Постанова № 64918510, 22.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа № 917/1785/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача не зявився;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", Полтавська область м. Гадяч (вх.№222П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 15.12.2016р.

у справі № 917/1785/16

за позовом Торгового дому "Пальміра" дочірнього підприємства компанії "Палма ОСОБА_2А.", 65-31, Одеська область, Біляївський район, 1665 км автошляху Санкт-Петербург - Київ-Одеса

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", Полтавська область м. Гадяч

про стягнення суми основного боргу, річних, пені та інфляційних

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.12.2016р. у справі №917/1785/16 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" на користь Торгового дому "Пальміра" дочірнього підприємства компанії "Палма ОСОБА_2А." (Швейцарія) 758 543,43 грн. основного боргу, 13620,85 грн. 3% річних, 116 270,73 грн. пені, 28430,84 грн. інфляційних, 13752,99 грн. судового збору.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", Полтавська область м. Гадяч з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 15.12.2016р. у справі №917/1785/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2017р. суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 22.02.2017р.

02.02.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№1182)

07.02.2017 року на адресу суду електронною поштою від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.02.2017 року, у звязку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. Крім того, просить справу за його відсутності не розглядати (вх.№1337)

В якості додаткових доказів до зазначеного клопотання, представник надав копії інформації з веб порталу судової влади про призначення справи №917/1752/16 на 07.02.2017 року.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, у звязку з тим, що відповідач просить відкласти розгляд справи призначений на 07.02.2017 року.

Проте, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 року про виправлення описки у ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 року, розгляд справи було призначено на 22.02.2017 року.

Доказів того, що представник не може бути приймати участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.02.2017 року матеріали даної справи не містять.

У судове засідання 22.02.2017 року представники позивача та відповідача не з"явились, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчать штампи на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги та ухвали про виправлення описки, про відправлення їх копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

До суду повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №6102220421456 - копія ухвали про виправлення описки від 02.02.2017 року яка була направлена позивачу.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2011 року між ДП "Торговий дім "Пальміра" (постачальник) та ТОВ "Техмолпром" (покупець) укладено договір поставки №3574, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався, у встановлений договором строк, передати у власність, а покупець зобовязувався прийняти товар (харчові інгредієнти) та оплатити його вартість на умовах цього договору (п.1.1.)

У п.2.1 договору сторони погодили, що найменування товару, кількість, вартість, ціна, вид тари (пакування), форма упаковки вказуються у заявці, на підставі якої постачальником складається видаткова накладна. Заявка зберігається до моменту передачі товару та підписання сторонами видаткових накладних.

Відповідно до п.5.1 договору, сума договору становить суму вартості товару, що зазначена у всіх видаткових накладних, на підставі яких здійснюється поставка за цим договором.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що ціна товару вказується у відповідній видатковій накладній, що є невідємною частиною цього договору.

Як встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач в період з 08.09.2015 року по 06.09.2016 року поставив відповідачу товару на загальну суму 927 568,20 грн.

Відповідно до п. 5.5.1 договору, покупець сплачує постачальнику вартість товару за відповідною накладною протягом 30 календарних днів з моменту переходу права власності на товар. Вартість товару включає ПДВ (п. 5.6 договору).

Позивач умови договору виконав у повному обсязі, проте відповідач, в порушення умов договору оплату за поставлений товар здійснив частково, внаслідок чого станом на 07.11.2016 року сума боргу відповідача за договором складає 758 543,43 грн. за наступними накладними:

Дата накладноїКінцевий термін оплати№ накладноїСума накладноїСума боргу08.09.201508.10.201524637211 106,4042 081,6311.09.201511.10.20152478440 332,0040 332,0022.09.201522.10-20152503940 746,0040 746,0027.10.201526.11.201526074 84 588,0084 588,0020.11.201520.12.20152681619 956,0019 956,0011.02.201612.03.201628749101 478,30101478,3014.04.201614.05.2016304937 273,207 273,2014.04.201614.05.20163064328 073,1028 073,1018.04.201618.05.2016307047 289,407 289,4022.04.201622.05.20163094931 705,2031705,2029.04.201629.05.20163111890 126,0090126,0018.05.201617.06.201631538 34 849,5034 849,5025.05.201624.06.201631784 27 110,7027 110,7025.05.201624.06.201631840 142 764,00142 764,00 |06.09.201606.10.20163430660 170,4060170,40 927 568,20758 543,43Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь 916865,85 грн. заборгованості по договору поставки №3574 від 07.10.2011 року, з яких: 758543,43 грн. сума основного боргу, 13620,85 грн. 3% річних, 116270,73 грн. пені, 28430,84 грн. інфляційних.

