Рішення № 64936165, 22.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/3407/14-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/123/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 1 22.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Верланова С.М., Таргоній Д.О.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 посилаючись на те, що у 2013 році маючи намір встановити паркан по межі належних йому земельних ділянках було виявлено, що частину ділянок огороджено парканом та зайнято складом будівельних матеріалів, будівлею гаражу, що належить відповідачу ОСОБА_3, яка на звернення про звільнення самовільно зайнятої частини ділянок відмовилась вчиняти такі дії.

В подальшому, після звернення до сільської ради про вирішення питання самочинного захоплення частини належних позивачу ділянок була створена комісія, яка провела обстеження спірних ділянок і встановила невідповідність межам сусідніх земельних ділянок та виявлено самовільне захоплення частини земельної ділянки позивача.

Внаслідок здійснення самочинного будівництва відповідачами не може в повній мірі користуватися своїми земельними ділянками. Такі дії відповідачів порушують права позивача щодо вільного користування та розпорядженням належним йому нерухомим майном. Всі об»єкти нерухомого майна побудовані на ділянках позивача без будь-яких дозвільних документів. Також власник земельних ділянок категорично заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці. Крім того, самовільно захопленій земельній ділянці, що належить позивачу було завдано шкоди, внаслідок того, що на ній відповідачем проводилися будівельні роботи та по сьогоднішній день знаходиться будівельне сміття, що порушує його права як власника землі, гарантовані Конституцією України, що призвело до завдання йому моральної шкоди, яку він оцінює у загальному розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 29 лютого 2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучений ОСОБА_4

На підставі зазначеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд першої інстанції усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом надання йому права знести самочинне будівництво споруду (літера З), фрагмент будівлі та фундамент (літера И), колодязь (літера Ж), частини споруд (літера Д) та (літера В), паркан, який схематично зображено в додатках №№1,3 лінією зеленого кольору з поворотними очками, позначеними літерами та числами зеленого кольору А,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12, Б, частина паркану, який схематично зображено в додатках №№1,3 пунктирною лінією рожевого кольору з поворотними точками, позначеними літерами зеленого кольору В,Г,Д;, частина паркану, який схематично зображено в додатку № 1 пунктирною лінією рожевого кольору з поворотними точками, позначеними літерами зеленого кольору Е-Є-Ж-З; Д-И; Є-И-Й-К; І-Й; Л- точка синього кольору, що знаходяться на належних йому земельних ділянках. Стягнути з ОСОБА_4 витрати на знесення самочинного будівництва в сумі 57 304 грн, моральну шкоду в розмірі 3000 грн., стягнути з ОСОБА_3 витрати на знесення самочинного будівництва в сумі 22768 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., стягнути витрати на правову допомогу, судовий збір та витрати на проведення експертизи.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції без жодних обґрунтувань не було взято до уваги висновки земельно-технічної експертизи та висновки суду касаційної інстанції, що призвело до проголошення незаконного рішення суду.

Також не погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що не вирішено попередньо питання про можливість перебудови самочинно збудованих споруд. При цьому позивач наголошує на тому, що ці споруди зведені на належній йому земельній ділянці і ніяка перебудова не зможе усунути ці споруди із земельної ділянки позивача. Захист прав позивача на користування належною йому земельною ділянкою можливий лише шляхом повного знесення зазначених ним споруд.

На підставі викладеного скаржник просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 належить на праві власності:

земельна ділянка площею 0,0006 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Паляниченці по вул. Кільцевій, 24, на підставі Державного акту серії КВ №004285 від 15.04.2004 року;

земельна ділянка площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в с. Паляниченці по вул. Кільцевій, 24, на підставі Державного акту серії КВ №004284 від 15.04.2004 року;

земельна ділянка площею 0,3920 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Паляниченці по вул. Кільцевій, 24, на підставі Державного акту серії ЯЖ №650673 від 16.10.2008 року.

ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,4015 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованої в с. Паляниченці по вул. Кільцева, 20 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії Ш-КВ №064211 від 23.11.2001 року.

ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1518 га для ведення особистого селянського господарства розташованої в с. Паляниченці, по вул. Кільцева,20 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №243235 від 27.08.2008 року.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 11/15 від 18.05.2016 року встановлено:

- невідповідність фактичних меж земельної ділянки межам земельної ділянки площею 0,4015 га ОСОБА_3 згідно правовстановлюючого документу та невідповідність фактичних меж земельної ділянки межам земельної ділянки площею 0,1518 га ОСОБА_4 згідно правовстановлюючого документу;

- перетин фактичних меж земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та меж земельних ділянок ОСОБА_2, загальна площа накладання становить 0,1122 га.;

- будівлі, споруди та інші обєкти (споруда літ З, фрагмент будівлі та фундамент літ И, колодязь літ Ж, частини споруди літ Д, частини споруди літ В, паркан А, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, Б, частини паркану літ. В, Г, Д; Е- Є-Ж-З; Д-И; Є-И-Й-К; І-Й; Л-точка 5), які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4, фактично розташовані за межами їх земельних ділянок.

Об'єкти нерухомості (самочинне будівництво) збудовані відповідачами на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не обґрунтував, яким чином дії відповідачів (самочинним будівництвом) порушують його право, як власника сусіднього нерухомого майна, не надав будь-яких доказів, в чому саме полягає порушення його прав та суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також суд послався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року по справі №6-137цс14 і вважав, що при розгляді спорів із застосуванням ст.. 376 ЦК України суди повинні встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об»єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Суд зазначив що проведеною судовою земельно-технічною експертизою не встановлено, чи можливо для звільнення самовільно зайнятих частин земельних ділянок зробити певні перебудови.

Колегія суддів не у повній мірі може погодитись з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зі змісту зазначених норм права вбачається, що звернення до суду з позовними вимогами про знесення самочинного будівництва повинно кореспондуватися з доведеність факту порушення прав особи, яка звертається з таким позовом.

Судова колегія вважає, що позивачем повністю доведено в судовому засіданні порушення його прав внаслідок здійснення відповідачами самочинного будівництва.

Відповідно до ст.. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ч.2 ст.. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав на землю встановлені в ч.3 ст. 152 ЗК України:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

г) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Позивач є власником земельної ділянки і має право нею користуватись за цільовим призначенням. Однак, на його земельній ділянці розташовані споруди, які йому не належать, зведені відповідачами самочинно, тим самим його право користування земельними ділянками обмежене.

Тому висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довів в чому полягає порушення його прав внаслідок самочинного будівництва, не ґрунтуються на матеріалах справи і суперечать вимогам закону.

Щодо способу захисту порушеного права обраного позивачем судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Оскільки позивач не має наміру визнавати за собою право власності на самочинно збудовані споруди, вони підлягають знесенню.

Разом із тим, як вбачається із висновку експерта на земельній ділянці позивача розташовані споруди «З», «И», «Ж» які належать відповідачам. Вказані споруди розташовані повністю на земельній ділянці позивача,не межують із земельною ділянкою відповідачів, а тому ставити питання про можливість їх перебудови не доцільно.

Разом із тим, споруди «Д» та «В» частково розташовані на земельних ділянках як відповідачів так і позивача. Щодо цих споруд, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що необхідно з»ясувати питання про можливість їх перебудови.

Судова колегія вважає, що підлягають до задоволення позовні вимоги про знесення споруд «З», «И», «Ж» , а також огорожі, позначеної у висновку експерта в додатку № 3 зеленим кольором позначеними літерами та 7,8,9,10,11.12, Б (фото 1,2,6, додатку № 4 до висновку експерта ( а.с.38). Щодо інших огорож, які просив знести позивач, то ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ні із планів, які містяться в додатках до висновків експертизи, ні із пояснень позивача та його представника не можна зрозуміти місце їх розташування і порушень прав позивача внаслідок цього.

Стаття 376 ЦК України передбачає альтернативні варіанти: знесення особою, яка здійснила самочинне будівництв (відповідачами) або за їх рахунок. Позивач обрав передбачений законом спосіб захисту порушеного права , а саме знесення споруд за рахунок відповідачів.

Позивач надав суду розрахунок вартості демонтажу самочинного будівництва, який був зроблений МПП «Курс», відповідно до якого вартість робіт по знесенню споруд, що належать ОСОБА_4 становить 57304 грн., а вартість знесення споруд, що належать ОСОБА_3 становить 22768 грн. (а.с. 56-72)

Однак судова колегія не погоджується із позивачем в тому, що ці докази є належними і допустимими. З них не вбачається коли були оглянуті споруди щодо оцінки вартості їх демонтажу, хто надавав доступ до цих споруд, чи є між позивачем та МПП «Курс» договір на виконання робіт. Тобто вартість робіт, на думку колегії, не є обґрунтованою.

Судова колегія вважає, що не ґрунтується на вимогах закону вимога про стягнення коштів з відповідачів на проведення робіт із знесення споруд до проведення такого знесення , понесення певних витрат на ці роботи з підтвердженням цих обставин належними і допустимими доказами. Виходячи з наведеного, в задоволенні позову про стягнення витрат на проведення робіт із знесення самочинного будівництва необхідно відмовити.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не надав суду доказів її заподіяння.

Відповідно до ст.88 ЦПК України розподіл судових витрат має бути здійснений пропорційно до часткового задоволення позовних вимог та часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із п. 47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року№ 4191-VI«Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Відповідно до п.48 вказаної Постанови, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують витрати на правову допомогу, то колегія суддів вважає, що витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідачів.

З матеріалів справи вбачається, що для належного та обєктивного вирішення справи було призначено судову земельно-технічну експертизу, витрати по проведенню якої були покладені на позивача. На підтвердження сплачених сум на проведення судової експертизи позивачем було надано копії платіжних документів на суму 5000 грн. та 3500 грн. (а.с. 94), таким чином витрати на судову експертизу підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам .

Враховуючи ту обставину, що колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, то судовий збір підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог, а саме в частині стягнення судового збору за вимогу немайнового характеру.

На момент звернення до суду з позовом ставка судового збору за подачу позову немайнового характеру, у відповідності до Закону України «Про судовий збір», становила 243 грн. 60 коп., тому стягненню з відповідачів підлягає саме сума судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. При цьому уточнення позовних вимог, які у випадку їх збільшення, повинні бути оплачені судовим збором, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вимога про усунення перешкод була викладена лише в новій редакції.

На момент звернення до суду з апеляційною скаргою діяла наступна ставка судового збору, а саме 110 % ставки, що підлягала сплаті при зверненні до суду з позовом (ст. 4 Закону України «Про судовий збір»). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 сплатив судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2454 грн. 32 коп., але оскільки апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення позовних вимог, то стягнення з відповідачів підлягає лише судовий збір в розмірі 267 грн. 96 коп. (243,6*1,1).

Враховуючи викладене загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача становить 9011 грн. 56 коп.= (243,6+267,96+8500).

Відповідно до ст.. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судова колегія вважає, що оскільки суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи щодо порушення прав позивача відповідачами, а також висновки суду щодо відсутності такого порушення не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позову.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 липня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельними ділянками шляхом надання права ОСОБА_2 знести за рахунок ОСОБА_4 та ОСОБА_3 самочинне будівництво у вигляді:

-споруда літера «З» ( фото 5 додатку №4, фото 1 додатку №5 до висновку експерта);

-фрагмент будівлі та фундамент під літерою «И», які схематично зображено в додатках №№1,3 частково лінією зелного кольору з поворотними точками, позначеними числами зеленого кольору 7,8,9 та частково лінією чорного кольору з поворотними точками, позначеними числами чорного кольору 5,6 (див. Фото 6,7 додатку № 5 до висновку)

- колодязь (літера Ж фото 6 додатку № 5 до висновку експерта);

-паркан, який схематично зображено в додатках № 1,3 лінією зеленого кольору з поворотними точками, позначеними літерами та числами зеленого кольору7,8,9,10,11,12,Б (фото 1,2,6 додатку №4 до висновку експерта);

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі по 4505 грн. 78 коп. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді