Постанова № 64915398, 29.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року № 813/2068/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю представників позивача Барни О.О., Лочинської Т.Т., представника відповідача Іванського В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравіс" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000742205 від 01.04.2016 року, № 0001882200, №0001902200 від 10 червня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не порушив вимоги податкового законодавства, а помилкові висновки відповідача базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Вказано, що до перевірки податковому органу надано усі первинні документи, які відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарської діяльності позивача, проте вони не були прийняті до уваги податковим органом.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях на адміністративний позов. Додатково пояснили, що висновки перевірки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не відповідають фактичним обставинам, матеріалам фінансово-господарської діяльності підприємства, документам бухгалтерського та податкового обліку. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Головним управлінням ДФС у Львівській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 р по 31.12.2014 р, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2014 р по 31.12.2014 р., про що складено акт від 18.03.2016 р №40/13-01-14-06/30463088.

За результатами розгляду акту перевірки Головним управлінням ДФС у Львівській області складено податкові повідомлення-рішення від 01.04.2016 р №0000712205, №0000722205, №0000742205 , яким Товариству донараховано податкових зобов'язань та застосовано штрафні санкції на загальну суму 232 684,00 грн.

Позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України на податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 01.04.2016 року №0000712205, №0000722205, №0000742205.

За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України прийнято рішення , яким скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.04.2016 року № 0000712205, №0000722205 в частині зменшення товариством податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат по взаємовідносинах з ТОВ "Віст Груп Лімітед" і у відповідній частині штрафні санкції, в решті податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

10 червня 2016 року Головне управління Державної фіскальної служби України на підставі рішення ДФСУ винесено податкові повідомлення-рішення №0001882200 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 113 181,00 грн (за основним платежем - 90114 грн., за штрафними санкціями - 45057 грн.), та податкове повідомлення-рішення №0001902200 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12 815,00 грн (за основним платежем - 10252 грн., за штрафними санкціями - 2563 грн.)

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач зазначає, що враховуючи те, що товариством не надано розрахунків при формуванні собівартості готової продукції кондитерського цеху "Насолода" по відображених загальновиробничих витратах в частині витрат на утримання основних фондів, нарахованої заробітної плати та відрахувань з неї, витрат на електроенергію, газ та інших послуг, відповідно сума завищення витрат, списаних на виробництво реалізованої готової продукції за 2014 рік становить 442302 грн.

Внаслідок чого, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем порушено вимоги п.44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України , в результаті чого завищено податок на прибуток за 2014 рік на суму 112 264 грн.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується зазначаючи наступне.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, що беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 цієї статті ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ зазначеного Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 1.2 глави 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та проведення записів в облікових регістрах є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні містити певні обов'язкові реквізити. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинними документами, що підтверджують собівартість послуги є документи, які підтверджують витрати щодо кожної статті калькуляції. Наприклад, витрати на оплату праці працівників, які безпосередньо займаються наданням тієї чи іншої послуги, підтверджуються відомістю про нарахування заробітної плати; витрати на матеріали, запчастини тощо - накладною, яка підтверджує передачу запасів зі складу до виробничого підрозділу, та актом, який підтверджує фактичне витрачання запасів у виробничому підрозділі при наданні послуг з ремонту (у цьому акті зазначаються, зокрема, найменування використаних запасів (матеріалів, запасних частин), їх кількість, облікова ціна та сума в розрізі кожного найменування, номер (шифр) або найменування замовлення, для виготовлення якого вони витрачені, обсяг наданих послуг).

Необхідність розподілу загальновиробничих витрат для віднесення їх до виробничої собівартості обумовлюється наявністю на підприємстві залишків незавершеного виробництва і готової продукції та необхідністю їх належної оцінки. На підприємствах, що працюють з окремими замовленнями і не мають незавершеного виробництва і нереалізованої готової продукції, всі загальновиробничі витрати можуть бути віднесені до складу собівартості реалізованої продукції або навіть витрат періоду, позаяк на фінансовий результат такий метод не впливає.

Як вбачається з матеріалів справи кондитерський цех "Насолода" працював під замовлення, не було незавершеного виробництва і нереалізованої продукції, про що свідчить відсутність дебетового сальда на рах.26, загальновиробничі витрати списувались на виробництво реалізованої готової продукції в повному обсязі в звітному періоді.

Крім цього, калькуляція-це обчислення собівартості одиниці продукції. За допомогою калькулювання визначаються собівартість виробництва за окремими структурними підрозділами підприємства, різними виробничими процесами й у цілому за підприємством. Таким чином, калькулювання собівартості - це розрахунок середньої вартості товарів (послуг, робіт) або ж середніх витрат. Воно не підтверджує здійснення господарської операції, а лише наводить інформацію щодо вартості й понесених витрат. Тому не відображення в калькуляції собівартості готової продукції розрахунку списання загальновиробничих витрат не підтверджує неправомірність віднесення їх виробництво. Витрати підтвердженні первинними документами, а саме актами наданих послуг по електроенергії, газу, водопостачання, табелями обліку робочого часу, відомостями по нарахуванню заробітної плати, які були надані податковому органу під час здійснення перевірки.

Висновки відповідача про порушення Товариством п.44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України про заниження податку на прибуток за 2014 рік не відповідають дійсності.

Також перевіркою встановлено, що Товариство включено до складу витрат на збут у 2014 році вартість бензину MUSTANG 95 в сумі 58334 грн на автомобіль фургон малотоннажний - В "Жук АО-6", 1984 року. В акті перевірки робиться посилання на те, що згідно з технічними характеристиками автомобіля "Жук АО-6", заправка може здійснюватися виключно бензином з октановим числом не вище 92. За даними головної книги за 2014 рік, оборотно-сальдової відомості по рах. 20.3 "Паливо" за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 ТОВ "Гравіс" проведено списання палива відповідно до представлених актів на списання бензину MUSTANG 95 на загальну суму 58334 грн.

Податковий орган дійшов до висновку, що списання бензину MUSTANG 95 , використовувалися на цілі не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, у зв'язку з чим товариством порушено вимоги п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.189.1 ст.189 ПКУ завищено витрати на збут на суму 58334 грн та заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 11667 грн.

З даними висновками відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІУ від 16.07.1999р. бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій. Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України №996-ХІУ, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, господарські операції повинні підтверджуватись належними первинними документами.

Судом встановлено, що автомобіль "Жук АО-6" використовувався в діяльності товариства не для вантажних перевезень, а як легковий автомобіль. В свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу тип автомобіля зазначено фургон малотоннажний-В.

Згідно внутрішнього Наказу №1 від 02.01.2013 р автомобіль закріплено за заступником директора Сергійчуком М.М. для виконання ним службових обов'язків, в т.ч. поїздок до постачальників, клієнтів, торгових точок Позивача. Паливо списувалось на підставі подорожнього листа легкового автомобіля типова форма №3, затверджений наказом Держкомстату України від 17.02.1998 р №74.

В акті перевірки податковий орган описує вимоги до подорожнього листа вантажного автомобіля форми №2, який не використовувався для службового легкового автомобіля. Реальність використання палива у господарській діяльності Товариства підтверджується рядом подорожніх листів форми №3. Паливо придбавалось на підставі податкових та видаткових накладних.

А тому висновки податкового органу про порушення товариством п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України , що потянуло за собою завищення витрат на збут у 2014 році в розмірі 58334 грн, а також порушення п.189.1 ст.189 ПКУ у зв'язку із заниженням податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього на суму 11667 грн є протиправними.

Також, перевіркою встановлено, що протягом 2014 року Товариство використовувало в фінансово-господарській діяльності земельну ділянку площею 1,5003 га за адресою : АДРЕСА_1, яка належить товариству на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №647708 від 23.06.2009 року. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку встановлено цільове призначення (використання) земельної ділянки як обслуговування автотранспортного підприємства.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.09.2010 року №2174 функціональне використання вказаної земельної ділянки визначено як "обслуговування автотранспортного підприємства", коефіцієнт Км2-0,75.

В акті перевірки податковий орган, дійшов до висновку, що в ході аналізу первинних документів наданих до перевірки встановлено, що вказана ділянка використовується Товариством за комерційним призначенням, зокрема згідно договору оренди б/н від 22.05.2013 р укладеного з ОСОБА_6 приміщення за адресою : АДРЕСА_1 передано в оренду для торгівлі автозапчастинами.

Суд зазначає, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 становить 15 003 мІ. Загальна площа наданого в оренду приміщення згідно вищезазначеного договору становить 40 мІ. Частка ділянки землі, використаної для передачі в оренду становить 0,26% (40 мІ/15 003 мІ *100),відтак в податкового органу відсутні підстави стверджувати, що вся земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.

В матеріалах справи відсутній документ, щодо зміни цільового призначення земельної ділянки та зміни її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із п. 276.5 ст. 276 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб'єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього Кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього Кодексу.

Стаття 5 Земельного кодексу України передбачає, що одним із принципів земельного законодавства є невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Отже, мотиви, податкового органу про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням судом не беруться до уваги, оскільки податковим органам не надано право самостійно змінювати коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки, в тому числі і в разі використання платником спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

З урахуванням вищенаведеного та встановлені судом у ході розгляду справи обставин, викладені в акті перевірки висновки суд вважає необґрунтованими, а оскаржуванні рішення, як наслідок, безпідставними, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0001882200, №0001902200 від 10 червня 2016 року та податкове повідомлення-рішення №0000742205 від 01 квітня 2016 року.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравіс" (пр.-т.Шевченка,16а, м.Червоноград Львівська область, ЄДРПОУ 30463088) судовий збір у розмірі 3 490 (три тисячі чотириста дев'яносто гривень ) 27 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 30 листопада 2016 року.

Суддя Гулкевич І.З.