Ухвала суду № 64920639, 21.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою через представника ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Арестович - Корнійчук ОлесяМиколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мартишенко Світлана Станіславівна про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и л а :

у березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартишенко С.С. складений від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3

Справа № 752/5136/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/113/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Хоменко О.Л.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її бабуся ОСОБА_6 Після смерті бабусі їй стало відомо, що за життя вона склала заповіт, за яким все належне їй майно заповіла на ім'я свого сина ОСОБА_3, який прийняв спадщину у встановлений законом строк. Її дід ОСОБА_9 мав намір подарувати їй Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, Ѕ частину земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Княжичі та будинок, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, в будівництво якого вона та її чоловік вкладали власні кошти. Проте договір дарування не було укладено у зв`язку із смертю діда, а після його смерті спадщину прийняла бабуся ОСОБА_6 Після смерті діда відповідач ізолював бабусю та не давав їй можливості спілкуватися з нею навіть по телефону, про смерть бабусі вона дізналася лише через тиждень, а наявність заповіту стало для неї несподіванкою. Вважає, що під час вчинення та посвідчення заповіту не було дотримано вимог ст. 203 ЦК України, а саме не було вільного волевиявлення, що відповідало внутрішній волі ОСОБА_6, оскільки в момент вчинення заповіту остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними через тяжкі захворювання.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.12.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд надав перевагу доводам відповідача та неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи. Крім того, суд не взяв до уваги, що заповідач мала значні вади зору, проте заповіт підписано у відсутності свідків, як того вимагає ст. 1247 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_10 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приватний нотаріус Мартишенко С.С. подала заяву про слухання справи у її відсутності.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.02.2012 року ОСОБА_11 було складено заповіт, за яким вона заповіла все належне їй майно на ім`я ОСОБА_3. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартишенко С.С. та зареєстровано в реєстрі за № 218.

Згідно свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_11 померла. На день смерті заповідач проживала за адресою: АДРЕСА_2

28.07.2014 року представник позивача ОСОБА_12 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 із заявою про видачу на ім'я позивача свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідну частку спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_11, проте постановою від 28.07.2014 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом відмовлено, у зв`язку з наявністю заповіту на ім`я ОСОБА_3, який прийняв спадщину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, з того, що позивачем не доведено той факт, що на день складання заповіту ОСОБА_6 за станом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій, як і факт невідповідності вчиненого правочину її справжній волі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підстави для визнання заповіту недійсним визначені, зокрема ч. 2 ст. 1257 ЦК України, якою передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та(або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Судом першої інстанції посмертна судово-психіатрична експертиза не призначалася. З метою усунення неповноти судового розгляду така експертиза призначена при розгляді справи у апеляційному порядку.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 730 від 18.10.2016 року ОСОБА_6 на час складання заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (а.с. 15-18 т.2).

За таких обставин факт відмови у призначенні посмертної судово-психіатричну експертизи судом першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги про те, що заповідач мала значні вади зору і не могла самостійно прочитати заповіт, який складено за відсутності свідків колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позов заявлено з підстав відсутності волі заповідача на укладення заповіту внаслідок не усвідомлення своїх дій та неможливістю керувати ними. Такі підстави не підтвердилися.

Саме по собі зазначення у позовній заяві статей 1235, 1248, 1257 не свідчить про інші підстави позову, оскільки обставини викладені лише щодо відсутності волі заповідача на укладення заповіту у зв`язку з тим, що заповідач не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді