Ухвала суду № 64918791, 22.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/19462/16 Головуючий у 1-й інстанції:Огурцов В.П.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про стягнення коштів, зобов'язання утриматись від вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в новому складі суду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповністю встановлено обставини справи, порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, в якому просив:

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_3 в порядку забезпечення організації Фондом виплат відшкодувань за вкладами по четвертій черзі задоволення вимог кредиторів-фізичних осіб банку Публічне акціонерне товариство «Легбанк», грошові кошти по виконавчих листах Подільського районного суду м. Києва № 758/12871/14-ц від 08.04.2015, № 758/15313/14-ц від 12.05.2015, № 758/426/15-ц від 07.07.2015 та двох за № 758/15263/14-ц від 11.06.2015, зменшених до загальних сум стягнення коштів до сум у 576 561 (п'ятьсот сімдесят шість тисяч п'ятьсот шістдесят одна) грн. 76 коп. та 2 103 (дві тисячі сто три) дол. США 27 центів (або еквівалент в нацвалюті по курсу НБУ на день фактичного перерахування коштів ОСОБА_2.);

- зобов'язати Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Голосіївського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції м. Києва утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Легбанк» в результаті його ліквідації без надання до того цьому Відділу уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Легбанк» із такою заявою належно завірених платіжних документів на підтвердження фактичного отримання ОСОБА_2 (ідей, номер НОМЕР_1) під розпис від вказаного Фонду' за ПАТ «Легбанк» 576 561,46 грн. та 2 103,27дол. США.(або еквівалент дол. США в нацвалюті по курсу НБУ на день фактичного їх перерахування для отримання їх в готівці ОСОБА_2.).

Приймаючи оскаржуване рішення, про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд першої інстанції виходив з того, що позов в цій частині не являється публічно-правовим спором і має вирішуватись судами за правилами Цивільного процесуального кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму..

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином до адміністративного суду, в порядку, визначеному КАС, можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3 якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору <…>, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Ураховуючи положення статті 1 ЦПК та статті 2 КАС, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади <…> як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Тобто, визначальною ознакою віднесення того чи іншого спору до юрисдикції адміністративних судів є не лише участь у такому спорі суб'єкта владних повноважень, який наділений владними (управлінськими) повноваженням, а й вчинення ним у спірних відносинах дій (бездіяльності) чи прийняття рішень саме на виконання своїх владних повноважень, а не з інших правових підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем, з урахуванням повноважень адміністративного суду, не наведено конкретних обставин, що свідчать про протиправність дій саме відповідача-1, пов'язаних із здійсненням ним владних управлінських функцій, які підлягають перевірці в порядку адміністративного судочинства.

Так, заявляючи позов про стягнення з відповідача-1 коштів, позивач стверджує, що відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність, яка виявляється у невиконані рішень цивільних судів про стягнення з банку, що ліквідується, коштів вкладів. При цьому, у своїй заяві позивач зазначає, що у серпні 2015 року отримав гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом у розмірі 200 000, а решта коштів, які, зокрема, просить стягнути з відповідача-2, мали бути включені до 4 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, що ліквідується.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

За таких обставин, Фонд, дійсно є суб'єктом владних повноважень та наділений владними (управлінськими) функціями.

Проте, як зазначалося, участь у спорі суб'єкта владних повноважень, не є єдиною підставою для його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, у даній справі спірні правовідносини виникли на підставі рішень судів про стягнення коштів за цивільно-правовими угодами й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Враховуючи вищезазначене, звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Аналогічну позицію підтримав також і Верховний Суд України у постанові від 09 листопада 2016 року по справі № 727/7647/15-ц. Окрім того, у постанові від 15 червня 2016 року по справі № 826/20410/14 Верховний Суд України також наголосив на тому, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, адміністративний суд не є «судом, встановленим законом» у розумінні ст. 6 Конвенції для розгляду позовних вимог, заявлених у даній справі та в частині яких у відкритті провадження у справі було відмовлено, оскільки позов, як зазначалося, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до Фонду.

Позивач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що з аналогічним позовом вже звертався до суду цивільної юрисдикції, проте, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.04.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.06.2016 по справі було відмовлено у відкритті провадження у справі, в тому числі і в частині вимог, заявлених до Фонду.

Проте, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що за правовою позицією Верховного Суду України, що була наведена вище та яка в силу ст. 2441 КАС має враховуватись судами, зазначений спір в частині позовних вимог до Фонду не належить до юрисдикції адміністративних судів та має вирішуватися за правилами, встановленими ЦПК.

У зв'язку із викладеним, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що він має право касаційного оскарження ухвал Подільського районного суду м. Києва від 01.04.2016 та Апеляційного суду м. Києва від 15.06.2016 із поновленням строку такого оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 22.02.2017.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.