Рішення № 64926326, 21.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/2854/17

Справа № 522/63/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 06.04.2015 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, за яким просила визнати недостовірну інформацію, викладену:

1) у позовній заяві ОСОБА_2 від 18.04.2012 р. про захист права власності та усунення перешкод в здійсненні діяльності по цивільній справі № 2/1522/9285/2012 (№ 2/1522/8888/11), а саме:

«...В квартирі ОСОБА_1 було здійснено прибудову площею 2,9 кв.м., яку без законних підстав внесено в технічний паспорт квартири під АДРЕСА_1 та в подальшому, вже після придбання квартири ОСОБА_3 було збільшено ОСОБА_1 шляхом добудови і розширення стін. «Прибудова фактично розташована на каналізаційній трубі цього будинку, при цьому навіть закриває каналізаційний люк оглядового колодязя внутрішньо-будинкової каналізаційної лінії».

2) у додаткових письмових поясненнях ОСОБА_2 від 10.12.2012 р. по цивільній справі № 2/1522/9285/2012 (№ 2/1522/8888/11), а саме:

(арк. 2) «Водночас після оформлення квартири в 2003 році на свого батька ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_1 без відповідних дозволів та погоджень збільшила стіни цього приміщення шляхом добудови та взагалі закрила каналізаційний люк».

3) в уточненнях ОСОБА_2 від 01.02.2013 р. по цивільній справі № 2/1522/9285/2012 (№ 2/1522/8888/11), а саме:

«...відповідач протягом 2004 року збільшила прибудову до своєї квартири та закрила оглядовий люк каналізаційної системи будинку...», «прибудова фактично розташована на каналізаційній трубі цього будинку, при чому навіть закриває каналізаційний люк оглядового колодязя внутрішньо-будинкової каналізаційної лінії. Внаслідок цього каналізаційна труба тріснула, з неї постійно витікають стічні води під будинок взагалі та у належне ОСОБА_2 нежиле приміщення...».

Просила стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, спричинену їй унаслідок приниження її честі та гідності пов'язаних з поширенням такої недостовірної інформації, завданні моральних страждань, що викликало у неї хвилювання, що супроводжувалось підвищенням тиску та погіршенням стану її здоров'я в цілому. Розміри завданої моральної шкоди оцінила на суму 30 000 гривень. У подальшому позивачкою було заявлено вимоги також щодо стягнення з відповідача на її користь судових витрат, здійснених за розглядом даної справи, зокрема, за подання позову у розмірі 673, 55 грн., вартість проведеної експертизи у сумі 5 084, 15 грн..

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримала та просила задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснила, що інформація, була викладена у позовній заяві, письмових поясненнях та уточненнях ОСОБА_2 у справі №2/1522/9285/2012 року, є недостовірною, оскільки вже станом на 2006 рік у квартирі АДРЕСА_1 вже було побудовано приміщення, площею 2,9 кв.м., про що є відповідна відмітка у технічному паспорті. Вона нічого не добудовувала. Тому вважає, що вказана інформація є неправдивою. Вказала, що всі спори зі сторони ОСОБА_2 пов'язані лише з тим, що він хотів викупити її квартиру, проте вона відмовилась та з 2007 року почались судові процеси. Після того як до неї приходили різні комісії за скаргами відповідача, їй що раз було погано і вона вимушена була звертались до лікаря. Представник позивачки - ОСОБА_4 додатково зазначив, що наявні усі документи, які підтверджують той факт, що прибудова не є самовільною, що свідчить про неправдивість інформації відповідача. Додатково вказали, що завдання позивачці моральних страждань підтверджується відповідним висновком експерта від 31.10.2016 року, тому їх вимоги є обґрунтованими та відповідають дійсності.

Представник відповідача - ОСОБА_13. (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 10.08.2016 року) у судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та заперечував проти їх задоволення. Підтримав пояснення, надані у письмових запереченнях від 06.02.2015 року (т.1, а.с.73-75, а.с.182-184), за якими вказав, що викладене у позовній заяві від 18.04.2012 року, додаткових письмових поясненнях від 10.12.2012 року, уточненнях від 01.02.2013 року підтверджується доказами. Також, зазначена інформація міститься у позовній заяві та інших заявах, адресованих суду, які є процесуальними документами, і визначена підставою пред'явленого позову і стосується його предмета, була доказом у справі, яку не вирішено по суті через об'єктивну істотну зміну обставин під час розгляду справи-позов був залишений без розгляду у зв'язку з втратою ОСОБА_2 інтересу, а не у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог. Тому відповідно до абзацу п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року АДРЕСА_1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вона не може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації в порядку ст. 277 ЦК України, залишення позову без розгляду не змінює цього положення. Зміст наведеної інформації зводиться до висновків, наведених в мотивувальних частинах процесуальних документів, і зроблених за результатами власної оцінки ОСОБА_2 наявних у нього та витребуваних судом за його клопотаннями доказів, а відтак є судженнями, які згідно ст. 30 Закону України «Про інформацію» не може бути підставою для притягнення до відповідальності. Також, позивачка не надала жодного доказу неправомірності дій ОСОБА_2, зв'язку між ними та нібито заподіяною їй моральною шкодою, розміру цієї шкоди, доказів погіршення її здоров'я. Заперечував проти висновку судового експерта від 31.10.2016 року, вважає його необ'єктивним, оскільки складений експертом з порушенням чинного законодавства щодо порядку збирання доказів та їх процесуального оформлення, експерт самостійно вибрала вихідні дані для проведення експертизи, отримавши їх самостійно. Тому вважає, що висновок експерта не може бути належним доказом у справі. З урахуванням вказаних пояснень вважає, що позов ОСОБА_1. не підлягає задоволенню. Також, заявив суду клопотання про стягнення з позивача на його користь судових витрат на правову допомогу - оплату послуг адвоката у сумі 12 500 грн. (7 500 грн. за договором про надання правової допомоги від 06.02.2015 року + 2500 грн. за договором про надання правової допомоги від 21.01.2016 року + 2500 грн. за договором про надання правової допомоги від 10.08.2016 року).

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволені позові слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси перебувала цивільна справа № 2/1522/8888/11 за позовом Фізичної-особи - підприємця ОСОБА_2, Приватного підприємства - фірма "Ч.С.М." до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про захист права власності, яка ухвалою від 11.06.2013 року була об'єднана з цивільною за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Приватного підприємства - фірма "Ч.С.М.", ОСОБА_11 та ОСОБА_12, за участю третіх осіб без самостійних вимог: Головне управління Держсанепідслужби в Одеській області, Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Управління освіти й науки Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

У позовні заяві ОСОБА_2, поданій в рамках вищезазначеної справи, до суду 18.04.2012 року, про захист права власності та усунення перешкод в здійсненні діяльності дійсно було викладено інформацію наступного змісту (абз.4 позову):

«...В квартирі ОСОБА_1 було здійснено прибудову площею 2,9 кв.м., яку без законних підстав внесено в технічний паспорт квартири під АДРЕСА_1 - «коридор» та в подальшому, вже після придбання квартири ОСОБА_3, було збільшено ОСОБА_1 шляхом добудови і розширення стін.» Абз. 5 позову: «Прибудова фактично розташована на каналізаційній трубі цього будинку, при цьому навіть закриває каналізаційний люк оглядового колодязя внутрішньо-будинкової каналізаційної лінії».

У додаткових письмових поясненнях ОСОБА_2 від 10.12.2012 року (т.1, а.с.12) по справі № 2/1522/9285/2012 (№ 2/1522/8888/11) було вказано: «Водночас після оформлення квартири в 2003 році на свого батька ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_1 без відповідних дозволів та погоджень збільшила стіни цього приміщення шляхом добудови та взагалі закрила каналізаційний люк» (перший абзац 2ї сторінки пояснень).

В заяві ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог від 01.02.2013 р. (т.1, а.с.14-15) по цивільній справі № 2/1522/9285/2012 (№ 2/1522/8888/11) було викладено інформацію наступного змісту: «...відповідач протягом 2004 року збільшила прибудову до своєї квартири та закрила оглядовий люк каналізаційної системи будинку...» (абз.8), «прибудова фактично розташована на каналізаційній трубі цього будинку, при чому навіть закриває каналізаційний люк оглядового колодязя внутрішньо-будинкової каналізаційної лінії. Внаслідок цього каналізаційна труба тріснула, з неї постійно витікають стічні води під будинок взагалі та у належне ОСОБА_2 нежиле приміщення...» (абз.1, а.с.15).

З пояснень сторін судом встановлено, що у подальшому позову заяву Фізичної-особи - підприємця ОСОБА_2, Приватного підприємства - фірма "Ч.С.М." до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про захист права власності було залишено без розгляду.

На підтвердження чого також було надано ухвалу суду від 01.10.2014 року (справа №2/1522/8888/11).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23.06.2015 року (т.1, а.с.227-234) позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення.

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

У відповідності до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Разом з тим, згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" передбачено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності ( на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому суд враховує положення п.17 Постанови Пленуму, згідно якого інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Між тим суд враховує, що право на доступ до суду - це право людини, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Воно випливає з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України. Воно в подальшому деталізується в процесуальних кодексах (ст. ст.3, 4 ЦПК, ст. 5 КАС).

Як роз'яснив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 25 грудня 1997 року № 9-зп, частина перша статті 55 Конституції містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, тобто кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Саме через встановлене ст. 55 Конституції, ст. 16 ЦК, ст. 3 ЦПК право на судовий захист (право на звернення до суду за захистом цивільних прав) особа реалізує своє конкретне право вимоги щодо захисту конкретного цивільного права. Право на звернення до суду є самостійним, але воно опосередковане правом вимоги про захист дійсного чи вигаданого (передбачуваного) права, яке реалізується через позов. При цьому, захищається в судовому порядку саме право вимоги (що втілюється в позові), яке випливає з порушеного цивільного права та спрямоване на його поновлення. А відтак, позов є судовою формою реалізації права вимоги заінтересованої особи про захист її порушеного цивільного права.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, розглянувши роздруківки позовної заяви ОСОБА_2 від 18.04.2012 року, письмових пояснень від 10.12.2012 року та уточнень позовних вимог від 01.02.2013 року, поданих у рамках цивільної справи №2/1522/8888/11, суд вбачає, що інформація зазначена у них (про оскарження якої заявлено даний позов) була підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, вирази відповідача, відображені у документах, відносяться до оціночних суджень, і є висловлюваннями, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду характеру використання мовностилістичних засобів при їх викладенні. При цьому, достовірність викладеної інформації мала бути досліджена судом при розгляді вказаної справи.

За таких обставин, суд виходить з того, що інформація, стосовно якої заявлено даний позов ОСОБА_1, не може бути підставою для захисту гідності, честі ОСОБА_1, оскільки ця інформація стосувалась підстав позову і його предмета.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача стосовно того, що прибудова, площею 2,9 кв.м., в квартирі ОСОБА_1 є самочинною. Дані твердження спростовуються матеріалами справи, а саме: рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2005 року у справі №2-2897/2005 (т.1, а.с.104), копіями технічних паспортів на ім'я ОСОБА_8 від 22.11.2002 року, на ім'я ОСОБА_10, на ім'я ОСОБА_3, на ім'я ОСОБА_1 (т.1, а.с. 119-128), листами ПРА ОМР від 12.12.2003 року №Т-2360, від 25.04.2011 року №Г-1123, від 15.03.2012 року №01-Д/9, (т.1, а.с.130-133), листом Управління житлово-комунального господарства ОМР від 28.10.2004 року №1449 (т.1, а.с.134), листом Інспекції ДАБК від 16.08.2004 року (т.1, а.с.154).

Позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду у позадоговірних відносинах передбачені ст. ст. 23 і 1167 ЦК України. За загальним правилом така відповідальність наступає за наявності протиправності і вини особи, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Надання особами, які беруть участь у справі, позовних вимог, уточнень та пояснень до них є правом, передбаченим чинним законодавством України, не являється протиправними та винними діями і не тягнуть відповідальності у виді стягнення моральної шкоди.

Судом не встановлено, що внаслідок подання ОСОБА_2 відповідного позову від 18.04.2012 року, пояснень від 10.12.2012 року та уточнень до нього від 01.02.2013 року позивачці було спричинено моральну шкоду, яку остання оцінила на суму 30000 гривень.

Безумовно, у ОСОБА_1 були моральні переживання внаслідок зазначення інформації в позові, уточнення до нього та письмових пояснень ОСОБА_2 до позову, однак зазначені відомості лише висловлюють позицію ОСОБА_2 як позивача у цивільній справі, що перебувала на розгляду у Приморському районного суді м. Одеси, та стосувались предмета позову та були підставами звернення до суду з відповідним позовом, а ОСОБА_1 мала аналогічне процесуальне права на їх спростування шляхом подання певних доказів.

Оскільки судом не встановлено розповсюдження відповідачем негативної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок №1045 судової психологічної експертизи від 31.10.2016 року, складений експертами ОНДІСЕ МЮУ (т.2, а.с.49-54), за яким зазначено, що ситуація, що досліджуються у даній справі (судові справі, ініційовані ОСОБА_2 з зазначенням у позовах недостовірної інформації, які розглядаються судами з 2012 року) є психотравмувальною для ОСОБА_1, останній завдано страждання (моральна шкода) та можливий розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання відповідає позовним вимогам, з огляду на наступне.

Згідно до постанови пленуму ВСУ N 8 від 30.05.97 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст.. 147 ЦПК України, висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Згідно п.17 постанови Пленуму, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Між тим, суд вбачає, що документи, які лягли в основу даного експертного висновку, дійсно були отриманні експертом з порушення процедури, а саме експерт їх отримав (а..с.22-47 т.2) не від суду, а безпосередньо позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи, керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Крім того, при розгляді даної справи адвокатом ОСОБА_13., який є представником ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги, надана заява про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 12 500 грн. (т.2, а.с.69-75).

Згідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до п.48 Постанови пленуму ВССУ №10 від 17.10.14 р., витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57?60 ЦПК України.

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 06.02.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_13. (т.1, а.с.65-68), згідно якої адвокат зобов'язується здійснити представництво інтересів клієнта в Приморському районному суді м. Одесі в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до клієнта про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди. За що клієнт сплатив адвокатові гонорар у сумі 7500 грн.. Сплата гонорару підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру від 05.02.2016 року (т.1, а.с.66).

Згідно додатку до договору - розрахунку витрат на правову допомогу (т.1. а.с.68), адвокат мав здійснити (з урахуванням вартості однієї години праці в розмірі 300 грн.):

1.складання та подання заяви про надання справи №2/1522/8888/11 для ознайомлення в апеляційному суді Одеської області, ознайомлення з матеріалами справи, отримання потрібних фотокопій. Обсяг правової допомоги склав 2 год. - 600 грн.

2. складання та подання заяви про надання справи №522/63/15-ц для ознайомлення в суді першої інстанції, ознайомлення із справою, отримання потрібних фотокопій - 2год. - 600 грн.

3. вивчення обставин справи, законодавства, розробка правової позиції, підготування та подання заперечень на позов ОСОБА_1 - 17 год. - 5100 грн.

4. участь у судових засіданнях суду 1ї інстанції - 2 год. - 600 грн.

5. написання, складання та подання клопотання про залучення доказів до справи - 2 год. - 600 грн..

Проте, суду не надано доказів, у підтвердження виконання п.1 додатку до договору.

Стосовно п.2 додатку до договору суд вбачає, що дійсно представником відповідача була подана до суду заява про ознайомлення з матеріалами справи (т.1, а.с.76), проте доказів у підтвердження ознайомлення адвоката та зняття відповідних фотокопій у суду немає, тому суд вважає за можливе частково стягнути витрати в цій частині у сумі 100 грн..

За пунктом 3 договору суд вбачає, що представником відповідача були двічі надані заперечення на позов (т.1, а.с.73-75, а.с.182-184), проте виходячи з визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за дані послуги, суд вважає за можливе задовольнити їх частково (за 4 години) у розмірі 1200 грн.

У частині п.4-5 додатку до договору, суд вбачає, що дані послуги були надані, а тому витрати за них можуть бути відшкодовані.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд вважає даний розрахунок частково обґрунтований та вважає за можливе частково стягнути за вказаним договором про надання правової допомоги від 06.02.2015 року у розмірі 2500 грн.

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 21.01.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_13. (т.2, а.с.11-12), за яким клієнт сплатив адвокатові гонорар у сумі 2500 грн., сплата гонорару підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру від 21.01.2016 року.

Згідно додатку до договору - розрахунку витрат на правову допомогу (т.2, а.с.12), адвокат мав здійснити (з урахуванням вартості однієї години праці в розмірі 500 грн.):

1. уточнення правової позиції після ознайомлення із справою, додатково наданими позивачем доказами - 1 год. - 500 грн.;

2. складання та подання заяви про надання справи для ознайомлення в суді першої інстанції, ознайомлення із справою, отримання потрібних фотокопій - 1,5 год. - 750 грн.

3. участь у судових засіданнях суду 1ї інстанції (з урахуванням часу очікування в суді фактичного початку засідання) - 2 год. - 1000 грн.

4. складання та подання заяв про видачу повних текстів судових рішень по справі, ухвал про витребування доказів тощо, їх отримання в суді, направлення адресатам - 1 год. - 500 грн..

За даним договором про надання правової допомоги від 21.01.2016 року, суд вбачає, що представником відповідача були виконані п.2-3 договору, а саме ОСОБА_13. ознайомлювався з матеріалами справи та був присутній у судових засіданнях (18.02.2015 року та 27.07.2015 року), тому суд вважає їх обґрунтованими (зі зменшенням на 0,5 години) та вважає за можливе стягнути судові витрати на суму 1500 грн.. З матеріалів справи не вбачається, а сторонами не надано доказів щодо виконання ОСОБА_13. п.п.1, 4 додатку до вказаного договору, з огляду на що в частині стягнення витрат за вказані послуги суд відмовляє.

Згідно договору про надання правової допомоги від 10.08.2016 року та додатку до нього (т.2, а.с.74-76), ОСОБА_13. у рамках даної цивільної справи мав надати наступну правову допомогу (з урахуванням вартості однієї години праці в розмірі 400 грн.)::

1. складання та подання заяв про надання справи для ознайомлення, ознайомлення із її матеріалами - 1год. - 400 грн.

2. участь у судових засіданнях суду першої інстанції - 1,25 год. - 500 грн.

3. написання, складання та подання клопотання про залучення доказів до справи, визнання експертизи незаконною та ін.. - 4 год. - 1600 грн.

За вказаним договором згідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 10.08.2016 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_13. кошти на суму 2500 грн. (т.2, а.с.75).

З урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, за вказаним договором від 10.08.2016 року суд вважає вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенні за 5, 75 год. праці у сумі 2300 грн. (із зменшенням на 0,5 годин, оскільки у матеріалах справи наявна заява адвоката щодо ознайомлення з матеріалами справи, проте доказів, які б підтвердили, що він ознайомився зі справою суду не надано).

Отже, керуючись ст. ст. 42, 79, 84, 88 ЦПК України, ст. ст. 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд приходить до висновку, що підлягають стягненню з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті послуг адвоката у загальному розмірі 6 300 (шість тисяч триста ) гривень 00 копійок.

Оскільки, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив, то підстав для відшкодування судових витрат також немає.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 79, 84, 88, 208-209 ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, ст..ст. 15, 16, 23, 270, 277, 280, 297 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті послуг адвоката у розмірі 6 300 (шість тисяч триста ) гривень 00 копійок.

В іншій частині заяви представника ОСОБА_2 щодо відшкодування судових витрат - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домусчі Л.В.

21.02.2017