Постанова № 64918166, 14.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р. Справа№ 910/18851/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Григоглінський С.О. - представник за дов. №14/20-103-16 від 30.11.2016 року;

від відповідача: Ліпатов І.А. - представник за дов. б/н від 29.09.2016 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року

у справі №910/18851/15 (судя: Мельник В.І.)

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національнаакціонерна компанія "Украгролізинг"

до Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво"

про розірвання договору та стягнення 712,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне публічне акціонерне товариство "Національнаакціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" (далі - відповідач) про розірвання договору оренди № 01-10 від 01.02.2001 року, зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення (каб. 1006А), загальною площею 105,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 16а на 10 поверсі адмінбудинку та стягнення з відповідача 712,96 грн, з яких: 358,14 грн - пені, 290,35 грн - інфляційних втрат, 64,47 грн - 3% річних та судовий збір (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 01-10 від 01.02.2001 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року у справі №910/18851/15 позов задоволено повністю. Вирішено розірвати договір від 01.02.2001 року № 01-10 про оренду індивідуального визначеного нерухомого майна, розташоване за адресою в м. Києві, вул. Мечникова, 16-а, укладений між Державним лізинговим підприємством "Украгролізинг" та Громадською організацією "Луганське земляцтво". Зобов`язано Міжнародну громадську організацію "Луганське земляцтво" звільнити окреме індивідуально визначене нерухоме майно: нежитлове приміщення (каб. 1006А), загальною площею 105,6 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 16-А. Присуджено до стягнення з Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" 358,14 грн - пені, 290,35 грн - інфляційних втрат, 64,47 грн - 3% річних, 3 654,00 грн - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Також, скаржник зазначив, що на час подання позову до суду першої інстанції у нього була відсутня заборгованість по орендній платі, а прострочення орендної плати має незначний характер (менше 3 місяців).

Крім того, скаржник вказав, що за спірним договором оренди у останнього існує переплата за один місяць оренди як забезпечення обов'язку відповідно до п. 3.7 договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 року у справі № 910/18851/15 апеляційна скарга Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" прийнята до провадження.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

У судовому засіданні 14.02.2017 року відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року по справі №910/18851/15 залишити без змін а апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Державне лізингове підприємство "Украгролізинг" (орендодавець) уклало з Громадською організацією "Луганське земляцтво" (орендар) договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна № 01-10 від 01.02.2001 року площею 105,6 кв.м., за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16А на 10 поверсі адмінбудинку, що перебуває на балансі позивача (далі - договір оренди). Майно передавалося в оренду з метою розміщення офісу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 354 від.11.04.2001 року було утворено Державне публічне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг".

Статут Державного публічного товариства "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" передбачає, що майно передане Компанії є державною власністю.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 30671988 від 09.12.2014 року, нежитловий будинок (літ. А) за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16-А перебуває в державній власності, власником якого є позивач.

Строк дії договору встановлено з 01.02.2001 року до 01.02.2025 року, тобто строком на 24 роки.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.02.2001 року позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 105,6 кв.м., що складається з кімнат №1005, 1006 на 10 поверсі за адресою: м. Київ-23, вул. Мечникова, 16а.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди, якими вносилися зміни до договору, а саме додаткові угоди: № 1 від 21.07.2008 року, № 2/509 від 22.12.2008 року, № 2/14 від 10.02.2009 року, № 3/1126 від 10.12.2009 року, № 4/1330 від 01.02.2010 року, №5 від 31.03.2010 року, № 6/933 від 23.11.2010 року, № 7/14 від 26.01.2011 року, № 8 від 23.12.2011 року, № 9 від 03.05.2012 року, № 11 від 14.02.2013 року, № 12 від 24.02.2014 року.

Згідно з п. 3.1. договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить за перший місяць оренди - лютий 2001 року 1198,34 грн, з ПДВ.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3. договору орендна плата за кожен місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Крім того, відповідач зобов'язаний був сплачувати позивачу орендну плату щомісячно не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, яка в свою чергу у п'яти денний термін перераховується позивачем в розмірі 30% до бюджету. Для поповнення власних обігових коштів позивач залишає 70% орендної плати.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором найму (оренди).

Враховуючи те, що майно, яке є предметом даного договору, відноситься до державного майна, до даних правовідносин застосовується Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що при укладенні договору оренди та додаткових угод до договору, позивачем не було отримано дозвіл від органу, уповноваженого управляти державним майном, а саме Фонду державного майна України, на підставі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору).

Відповідно до п. 2.9 Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності

Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинною на момент укладення договору оренди), орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства - щодо окремого індивідуального визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених у абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Крім того, ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинною на момент укладення договору оренди) визначено, у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач повинен передати майно в оренду, лише за згодою Фонду державного майна України, проте доказів надання такого дозволу в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

У поданій позовній заяві, позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору оренди, систематично не сплачував в повному обсязі орендні платежі у встановлений договором термін, внаслідок чого станом на 10.07.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 465,01 грн. Під час розгляду справи, позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої заборгованість складає 712,96 грн. станом на 03.08.2016 року.

Внаслідок чого, позивачем на адресу відповідача було направлено листа № 14/243 від 13.07.2015 року про відмову від договору оренди та звільнення приміщення. Вказаний лист був отриманий відповідачем 21.07.2015 року, що підтверджується копією сторінки з веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про відстеження пересилання поштових відправлень.

