Ухвала суду № 64920984, 01.02.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

1 лютого 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

встановила:

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 1 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 квітня 2016 року, позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 401 378 грн 09 коп.; заборгованість із виплати процентів за користування кредитом в сумі 317 184 грн 37 коп.; заборгованість із комісії за користування кредитом в сумі 64 640 грн; пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в сумі 721 285 грн 95 коп; штрафу в сумі 250 грн та 121 829 грн 82 коп, а всього 1 626 568 грн 20 коп; стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1 827 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У січні 2017 року до Верховного Суду України звернувся із заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статтей 17, 20, 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

На підтвердження зазначених підстав заявником надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2016 року, від 7 вересня 2016 року та від 5 вересня 2016 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанції, встановивши, що відповідачем внесено останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 26 грудня 2011 року, а банк звернувся з позовом до суду в липні 2015 року у межах п'ятирічного строку позовної давності, згідно із умовами пункту 4.5 кредитного договору, дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідно до положень статей 525, 526, 599, 611, 625, 1048-1049, 1054 ЦК України.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 1 серпня 2016 року в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку зі спливом строку позовної давності;

- від 7 вересня 2016 року в справі про стягнення заборгованості за кредитним, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не встановлено фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема не надана оцінки доводам відповідачки з приводу наданих позивачем документів (акту прийому-передачі товару та специфікації на товар), які не є документами, що підтверджують здійснення відповідачем банківської операції.

Отже, в судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, встановлені різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року, суд касаційної інстанції розглядав справу щодо стягнення з банку коштів, перерахованих міжнародною платіжною системою переказів, які були безпідставно видані сторонній особі з вини банку.

Отже, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року, наданій заявником для порівняння, та в судовому рішення про перегляд якого подано заяву, наявні різні: правовідносини, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судами фактичні обставини, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко