Ухвала суду № 64920432, 08.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року м. Київ К/800/20498/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Стародуба О.П., Швеця В.В., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2013 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом, у якому просило стягнути з ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, в розмірі 241725 гривень та пеню за порушення термінів їх сплати у сумі 7155,80 гривень.

На обґрунтування позову послалося на те, що ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХII (далі - Закон № 875-ХII) не забезпечило установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у січні 2013 року ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 320 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХII, складає 13 осіб. Фактично протягом 2012 року на підприємстві працювало 10 інвалідів.

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» працевлаштування 3 інвалідів у 2012 році, у зв'язку з чим нараховані адміністративно-господарські санкції в розмірі 241725 гривень та пеня за порушення термінів їх сплати у сумі 7155,80 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи позивача стосовно наявності у відповідача обов'язку сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню у визначеному ним розмірі не знайшли свого підтвердження.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

За змістом частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону № 875-XII).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів та інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, виникає за умови наявності у нього не менше 8 працюючих осіб. Норматив робочих міць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача за 2012 рік складала 320 осіб.

Зважаючи на приписи статті 19 Закону № 875-XII та пункту 3 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42, кількість робочих місць на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу у 2012 році становить 13 осіб (320 х 4% = 12,8).

Враховуючи, що обов'язок зі сплати підприємством-роботодавцем адміністративно-господарських санкцій в силу вимог статті 20 Закону № 875-XII виникає виключно у разі невиконання ним нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору обґрунтовано виходили з оцінки обставин, що свідчать про працевлаштування підприємством у 2012 році штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.

Як зазначає відповідач, у 2012 році на підприємстві було працевлаштовано 15 інвалідів. Враховуючи, що 12 осіб працювали повних 12 місяців 2012 року, 2 особи - 6 місяців, 1 особа - 4 місяці, середньооблікова кількість штатних працівників - інвалідів з урахуванням вимог Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, складає 13 осіб. На підтвердження вказаних обставин відповідач надав довідку стосовно працевлаштованих інвалідів за 2012 рік та належним чином засвідчені копії трудових книжок, наказів про прийняття на роботу, особових карток, пенсійних посвідчень, довідок МСЕК тощо.

Оскільки доводи відповідача стосовно працевлаштування у 2012 році 15 інвалідів (середньооблікова кількість - 13) та про допущення математичної помилки у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ позивачем не спростовані, а доказів відсутності законодавчо визначених підстав для включення цих осіб у рахунок нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів не надано, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» у 2012 році виконано вимоги Закону № 875-XII щодо обов'язку створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильними.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Екмі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Стародуб О.П.

Швець В.В.