Ухвала суду № 64924114, 21.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/4045/15-ц 21.02.2017 210217 21.02.2017

Провадження №22-ц/784/406/17 Головуючий по 1 інстанції Селіщева Л.І. Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю представника позивача - Коваленко О.Л.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( далі - ПАТ «Дельта Банк») до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 19 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ«Кредитпромбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» ( далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 14/078/07-G, згідно якого банк надав останньому кредит на купівлю нерухомого майна у розмірі 70 000 доларів США під 12,70 % річних, зі строком користування з 19 липня 2007 року по 18 липня 2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, між ними був укладений договір іпотеки б/н від 19 липня 2007 року, згідно якого відповідач передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією ж адресою площею 1 000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_1.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого до останнього перейшло право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі, і за договорами укладеними між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_4

Проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року становить 641 573 грн.03 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 555 007 грн.71 коп.; заборгованість за відсотками - 86 565 грн.32 коп.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості в сумі 641 573 грн.03 коп. за кредитним договором №14/078/07-G від 19 липня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності ОСОБА_4 шляхом визнання за Банком права власності на вказане нерухоме майно.

05 лютого 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити певні дії, проте у прийнятті останнього відмовлено протокольною ухвалою від 21 квітня 2016 року.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», вважаючи рішення суду першої інстанції необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зокрема, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 19 липня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 14/078/07-G, згідно якого банк надав останньому кредит на купівлю нерухомого майна у розмірі 70 000 доларів США під 12,70 % річних, зі строком користування з 19 липня 2007 року по 18 липня 2017 року.

В забезпечення вимог даного договору між сторонами цього ж дня був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку банку належні йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2007 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 із житловою площею 93,1 кв.м., загальною площею 304,8 кв.м. та земельну ділянку площею 1 000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за цією ж адресою і буде належати відповідачеві після отримання ним державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 8-9).

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги ( а.с.16-18).

Згідно з додатком до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 06 червня 2013 року Банк відступив як свої права грошових вимог до боржника ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором станом на 26 червня 2013 року, згідно якого фактичний розмір заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту ( прострочена заборгованість за тілом) - 28 621.01 доларів США, строкова заборгованість за тілом кредиту 582.61 доларів США, так і всі права до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення ( а.с. 16- 20).

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 29 січня 2016 року вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимог від 20 травня 2013 року іпотекодержателем нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 1 000 кв.м. з кадастровим номером НОМЕР_1 за цією адресою є ПАТ «Дельта Банк».

Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як новий кредитор, посилаючись на неналежне виконання відповідачем покладених на нього зобов'язань, існування заборгованості за кредитним договором, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості станом на 28 липня 2015 року у розмірі 641 грн.573 грн.03 коп., з яких тіло кредиту - 555 007 грн.71 коп., заборгованість по відсоткам - 86 565 грн.32 коп.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст.39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 26.10.2016 року у справі № 6-1625цс16, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Пунктом 3.2.1 іпотечного договору, укладеного 19 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості іпотекодавцем згідно з розділом 4 цього договору.

За рахунок майна іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається моментом фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з простроченням виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором, витратами пов'язаними із зверненням стягнення на майно, витратами пов'язаними з утриманням та збереженням майна, витратами на страхування майна, та інші витрати обумовлені виконанням умов цього договору ( п.4.1 іпотечного договору).

Відповідно до п. 4.2 цього договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору, або умов цього договору.

При настанні таких випадків, передбачених у п. 4.2 цього договору іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів:

набуває право власності на майно;

від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог;

дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем або погоджених із ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

Перебіг тридцятиденного строку починається з наступного дня, після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеному у даному договорі. Умови цього пункту мають силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя ( п.4.3. договору).

У випадку, коли виконання п.4.3 цього Договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно в інший спосіб, передбачений чинним законодавством України, в тому числі, звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

За вихідним номер від 17 серпня 2015 року, Банком на адресу відповідача було направлено лист-вимогу.

Із змісту цього листа вбачається, що ОСОБА_4 у тридцятиденний строк необхідно сплатити заборгованість за кредитним договором, яка станом на 28 липня 2015 року становить 29080.90 доларів США, що еквівалентно 641573 грн.03 коп. Крім того, зазначено про те, що умовами іпотечного договору передбачено передача іпотекодарежателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку. У разі невиконання цієї вимоги Банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (а.с.11). Матеріали справи, хоча і містять докази направлення такої вимоги, проте не містять доказів отримання її боржником( а.с.12-13).

Зважаючи на викладене, у даному випадку, визнання на підставі рішення суду за ПАТ "Дельта Банк", як іпотекодержателем, права власності на предмет іпотеки, не відповідає умовам договору іпотеки, ст. 36 Закону України «Про іпотеку» і правовим позиціям Верховного Суду України, а суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом. Доказів того, що позивач намагався у позасудовому порядку зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, а відповідач перешкоджав вчиненню таких дій, до суду не надано.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», крім іншого, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Згідно з додатком до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 06 червня 2013 року Банк відступив як свої права грошових вимог до боржника ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором станом на 26 червня 2013 року, згідно якого фактичний розмір заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту ( прострочена заборгованість за тілом) - 28 621.01 доларів США, строкова заборгованість за тілом кредиту 582.61 доларів США, а всього 29203. 62 доларів США; нараховані несплачені відсотки (строкові) у валюті кредитування становлять 257.56 доларів США, нараховані несплачені відсотки (прострочені) у валюті кредитування - 323.89 доларів США ( а.с.20).

Відповідачем на виконання кредитних зобов'язань у січні 2014 року сплачено 6575.78 доларів США, з яких: 4047.21 дол. США зараховано на погашення кредиту, 2528.58 дол. США на проценти. У липні 2014 року сплачено 1200 доларів США, які зараховані на погашення процентів ( а.с.45).

Банк, звертаючись у вересні 2014 року до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 445 112 грн.20 коп. Під час розгляду справи, Банк зменшив свої позовні вимоги і просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 08 грудня 2014 року у розмірі 419 523 грн.16 коп., з яких: 390 571 грн.13 коп. заборгованість за тілом кредиту, 28 952 грн.03 коп. заборгованість по процентам.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2015 року з ОСОБА_4 та ОСОБА_3( поручителя) на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто солідарно заборгованість за даним кредитним договором станом на 08 грудня 2014 року у розмірі 419 523 грн.16 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту 390 571 грн.13 коп., що за курсом НБУ становить 25156.41 дол. США (29203.82 - 4047.21); заборгованість по відсоткам - 28 952 грн.03 коп., що за курсом НБУ становить 1864.78 дол. США ( а.с.139-141).

Вказане рішення було виконано відповідачем в добровільному порядку. Так, згідно з копією платіжного доручення №1 від 22 квітня 2016 року відповідачем на рахунок позивача було сплачено суму заборгованості стягнуту вищевказаним рішенням суду - 419 532 грн.16 коп., яка була перерахована банком виходячи із курсу на дату зарахування і становить 16 556.47 доларів США. Надходження цих коштів підтверджується і витягом із особового рахунку ОСОБА_4, наданого банком ( а.с.138, 155-158).

Представник позивача у суді апеляційної інстанції не заперечувала проти вказаних обставин.

Крім того зазначила, що не дивлячись на сплату відповідачем коштів на виконання рішення суду, на теперішній час, все таки існує заборгованість останнього перед Банком. Але розмір заборгованості за кредитним договором, з врахуванням сплачених коштів, на час розгляду справи та вимоги суду першої інстанції, скориговано не було.

Як пояснив представник відповідача, Банком будь-який розрахунок заборгованості за кредитним договором, після виконання відповідачем рішення суду, не надавався.

Відтак, вищевикладене свідчить про невизначеність позивача із розміром загальної заборгованості за кредитним договором в рахунок якої просив звернути стягнення на предмет іпотеки і спростовує доводи апелянта про те, що відповідачем не надано жодного доказу щодо повного погашення заборгованості.

Приймаючи до уваги, що позичальник заборгованість за кредитним договором, стягнуту за рішенням суду погасив, доказів наявності іншої заборгованості на час розгляду справи позивач не надав, право іпотекодавця звернути стягнення на предмет іпотеки в обраний ним спосіб передбачено положеннями іпотечного договору в позасудовому порядку, суд першої інстанції, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, з якими погоджується колегія суддів, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк".

Посилання апелянта на відсутність з боку відповідача доказів вчинення дій спрямованих на добровільне виконання умов договору іпотеки щодо передачі у власність предмету іпотеки та ухилення від виконання умов договору іпотеки, не заслуговують на увагу, з огляду на умови договору іпотеки.

З врахуванням викладеного апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» слід відхилити, а рішення суду першої інстанції в силу ст.308 ЦПК України залишити без зміни.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова