Ухвала суду № 64934127, 14.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/938/17 Справа № 209/1680/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року м. Дніпро

14 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л., Максюта Ж.І.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення у житлове приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона-Сервіс -3», відділ реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання фізичної особи Адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить вселити його в квартиру АДРЕСА_1, зобовязати відповідача не чинити перешкоди у користування житловим приміщенням, стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 3000 грн. та понесені судові витрати /а.с. 1-3/.

ОСОБА_2 позов не визнала, звернулася до суду з зустрічним позовом та після уточнення позовних вимог просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом та зняти його з реєстрації /а.с. 39-41, 65-66/.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 24.10.2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, вселено його в квартиру АДРЕСА_2 та зобовязано відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації відмовлено у повному обсязі /а.с. 99-101/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, а її вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /а.с. 106-110/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Таким чином, при вирішенні питання про втрату права користування житлом члена сім'ї власника житла з'ясуванню підлягає як термін його відсутності, так і поважність причин такої відсутності.

Відповідно до ст. ст. 9, 156, 157 ЖК України сам факт припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення.

Згідно п.11 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно п. 10 цього Пленуму у справах про визнання наймача або члена його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад установлені строки.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» від 20.12.2005 року ОСОБА_6 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 /а.с. 42-44/.

Квартира складається з двох кімнат житловою площєю 30,5 кв. метри, загальна площа 52,9 кв. метри.

14.03.2009 року ОСОБА_6 укладає шлюб з ОСОБА_3 та бере прізвище чоловіка, про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ДМУЮ у Дніпропетровській області зроблено актовий запис № 109 /а.с. 5/.

03.09.2008 року у них народився син ОСОБА_7, про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ДМУЮ у Дніпропетровській області 17.09.2008 року зроблено актовий запис № 610 /а.с. 6/.

12.11.2007 року громадянин ОСОБА_8 ОСОБА_3 тимчасово був зареєстрований в квартирі 65, будинку 6 по проспекту перемоги у м. Дніпродзержинську, що підтверджується долученими до справи талонами, а з 27.04.2010 року, як член сім'ї власника житла, на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 як власника житла, був зареєстрований на постійне проживання в спірній квартирі /а.с. 4, 18,19/.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 10.08.2015 року шлюб між сторонами розірвано, рішення є чинним /а.с. 7-8, 9/. У лютому 2015 року ОСОБА_2 звертається до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття ОСОБА_3 з реєстрації посилаючись на те, що відповідач ніколи не проживав у спірній квартирі.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03.11.2015 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено факт не проживання ОСОБА_3 в квартирі з поважних причин понад один рік /а.с. 88-89/.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 року рішення залишено без змін /а.с. 86-87/.

У травні 2015 року ОСОБА_3 звертається до суду з позовом та посилаючись на те, що з січня 2015 року дружина чинить йому перешкоди в проживанні в ІНФОРМАЦІЯ_1, змінила вхідні двері та замки, з цього приводу він звертався до правоохоронних органів та Дніпровської міської ради, але це належних результатів не дало і він вимушений проживати в орендованих квартира.

ОСОБА_2 позов не визнала та у серпні 2016 року звертається з зустрічним позовом в якому просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою 65, будинку 6 по пр.. Перемоги у м. Дніпродзержинську та зняти його з реєстрації посилаючись на те, що починаючи з кінця 2007 року по квітень 2014 року вона з ОСОБА_3 проживали в ІНФОРМАЦІЯ_2, яка належить її матері ОСОБА_4, а не за містом реєстрації.

У квітні 2014 року, після того, як ОСОБА_3 пішов із сім'ї, вона з сином повернулася до квартирі 65, будинку 6 у м. Дніпродзержинську, яка належить їй на праві власності.

ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_3 більше року в квартирі не проживає, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України може бути визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що з часу набрання чинності рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03.11.2015 року до часу звернення ОСОБА_2 з позовом про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням не пройшов один рік, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р. Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_9