Рішення № 64927842, 21.02.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/179/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кіселик С. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

21.02.2017 Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : судді Кіселика С А ,

суддів : Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

при секретарі Постоєнко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_3» звернулося з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 10 вересня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 204/2007/СІ. Відповідно до зазначеного договору ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 27000,00 доларів США строком до 08.09.2017 року із сплатою 13% річних за користуванням кредитними коштами.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору, укладеною між позивачем та ОСОБА_4 від 26.11.2008 року, за користування кредитними коштами встановлювалася плата в розмірі 17 процентів річних.

З метою забезпечення виконання зобовязання за Договором № 204/2007/СІ від 10.09.2007 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 204/2007/СІ/П-1, згідно з яким ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_4, в повному обсязі, несе відповідальність перед Банком у разі не виконання ОСОБА_4 зобовязань за Договором.

18 травня 2010 року на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» було зареєстровано зміну найменування позивача з Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк».

ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» зазначило, що станом на 27.08.2015 року відповідачі мають заборгованість за кредитним договором у розмірі 212 912,80 грн., яка складається з наступного:

-7425,00 доларів США заборгованість за кредитом;

-879,40 доларів США заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом;

-858,55 грн. комісія за обслуговування кредиту;

-28840,26 грн. штраф за пропуск платежів.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровоград від 18 січня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь Публічного ОСОБА_3 товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором № 204/2007/СІ від 10.09.2007 р. в сумі 212912,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_2 в доход держави по 689 грн. судового збору, з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В звязку з тим, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно зясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким в задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3», в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_3»до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовлено.

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_3», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скаргапідлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із того, що з початку 2015 року позичальник перестав належним чином виконувати взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, яку достроково, на підставі ст. ст.1048,1050 ЦК Українита в солідарному порядку, стягнуто із боржника та поручителя.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з наявним у справі розрахунком заборгованості за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № 204/2007/СІ, складеним станом на27 серпня 2015 року, позичальник ОСОБА_4, починаючи з лютого2015 року, почала порушувати зобовязання зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом (а. с. 67).

У матеріалах справи на а. с. 30 міститься копія рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 20 березня 2015 року.

На а. с. 89 міститься адресована відповідачам письмова вимога від 03 серпня 2015 року № 32/3-21990 за підписом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» ОСОБА_5 про погашення кредитної заборгованості, в якій зазначено банківські реквізити для сплати кредитної заборгованості, а саме: отримувач ПАТ «ВіЕйБі Банк» (в стані ліквідації); код за ЄДРПОУ отримувача 19017842;номер рахунку 32076420401; банк отримувача Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області. Таким чином, у повідомленні зазначено номер рахунку, який є відмінним від рахунку, зазначеного на кредитному договорі (32003176201).

В апеляційній скарзі, яка знаходиться на а. с. 9093, ОСОБА_2 зазначив, що він неодноразово звертався до позивача по телефону та письмово із проханням повідомити реквізити і залишок заборгованості за вказаним кредитним договором, проте відповіді так і не отримав.

Про надання такого ж листа відповідачі зазначають також і у заяві про перегляд заочного рішення суду від 18 січня 2016 року, зазначаючи про це у додатках до заяви. Однак, даний лист у матеріалах справи відсутній.

Із апеляційної скарги, пояснень відповідача вбачається, що відповідач ОСОБА_4 дійсно з лютого 2016 року не проводила періодичних платежів на погашення кредиту за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № 204/2007/СІ.

Згідно частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч.1 ст. 553 ЦК України).

Частиною 1 та 2 статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналізуючи обставини встановлені по справі та враховуючи вищезазначені норми матеріального права, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ОСОБА_4, на протязі дії договору, порушувались строки погашення заборгованості, а з лютого 2015 року, припинено сплату визначених графіком щомісячних платежів в погашення заборгованості за кредитом, то у Банка, у відповідності до положень ч. 2 ст. 1050 ЦК України та пункту 2.7.1.1 умов Кредитного договору, виникло право вимоги дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами, яким банк і скористався.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення із відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Пунктом 4.3 кредитного договору № 204/2007/СІ від 10 вересня 2007 року за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, та за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту та за несвоєчасну сплату комісій передбачених п. 2.6.3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 20 відсотків, від суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів, плати обслуговування кредиту, але не менше еквівалента 50.00 грн.

Факт систематичного порушення Позичальником строків повернення кредиту та сплати процентів підтверджується наявними у справі доказами.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 204/2007/СІ, який судом першої інстанції долучено до матеріалів справи, вбачається, що прострочення сплати заборгованості за відсотками виникло у відповідача ще з жовтня 2007 року. За весь час існування кредитного договору сума даної заборгованості, як збільшувалась так і зменшувалась, але у повному обсязі не сплачувалась. Тобто, зобовязання своєчасно сплачувати відсотки за кредитом, відповідачем порушувалось на протязі всього часу дії договору і на час прийняття директором розпорядником виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, а саме на 20.03.2015 року, у відповідача існувала заборгованість з даного виду платежу у розмірі 315,75 доларів США, а станом на 26 грудня 2014 року, на момент коли, як зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, відділення Банку у м. Кіровограді перестало приймати платежі, існувала заборгованість у сумі 109,65 доларів США, яка виникла у звязку із порушенням строку сплати чергового платежу.

