Постанова № 64916064, 16.02.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року справа № 823/2007/16

10 год. 09 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

при секретарі судового засідання - Гоголевій Ю.В.,

за участю: представника позивача Ступніка С.В. - за довіреністю, представника відповідача Савенко Ю.Н. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2016 до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов від товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» (далі - позивач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області № 479/0000701300 від 15.11.2016 щодо сплати податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 107 461 грн. 86 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (пеня, штраф), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з вищевикладених підстав.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення, в яких зазначено, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, а тому нарахування неустойки (штрафу, пені) застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів грунтуються на законі.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

Золотоніською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання повноти нарахування, своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, результати якої викладені в акті перевірки від 02.11.2016 № 168/23-13-1301/33418504.

У ході перевірки встановлено, порушення позивачем ст. 167, 168, 170, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 885 969 грн 49 коп. за несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем 15.11.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 479/0000701300, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1 107 461 грн. 86 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 885 969 грн 49 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 221 492 грн 37 коп.

Однак, позивач не погоджується з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 15.11.2016 № 479/0000701300 звернувся до суду за його оскарженням.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

В порушення пп.168.1.2, п.168.1, ст.168, п.176.2 ст.176 ПК України товариство несвоєчасно перераховувало до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб за період 4 квартал 2014 та у 2015 роках та у 1 півріччі 2016 року. Відповідно до пп. 168.1.5, п. 168.1, ст.168 Закону України ПК України, якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Відповідно до пп.168.1.2, п.168.1, ст.168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Згідно з п. 176.2 а) ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходів, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Таким чином, товариством не виконані вимоги, передбачені ст. 176 ПК України, що призвело до несвоєчасного надходження сум податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету за період, що перевірявся, внаслідок чого товариству донараховано податку на доходи фізичних осіб в розмірі 789600 грн.

Для здійснення господарської діяльності товариство орендує землі комунальної власності та у фізичних осіб - власників земельних ділянок (паїв). Сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, відповідно до Розділу II Закону України від 06.10.98 №161 «Про оренду землі», зобов'язані в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями. Оренда земель сільськогосподарського призначення здійснюється відповідно до договорів оренди землі, укладених між Позивачем та власниками земельних ділянок (паїв) - фізичними особами.

Згідно з положенням Постанови Кабінету Міністрів України «Про методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» №213 від 23.03.95, нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із Законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Пунктом 288.1 ст.288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до п.288.4 ст.288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до положень пп. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пп. 170.1.1 п. 170.1 ст.170 Податкового кодексу України де зазначено, що податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Згідно п.23.1 ст.23 ПК України, базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення,земельної частки (паю) є орендар.

При цьому, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати,

зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу,

встановлена законодавством з питань оренди землі.

У відповідності до норм передбачених пп. 170.1.4. п. 170.1. ст. 170 ПК України, доходи зазначені у підпунктах 170.1.1. - 170.1.3. цього пункту, оподатковуються

податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами, тощо. Суб'єкт владних

повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські

функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати

належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований а ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Згідно облікових даних позивача за 2014 рік нараховано орендодавцям - фізичним особам у грудні 2014 року орендної плати в сумі 1070248,68 грн., податку на доходи з фізичних осіб з орендної плати в сумі 161773,90 грн., перераховано у грудні 2014 року в сумі 20133,60грн., в лютому 2015 року 15000,00грн та у квітні 2015 року 124787,70 грн., за 2015 рік нараховано орендної плати у грудні 2015 року в сумі 1319605,63 грн. податку на доходи з фізичних осіб з орендної плати в сумі 199416,89 грн., перераховано у жовтні 2015 року в сумі 70000,00 грн., в листопаді 2015 року 34900,00 грн. У 2016 році термін сплати за земельні паї не настав. Таким чином, заборгованість по сплаті податку на доходи фізичних осіб за використання земельних паїв громадян становить 96369,49 гривень.

Таким чином, в порушення п.п. 170.1.4. п. 170.1. ст.170 та абз. а) п. 176.2 ст.176 ПК України позивачем несвоєчасно перераховувало до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб при виплаті орендної плати за період 4 квартал 2014 та 2015 роки, що призвело до несвоєчасного надходження сум податку на доходи з фізичних осіб до

місцевого бюджету за період, що перевірявся, внаслідок чого товариству донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 96369,49 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі викладених в акті перевірки висновків від 02.11.2016 № 168/23-13-1301/33418504 відповідачем 15.11.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 479/0000701300, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1 107 461 грн. 86 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 885 969 грн 49 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 221 492 грн 37 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту позовної заяви, основною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач визначив те, що відповідач всупереч вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосував до позивача штрафні санкції під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Оцінюючи такі доводи позивача, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 13.09.2016 у справі № 925/995/16 за результатами розгляду заяви ТОВ «МИР-СЕМ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» порушено провадження у справі про банкрутство позивача, а також, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Згідно ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Наведена позиція закріплена й в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», в якому зазначено, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Отже, нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється, згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, із порушенням справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов'язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку та розмірах за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії, і за порушення законодавства нести відповідальність у вигляді нарахування штрафних санкцій. Натомість, нарахування штрафних санкцій під час дії мораторію не відповідає вимогам законодавства, тобто є незаконним.

Аналогічна правова позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року.

Згідно частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 479/0000701300 від 15.11.2016 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 221 492 грн 37 коп., оскільки вони нараховані під час дії мораторію.

Доводи позивача про необхідність задоволення позову в повному об'ємі підлягає відхиленню, оскільки ґрунтується на хибному тлумаченні вищенаведених положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визначення податкових зобов'язань, на які поширюється дія мораторію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Пунктом 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, визначено, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Статтею 2 вказаного Закону, зазначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 7 вказаного Закону, визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Золотоніської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь позивача судового збору в частині задоволених позовних вимог за подання позову в сумі 3 322 грн. 39 коп.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 86, 94, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 15.11.2016 № 479/0000701300 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 221 492 грн 37 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (ідентифікаційний код 39494512) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Селекційний племзавод «Золотоніський» (ідентифікаційний код 33418504) судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог у сумі 3 322 (три тисячі триста двадцять дві) грн. 39 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель

Постанова складена у повному обсязі 21.02.2017.