спадкування правонаступником померлого засновника Селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос» (Полтавський район, с. Минівка, провул. Спортивний, 12, код 13952618) ОСОБА_4, визнати в порядку спадкування корпоративні права на Селянське (фермерське) господарство «Золотий Колос» (Полтавський район, с. Минівка, провул. Спортивний, 12, код 13952618).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 в порядку спадкування, правонаступником померлого 17.10.2010 року засновника селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос» (Полтавський район, с. Минівка, пров. Спортивний, 12, код 13952618) ОСОБА_4

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі порушено питання про скасування рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування права постійного користування на земельну ділянку площею 50,57 га, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Полтавського району, визнання за ОСОБА_2 корпоративних прав на селянське (фермерське) господарство з підстав неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового в цій частині рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що згідно свідоцтва про смерть виданого 21.10.2010 року в штаті Міннесота, 17.10.2010 року ОСОБА_4 помер( т.1 а.с.7).

Відповідно до наданих копій матеріалів спадкової справи, спадкоємцем за померлим є його брат ОСОБА_2І.( т.1 а.с.86-94).

Згідно державного акту на землю ІУ-ПЛ № 020041, ОСОБА_4 передано в постійне користування земельну ділянку площею 50,57, яка знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Полтавського району( т.1 а.с.10).

Згідно статуту Селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос» єдиним засновником господарства був ОСОБА_4І.( т.1а.с.12-16).

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос»,дана юридична особа в процесі припинення не перебуває, засновником господарства є ОСОБА_4 керівник ОСОБА_2І.( т.1 а.с.35-36).

Згідно довідки Головного управління ДФС у Полтавській області селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос» станом на 28.09.2016 року немає заборгованості зі сплати податків.

Відповідно до доповнень до статуту Селянського (фермерського) господарства «Золотий Колос» членами господарства є ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_7 (т.1 а.с.83).

Згідно витягу з погосподарської книги 27.03.2002 року останні разом із померлим виїхали до Сполучених Штатів Америки. Від зазначених осіб, а також від ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_8 до суду зі штату Міннесота надійшли заяви, про те, що останнім відомо про розгляд зазначеної справи судом, заяви про прийняття спадщини вони не подавали та в майбутньому не планують цього робити.

Доводи апеляційної скарги про те, щодо визнання в порядку спадкування корпоративних прав не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку(дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеженя певним особам щодо володіння корпоративними правами та їх здійснення.

Відповідност. 22 ч. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», успадкування фермерського господарства здійснюється відповідно до закону.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що, фермерське господарство є особливою формою корпорації членів родини чи родичів які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність або користування, участь у фермерському господарстві невідємно повязана з майном останнього, а тому корпоративні права у даній формі господарства відсутні.

Крім того, позивач просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 50.57 га, що знаходиться на території ОСОБА_3 сільської ради Полтавського району, визнати його правонаступником померлого 17.10.2010 року засновника СФГ « Золотий Колос» та визнати за ним корпоративні права на вказане фермерське господарство.

При цьому відповідачем по справі визначено ОСОБА_3 сільську раду Полтавського району.

Відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав. Якщо позов пред`явлено до відповідача, який не є відповідальним за ті порушення, з приводу яких ведеться судовий процес, такий відповідач є неналежним.

Під поняттям неналежний відповідач розуміється особа, яка повинна відповідати за цивільним позовом.

У відповідності до ст. 122 Земельного кодексу України ОСОБА_3 сільська рада Полтавського району не є власником або розпорядником земель державної власності, що розташовані за межами населених пунктів.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 сільська рада, згідно Закону України « Про місцеве самоврядування» немає жодних прав та обовязків щодо діяльності та/або спадкування фермерського господарства.

За таких обставин позов до Заворслянської сільської ради є безпідставним.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Конституційного суду України не відповідають обставинам справи, оскільки рішенням конституційного суду визнано неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобовязання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Проте, в даній справі визнається право користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідностатті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 1статті 92 ЗК України(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другоїстатті 92 ЗК Українивбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями116,118 ЗК Україниє рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України(у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другоїстатті 102-1 ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16.

Крім того, відповідач пропонував ОСОБА_2 звернутися до нього на загальних підставах визначених ЦК України щодо укладення договору користування земельною ділянкою.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 16 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: С. Ю.МАРТЄВ

Судді: П. С.АБРАМОВ

ОСОБА_9

З оригіналом згідно:

суддя С.Ю. МАРТЄВ