Крім того, із згаданого розрахунку також вбачається, що на протязі дії кредитного договору боржником порушувались і строки повернення основної суми кредиту та періодично мала місце заборгованість по сплаті періодичних платежів.

Таким чином, з часу виникнення першої прострочки по платежам, у Банка виникло право на стягнення із відповідачів штрафу передбаченого п.4.3 кредитного договору.

Згідно розрахунку, перше нарахування штрафу було здійснено Банком за порушення Боржником строку чергового платежу, за період з 21.03.2010 року по 20.04.2010 року, а саме проведення остаточного розрахунку за вказаний період 29 квітня 2010 року.

В подальшому, у звязку із порушенням Боржником графіку проведення чергових щомісячних платежів, сума штрафу збільшувалась і станом на грудень 2014 року становила 17900 грн.16 коп., а на час звернення позивача до суду - 28840 грн. 26 коп., який і підлягає стягненню із відповідачів на користь позивача.

Колегією суддів, шляхом огляду наданих відповідачем квитанцій про сплату коштів на погашення заборгованості за кредитом та порівнянням їх із розрахунком заборгованості, який надано Банком, встановлено, що даний розрахунок є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Наданий відповідачем розрахунок заборгованості до кредитного договору, виконаний ним відповідно до Графіку погашення заборгованості кредиту та відсотків, не спростовує висновків суду щодо наявності випадків прострочення Боржником визначених графіком строків сплати заборгованості за кредитом і процентами та підтверджує законність нарахування штрафу.

Заяву про застосування судом строків позовної давності відповідачами не подавалось.

Доводи відповідачів щодо неможливості виконати ОСОБА_4 взятих на себе зобовязань по поверненню кредиту та сплаті процентів у звязку із закриттям представництва банку у м. Кіровограді не може бути прийнято колегією суддів як підстава для відмови у задоволенні позову Банку, оскільки відповідачі не були позбавлені можливості продовжувати добросовісно виконувати умови договору та сплачувати суми погашення кредиту, відсотків та комісій, згідно графіку погашення, на умовах та порядку, та у строки передбачені кредитним договором № 204/2007/СІ від 10 вересня 2007 року через операційні каси інших банків, що підтверджується пунктом 2.2. частини 2 глави 4 Постанови Правління Національного банку України « Про затвердження інструкції про ведення касових операцій банками в Україні» № 174 від 01.06.2011 року.

Після початку процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» в Національному банку України було відкрито єдиний рахунок. Дану інформацію було розміщено на сайті ПАТ «ВіЕйБі Банк» і вона є загальнодоступною.

Крім того, реквізити банку, на які необхідно було перераховувати кошти, були вказані у вимозі від 03.08.2015 року, яку надіслано позивачем на адресу відповідачів (а.с. 8 -9).

Доводи відповідача та його представника, що в касах інших банківських установ Боржник отримувала відмову у прийнятті коштів, які вона мала намір сплатити на погашення заборгованості за кредитом, не підтверджуються належними доказами.

В той же час, колегія суддів дійшла висновку щодо незаконності нарахування Банком заборгованості по комісії передбаченої п. 1.4.1 кредитного договору, а саме щомісячно за обслуговування кредиту у сумі 95 грн.45 коп., що становить 0,07% від суми кредиту, яка, як пояснив представник позивача, передбачена за надання Банком послуг по веденню та обслуговуванню банківського рахунку, прийняття та обробку платежів.

Дану умову договору, у відповідності до положень ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів вбачає нікчемною, оскільки вона є несправедливою та порушує права боржника за кредитним договором, як споживача банківських послуг, оскільки відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє ОСОБА_3 або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, щодо відсутності підстав для стягнення із відповідача нарахованої заборгованості по сплаті комісії у сумі 858 грн. 55 коп., а отже, рішення в частині визначеної загальної суми заборгованості підлягає зміні.

Зміні також підлягає і сума судового збору, яку за рішенням суду стягнуто із відповідачів.

Згідно п.п 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», який був чинний на час подачі позову до суду, ставка судового збору при подачі до суду позовів майнового характеру становила 1% від ціни позову.

Ціна даного позову становить 212054 грн. 25 коп., а отже сплаті підлягає 2120 грн. 54 коп., тобто по 1060 грн. 27 коп. із кожного відповідача.

Таким чином, керуючись статтями 303, 307,309,313,314 316ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року в частині позовних вимог про стягнення комісії скасувати.

В позові Публічному ОСОБА_3 товариству «Всеукраїнський ОСОБА_3» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення комісії відмовити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 січня 2016 року в частині загального розміру заборгованості та судового збору змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Публічного ОСОБА_3 товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором в сумі 212054 грн. 25 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в дохід держави по 1060 грн. 27 коп. судового збору, з кожного.

Рішення апеляційного суду законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючийсуддя С.А. Кіселик

Судді: Т.М. Авраменко

ОСОБА_6