Постанова № 64918753, 21.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/10173/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просила зобов'язати відповідача провести поновлення пенсії за віком з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року в частині зобов'язання провести поновлення пенсії за віком за період з 07.10.2009 року по 25.04.2016 року, залишити без розгляду.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року позовні вимоги залишено частково. Зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату призначеної пенсії за вислугу років в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чинними на момент нарахування та виплати пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи починаючи з 01.06.2016 року. В решті позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із зазначененим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі позовні.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з лютого 1993 року була призначена та виплачувалась пенсія за вислугою років.. Виплату пенсії позивачці було припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон з виплатою допомоги за 6 місяців.

ОСОБА_2 з 1994 року по теперішній час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України.

03.06.2016 року через представника позивачка звернувся до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з проханням поновити виплату призначеної їй пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи у відповідності до ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Проте, листом від 15 червня 2016 року № 309/02/Л-7 пенсійний орган відповідно до Закону України «Про звернення громадян» повідомив ОСОБА_2, що для поновлення виплати пенсії вона має особисто звернутися до управління за місцем проживання та надати паспорт громадянина України із зазначенням реєстрації місця проживання в Україні.

Позивачка вважаючи такі дії відповідача протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком.

У відповідності з ч. З ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Таким чином, безумовним правом позивачки є його право на соціальний захист, а саме на призначення та виплату пенсії за віком, а відповідно обов'язком України є, зокрема, соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами, у тому числі й на призначення та виплату пенсії, а тому суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до правильного висновку, що позивач має право на поновлення йому пенсії за віком.

Частиною 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ник органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Також і в п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій), затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 р. № 13-1) зазначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2016 року через представника позивачка звернулась до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з проханням поновити виплату призначеної їй пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи у відповідності до ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з ухваленням рішення Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07.10.2009 р.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, справа № 1-32/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, правильним є висновок суду попередньої інстанцій про те, що з прийняттям вищевказаного рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання особи за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права ОСОБА_2 на виплату пенсії незалежно від місця її постійного проживання.

Колегія суддів зазначає, що дійсно з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, у відповідача виникли підстави для поновлення виплат пенсії громадянам України, які проживають за її межами.

Разом з тим, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє обов'язку позивача щодо захисту свого права. Отже, враховуючи прийняття Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак, і розпочався строк звернення до суду.

Згідно з ч.2ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частина 2 цієї статті передбачає, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення ст. 99, 100 КАС України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року справи № 21-5440а15, № 21-5653а15.

Враховуючи, що позовну заяву було подано 25.10.2016 (згідно відбитку штампу суду), суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання пенсії за період з 07.10.2009 року по 24.04.2016 року включно, що з врахуванням приписів ст.100 КАС України є підставою для залишення позову у вказаній частині без розгляду.

Суд першої інстанції вказане врахував, залишивши ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року без розгляду позовні вимоги в частині зобов'язання поновити пенсію за віком за період з 07.10.2009 року по 25.04.2016 року.

Проте, суд попередньої інстанції помилково застосував положення ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка передбачає обов'язок пенсійного органу здійснити перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на підвищення пенсії, що не стосується спірних правовідносин, оскільки у даному випадку позивачка просила відновити виплату раніше призначеної пенсії.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 має бути проведене з 26.04.2016 року, виходячи з вимог ст. 99, 100 КАС України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що із заявою про проведення перерахунку пенсії позивачка звернулась відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Згідно статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, представник позивачки звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати раніше прнизначеної пенсії, а тому дана заява ніяким чином не може розглядатися у порядку, визначеного вищезазначеним Законом України «Про звернення громадян».

Суд першої інстанції вірно послався на судову практику, сформовану Верховним Судом України у рішеннях від 22.04.2014 року у справі № 21-484а13.

Частинами 1 та 2 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Позивачка у позовній заяві просила суд зобов'язати відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії, фактично не заявляючи вимог про визнання відмови у поновленні такої пенсії протиправною, тоді як у самій позовній заяві мотивує свої вимоги протиправністю прийнятого рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне з метою повного захисту порушеного права вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним рішення Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_2 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи призвели до неправильного вирішення даного адміністративного позову, а тому постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року підлягає скасуванню з подальшим ухваленням апеляційним судом нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову наступного змісту.

Визнати протиправним рішення Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_2 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України виплату раніше призначеної з 16.02.1993 року пенсії, починаючи з 26 квітня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 22 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.