Постанова № 64918481, 22.02.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Голуб Т.І.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року справа № 221/2793/16-а

84301, Донецька область, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області на постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року у справі № 221/2793/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (далі - управління, відповідач), в якому просила визнати причини пропуску звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду за захистом порушених прав, визнати неправомірними дії відповідача щодо не відновлення виплати пенсії за інвалідністю з 1 червня 2015 року, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області відновити виплату раніше призначеної пенсії за інвалідністю з 01 червня 2015 року. (а.с.2-4)

Ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 18 липня 2016 року в задоволенні клопотання представника Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовлено, з тих підстав що відповідач в своєму клопотанні посилається на п.5 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, проте як позивач в позові просить визнати дії УПФУ неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії та ні про яке стягнення грошових коштів у позові не зазначено. (а.с.29-30)

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року, позов - задоволено, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області щодо не відновлення виплати пенсії ОСОБА_2 за інвалідністю з 1 червня 2015 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області відновити ОСОБА_2 виплату раніше призначеної пенсії за інвалідністю з 1 червня 2015 року, стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 551,20 гривень. (а.с.39-41)

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2017 року

Управлінню поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови. (а.с.90)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, управління звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та зазначає, що звернення позивача до суду є передчасним, оскільки управління не приймало рішення щодо відмови позивачу у відновленні виплати раніше призначеної пенсії по інвалідності. Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213- VІІІ від 2 березня 2015 року, встановлено, що особам, які працюють на посадах, котрі дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», « Про прокуратуру», пенсії призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. (а.с.81-82)

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, з клопотанням про особисту участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції не звертався.

За нормами статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити - частково, а постанову суду першої інстанції - змінити.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Волноваському районі Донецької області з 12 листопада 2014 року, як інвалід третьої групи загального захворювання по зору, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». (а.с.27)

Станом на 01 квітня 2015 року та по теперішній час позивач працює на посаді старшого секретаря Волноваського районного суду Донецької області, яка віднесена до категорії відповідних посад державних службовців.

У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, як пенсіонеру, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії по інвалідності позивачу було призупинено з 01 квітня 2015 року, у зв'язку з чим вона звернулась до відповідача. (а.с.6)

Листом № 8684/02 від 10 червня 2016 року Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області повідомило ОСОБА_2 про те що поновлення виплати раніше призначеної пенсії буде можливо за умови припинення трудової діяльності. При цьому управління повідомило позивача, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, згідно якого, особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті не виплачується. (а.с.27)

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що 01 червня 2015 року посада на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених спеціальним законом - Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим відпали передбачені Законом України «Про державну службу» (в редакції Закону № 213) підстави для невиплати пенсії за інвалідністю, тому дії УПФУ в Волноваському районі Донецької області є незаконними. (а.с.39-41)

Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

Встановлено, що призупинення виплати пенсії позивачу було здійснено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року.

Цим законом до абзацу другого частини 1 статті 47 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» були внесені зміни, якими встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», « Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Таким чином, законодавчо встановлено заборону виплати з 01 квітня 2015 року пенсій призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які працюють на окремих посадах, у тому числі державним службовцям відповідно до Закону України «Про державну службу».

Водночас, пунктом 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судове експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу» Податкового та Митного кодексів України, «Положення про помічника - консультанта народного депутата України.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що вона чітко визначає подію з ненастанням якої припиняють свою дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів» та інших спеціальних законів.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У зв'язку із цим, необхідно констатувати, що вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положенні» Закону № 213-УІІІ від 02 березня 2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, а тому з вказаної дати втратили чинність норми Закону України «Про державну службу» та інших спеціальних Законів щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цими Законами не призначаються.

Враховуючи те, що з 01 червня 2015 року для позивача як державного службовця скасовано норми, що передбачають право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», колегія суддів дійшла висновку, що відсутні правові підстави для припинення виплати позивачу пенсії за віком, яку призначено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим відпали підстави для призупинення виплати позивачу пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Як вбачається з пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Згідно статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим. 4.Х1.195( (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Відтак, суд першої інстанції правильно зазначив, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2016 року справа № 333/6710/15-а.

Однак, відповідно до статті 47 Закону № 1058 (у редакції цієї статті згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII (далі - Закон № 911) визначено, що тимчасово з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру» «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Статтею 46 та пунктом 6 статті 92 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Відтак, згідно із абзацами 2 і 3 статті 47 Закону № 1058 (в редакції цієї статті згідно із змінами внесеними п. 22 розділу І Закону № 911) з 1 січня 2016 року позивачу, який працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», призначена пенсія по інвалідності не виплачується відповідачем правомірне.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку щодо помилкового задоволення позову з 01 січня 2016 року.

Щодо тверджень відповідача про те, що звернення позивача до суду є передчасним, оскільки управління не приймало рішення щодо відмови позивачу у відновленні виплати раніше призначеної пенсії по інвалідності, то колегія суддів зазначає, що повідомлення позивача листом № 8684/02від 10 червня 2016 року, про те що поновлення виплати раніше призначеної пенсії буде можливо за умови припинення трудової діяльності фактично і є відмовою у поновленні виплати її пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За приписами частини 1 статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Керуючись зазначеними нормами КАСУ, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати витрати здійснених позивачем відповідно до задоволених вимог у сумі 275,60 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правильно по суті вирішив частину справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення згідно статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 195, пунктом 2 статті 198, статті 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області на постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року у справі № 221/2793/16-а задовольнити - частково.

Постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року у справі № 221/2793/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - змінити.

В абзаці першому резолютивної частини рішення після слів «задовольнити» зазначити «частково».

В абзаці другому та третьому резолютивної частини після слів «з 1 червня 2015 року» зазначити по «31 грудня 2015 року».

В абзаці четвертому резолютивної частини після слів «стягнути» зазначити «за рахунок бюджетних асигнувань», замість «551,20 грн.» зазначити «275,60 грн.»

В решті постанову Волноваського районного суду Донецької області від 20 липня 2016 року у справі № 221/2793/16-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Г. М. Міронова