15.12.2016 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, як вже було зазначено вище, 07.10.2011 року між ДП "Торговий дім "Пальміра" (постачальник) та ТОВ "Техмолпром" (покупець) укладено договір поставки №3574, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався, у встановлений договором строк, передати у власність, а покупець зобовязувався прийняти товар (харчові інгредієнти) та оплатити його вартість на умовах цього договору (п.1.1.)

На виконання умов договору поставки, позивач свої зобовязання виконав у повному обсязі, проте відповідач, в порушення умов договору оплату за поставлений товар здійснив частково, внаслідок чого станом на 07.11.2016 року сума боргу відповідача за договором складає 758 543,43 грн. за відповідними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 року за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

А отже, видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог діючого законодавства України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено та видатковими накладними підтверджено, що позивач виконав свої зобовязання у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та договору поставки неналежним чином виконав свої зобовязання, а саме своєчасно не сплатив вартість отриманого за видатковими накладним товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 758 543,43 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі в сумі 758 543,43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, сторонами у п. 8.4 договору передбачено, що за порушення зобов'язання з оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого вчасно товару за кожний день прострочення.

Тобто, обовязок сплатити пеню у разі неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором встановлений безпосередньо у договорі укладеному між сторонами.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений перерахунок нарахованої суми пені за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2016 зазначає, що він є вірним та обґрунтованим.

А отже, враховуючи, те, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошового зобов'язання за спірним договором, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 116270,73 грн. пені.

Також, приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений перерахунок нарахованих сум за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.4.1 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА, ТОВ ЛІГА: ЗАКОН, 2016 зазначає, що сума 3% річних та інфляційних втрат є вірною та обґрунтованою.

А отже, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та суми 3% річних передбачене діючим законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 13620,85 грн. 3% річних та 28430,84 грн. інфляційних втрат.

Щодо посилань апелянта на те, що господарським судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся з позовом 11.11.2016 року, тому заявлені ним до стягнення суми пені за накладними за період з 09.10.2015 року по 11.11.2015 року, за період з 12.10.2015 року по 11.11.2015 року, з 23.10.2015 року по 11.11.2015 року не підлягають стягненню, у звязку зі спливом строку позовної давності, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України.

Нормою частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Тобто, цією нормою встановлені субєктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у звязку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, норми частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюються як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності повязана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015 року у справі №6-738цс15.

Таким чином, самі лише посилання апелянта на сплив строку позовної давності є недоречними, оскільки в матеріалах справи відсутня його заява про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим господарським судом рішення, згідно вимог частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України.

Також, не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що у результаті проведеної перевірки бухгалтерією відповідача було встановлено, що на підприємстві відсутні видаткові накладні, зазначені позивачем у позовній заяві, а тому заборгованість відповідача перед позивача не підтверджується документально.

Відповідно до частин 3, 6 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Разом з тим, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено, що позивач при передачі рахунків, видаткових накладних та інших супровідних документів повинен був отримувати від відповідача розписки про отримання вказаних документів.

Крім того, зауважень або претензій з боку відповідача щодо ненадання вказаних документів матеріали справи не містять.

Відповідачем було прийнято товар, про що свідчать підписи його уповноваженої особи на видаткових накладних, які скріплені печатками відповідача.

Також, апелянт зазначає про те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув справу 15.12.2016 року, тим самим позбавивши відповідача права надати обґрунтовані заперечення на позовну заяву.

У п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів у господарському суді.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, апелянтом не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків господарського суду першої інстанції.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", Полтавська область м. Гадяч слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Техмолпром", Полтавська область м. Гадяч залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.12.2016р. у справі №917/1785/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.02.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.