Відповідач заперечував проти несвоєчасного внесення орендної плати та як такої підстави для дострокового розірвання договору, посилаючись на те, що на час подання позову до суду першої інстанції у нього була відсутня заборгованість по орендній платі, а прострочення орендної плати має незначний характер (менше 3 місяців).

Як вбачається з матеріалів справи прострочення орендної плати за договором відбувалося наступним чином:

Серпень 2012 року - прострочено на 0 днів;

Вересень 2012 року - прострочено на 0 днів;

Жовтень 2012 року - прострочено на 13 днів;

Листопад 2012 року - прострочено на 10 днів;

Грудень 2012 року - прострочено на 0днів;

Січень 2013року - прострочено на 0 днів;

Лютий 2013 року - прострочено на 0 днів;

Березень 2013 року - прострочено на 0днів;

Квітень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Травень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Червень 2013 року - прострочено на 0 днів.

Липень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Серпень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Вересень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Жовтень 2013 року - прострочено на 0 днів;

Листопад 2013 року - прострочено на 0 днів;

Грудень 2013 року - прострочено на 5 днів;

Січень 2014 року - прострочено на 4 днів;

Лютий 2014 року - прострочено на 65 днів;

Березень 2014 року - прострочено на 138 днів;

Квітень 2014 року - прострочено на 107 днів;

Травень 2014 року - прострочено на 77 днів;

Червень 2014 року - прострочено на 46 днів.

Липень 2014 року - прострочено на 16 днів;

Серпень 2014 року - прострочено на 2 днів;

Вересень 2014 року - прострочено на 0 днів;

Жовтень 2014 року - прострочено на 0 днів;

Листопад 2014 року - прострочено на 5днів;

Грудень 2014 року - прострочено на 3 днів;

Січень 2015 року - прострочено на 6 днів;

Лютий 2015 року - прострочено на 7 днів;

Березень 2015 року - прострочено на 5 днів;

Квітень 2015 року - прострочено на 4 днів;

Травень 2015 року - прострочено на 2 днів;

Червень 2015 року - прострочено на 4 днів;

Липень 2015 року - прострочено на 0 днів;

Серпень 2015 року - прострочено на 0 днів;

Вересень 2015 року - прострочено на 3 днів;

Жовтень 2015 року - прострочено на 0 днів;

Листопад 2015 року - прострочено на 0 днів;

Грудень 2015 року - прострочено на 5 днів;

Січень 2016 року - прострочено на 0 днів;

Лютий 2016 року - прострочено на 0 днів;

Березень 2016 року - прострочено на 2 днів;

Квітень 2016 року - прострочено на 0 днів;

Травень 2016 року - прострочено на 2 днів;

Червень 2016 року - прострочено на 0 днів.

Так, матеріалами справи підтверджується факт порушення умов договору з боку відповідача, в частині несвоєчасної оплати орендних платежів, в тому числі більше як на 3 місяці.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що не було систематичного прострочення орендної плати, в тому числі більше 3 місяців.

Відповідно до п.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 5 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду, на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, однією з підстав розірвання договору найму є несплата орендарем орендної плати. В даному випадку, орендар не виконував свого обов'язку щодо своєчасного внесення орендної плати з 12.10.2012 року по 12.06.2015 рік, у зв'язку з цим позивач був позбавлений прибутку у вигляді орендної плати, на який міг розраховувати, укладаючи договір, що є підставою для розірвання договору оренди.

Крім того, статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до п. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не вносив плату за користування приміщенням протягом трьох місяців підряд за березень та квітні 2014 року.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування спірного рішення, що на час звернення до суду з даною позовною заявою у відповідача була відсутня заборгованість по сплаті орендних платежів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» від 29.05.2013 року за № 12 у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд».

Також, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що за спірним договором оренди у останнього існує переплата за один місяць оренди як забезпечення обов'язку відповідно до п. 3.7 договору, оскільки, як вбачається з даних бухгалтерського обліку позивача (наявна в матеріалах справи), авансова оплата, яка сплачується протягом 3-днів з дня підписання договору і зараховується як плата за останній місяць оренди по договору, відповідно до п. 3.7 договору, не була проведена , а попередня оплата за договором в сумі 1 200,00 грн здійснена відповідачем 26.12.2001 року та була зарахована в рахунок погашення поточної заборгованості з орендної плати за грудень 2001 року.

Враховуючи наявне систематичне порушення умов договору по сплаті орендної плати, зокрема несплата понад 3 місяці та беручи до уваги відсутність дозволу Фонду державного майна України на укладення договору оренди, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині розірвання договору № 01-10 від 01.02.2001 року укладеного з відповідачем

При цьому, київський апеляційний господарський суд вважає, що наявність заяви про відмову від договору (ст. 782 Цивільного кодексу України) не підтверджує розгляду вимоги про розірвання договору так як між сторонами існує спір який потребує вирішення в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити окреме індивідуальне приміщення то воно також підлягає задоволенню, як похідне.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 712, 96 грн, з яких 358,14 грн пені, 290,35 грн. інфляційних нарахувань та 64,47 грн 3% річних, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.5 договору оренди, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується в порядку відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені, інфляційних нарахувань та 3% річних погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення з відповідача 358,14 грн пені, 290,35 грн. інфляційних нарахувань та 64,47 грн 3% річних.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Так, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року у справі №910/18851/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міжнародної громадської організації "Луганське земляцтво" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року у справі №910/18851/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18851/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк