Ухвала суду № 64919946, 15.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2017 р. м. Київ К/800/19403/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Загороднього А.Ф.,

Стародуба О.П.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання дій голови комісії з проведення реорганізації незаконними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати дії голови комісії з проведення реорганізації Київської регіональної митниці Алексєєва М.Л. та начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів Романенка Г.В. протиправними;

- визнати протиправним наказ Київської міжрегіональної митниці Міндоходів № 624-о від 21 серпня 2013 року про звільнення його з посади - головного інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушення митних правил Київської регіональної митниці, у зв'язку із реорганізацією і скороченням штатної чисельності Київської регіональної митниці.

- поновити його на державній службі на посаді головного інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці з 21 серпня 2013 року.

- виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року по день поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його звільнення проведено без дотримання вимог трудового законодавства, а саме: пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, на його думку, штатна численність відділу провадження в справах про порушення митних правил не змінилась, оскільки існують накази про тимчасове призначення працівників інших відділів на його посаду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року, позов задоволено. Визнано дії голови комісії з проведення реорганізації Київської регіональної митниці Алексєєва М.Л. та начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів Романенка Г.В. протиправними. Визнано протиправним наказ Київської міжрегіональної митниці Міндоходів №624-о від 21 серпня 2013 року про звільнення ОСОБА_4 з посади головною інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушення митних правил Київської регіональної митниці у зв'язку із реорганізацією і скороченням штатної чисельності Київської регіональної митниці. Поновлено на державній службі на посаді головного інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці ОСОБА_4 з 21 серпня 2013 року. Зобов'язано відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 серпня 2013 року по день поновлення на посаді. Постанова суду першої інстанції в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць допущена до негайного виконання.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За положеннями пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 цього Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі статтею 49-1 цього ж Кодексу, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судами встановлено, що з 2009 року ОСОБА_4 проходив службу в органах Державної митної служби, на час звільнення обіймав посаду головного інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці.

На підставі наказу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 7 травня 2013 року №1 «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Київської регіональної митниці Міндоходів» з 7 травня 2013 року введено в дію тимчасову організаційну структуру та тимчасовий штатний розпис Київської міжрегіональної митниці Міндоходів зі штатом у кількості 751 штатна одиниця, яким внесено зміни в організаційну структуру та штатний розпис.

У зв'язку із змінами в організації роботи та скороченням штатної чисельності працівників Київської митниці, ОСОБА_4 14 червня 2013 року був повідомлений про наступне вивільнення, а 21 серпня 2013 року - звільнений з посади головного інспектора відділу провадження в справах про порушення митних правил служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської митниці, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (наказ від 21 серпня 2013 року № 624-о).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що попереджаючи позивача про майбутнє звільнення не дотримано встановленого законодавством порядку вивільнення працівника, оскільки не було запропоновано йому іншу роботу, а саме звільнення відбулось без отримання попередньої згоди на звільнення від первинної профспілкової організації, членом якої він є.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Так, із системного аналізу пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України слідує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як встановлено судами, у порушення вказаних норм матеріального права, під час попередження ОСОБА_4 про звільнення з роботи за скороченням чисельності працівників, інша робота йому запропонована не була. При цьому, суди, не дослідили питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_4, не витребували необхідні докази на підтвердження цих обставин, а обмежились лише посиланням на недоведеність відповідачем неможливості переведення його на іншу роботу.

Окрім цього, суди вирішуючи позовні вимоги так і не встановили наявність юридичного факту, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників Київської міжрегіональної митниці, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Натомість вказали, що доводи позивача в цій частині спростовані наявними у матеріалах справи копією наказу від 7 травня 2013 року № 01 «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Київської міжрегіональної митниці Міндоходів», Тимчасовим штатним розписом Київської міжрегіональної митниці Міндоходів Тимчасовою організаційною структурою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів.

Однак, за перевіркою матеріалів справи, вказані документи не містять відомості щодо кількості штатних одиниць до внесення зміни в організаційну структуру та штатний розпис, та, відповідно, щодо скорочення посад, одну з яких обіймав позивач.

Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Втім, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не визначив розмір середнього заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а обмежився лише встановленням періоду, за який необхідно виплатити цей середній заробіток

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 220-1 КАС України, за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення, суд касаційної інстанції ухвалює рішення за наслідком попереднього розгляду справи, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись статтями 220-1, 227, 231 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

А.Ф. Загородній

О.П.Стародуб