Ухвала суду № 64920718, 23.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА[1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, третя особа: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, про стягнення надміру виплаченої суми грошової допомоги, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року,

встановила:

У листопаді 2016 року Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації звернулось до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до позивача з заявою про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. При заповненні заяви відповідачем зроблено відмітку про відсутність у володінні житлового приміщення, розташованого в інших регіонах, інших, ніж окуповані. Згодом з'ясувалося, що 12.08.2013 р. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації просило стягнути з ОСОБА_1 надміру виплачену грошову допомогу в розмірі 23 686,92 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить вказану ухвалу суду скасувати, а питання відкриття провадження у справі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої доводи мотивує тим, що висновок суду першої інстанції про те, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковим та суперечить вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір є спором з приводу здійснення органом владних повноважень делегованих йому законом функцій щодо контролю за розподілом бюджетних коштів, спрямованих на виплату субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян і юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ‒ орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої цієї статті свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала б право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У випадку, що розглядається, позов заявлено про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_1, і, на думку позивача, були набуті нею безпідставно, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин, які виникли між сторонами.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 30 березня 2016 року № 6-495цс16, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 2 статті 122 ЦПК України.

Відповідно до ст.312 ЦПК Українирозглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції із передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Справа №757/58063/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/3211/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.