Рішення № 64911144, 21.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1802/17

Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Ващенко Л.Г., Плавич Н.Д.,

за участю секретаря - Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання законним спадкоємцем, визнання права власності у порядку спадкування за законом та за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, який є її братом, про визнання права власності у порядку спадкування за законом та за набувальною давністю.

Остаточно уточнивши вимоги, просила визнати її законним спадкоємцем ОСОБА_4, оскільки вона є її дочкою,інвалідом IIгрупи, та проживала з нею в одному будинку, розташованому по АДРЕСА_1

Крім того, просила визнати за нею право власності на:

-кімнату площею 20,5 кв.м., що складає 32/100частини житлового вказаного будинку та на самочинно прибудовані до нього приміщення загальною площею 18,8 кв.м. за набувальною давністю;

-? частину земельної ділянки за вказаним вище адресом в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ? частина будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,117 га за цією ж адресою, належали на праві власності її матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, заповівши спірне майно сину ОСОБА_3, який є власником іншої ? частини будинку.

Зазначала, що вона з дня народження проживає в кімнаті площею 18,8 кв.м. в спірному будинку, до якого нею, з дозволу матері, зроблено окремий вхід, добудовано кухню, веранду та прихожу загальною площею 18,8 кв.м., проведено газопостачання, водопровід, та електроенергію.

Мати за життя та її брат у самочинному переплануванні будинку участі не приймали, витрати на підведення комунікацій не несли та з 1995 року не користувалися вказаною частиною будинку, яка є ізольованим приміщенням, де вона проживає з дітьми (т.1 а.с.1-7, 35-36, 147-148, 200-204, 222-224).

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав за їх необґрунтованістю, надавши письмові заперечення (т.1 а.с.98-100).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 20 жовтня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на обов'язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а саме на 1/8 частину житлового будинку, загальною житловою площею 45 кв.м, з надвірними спорудами: сараєм, цистерною, що розташований по АДРЕСА_1

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення (т.1 а.с.237-240, 241).

В апеляційні скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні інших вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Неправильність рішення суду першої інстанції обґрунтовано порушенням норм матеріального і процесуального права (т.1 а.с.245-250).

Рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на обов'язкову частку у спадщині сторонами не оскаржується та відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України перевірці не підлягає.

Сповіщений належним чином про час і місце розгляду справи відповідач ОСОБА_5 подав заяву про відкладення її розгляду у зв'язку з фізичною неможливістю з'явитися у судове засідання. Оскільки заява відповідача не підтверджена об'єктивними доказами, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за його відсутністю відповідно до правил ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача,апелянта ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.169,170,192).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори 16 лютого 1990 року спадкоємцями майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, є його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 в рівних частках кожний.

Спадкове майно складається з кам'яного житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 загальною житловою площею 45 кв.м. та надвірних споруд: сараю, цистерни, розташованих на земельній ділянці радгоспу (т.1 а.с.124).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав 30 січня 2012 року зазначений житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами зареєстрований за вказаними власниками в КП «ОМБТІ та РОН» (т.1 а.с.125).

Рішенням Дачненської сільської ради №337-XXIV від 05 листопада 2004 року ОСОБА_4 була передана земельна ділянка в АДРЕСА_1 загальною площею 0,117 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення на ім'я ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012 року, яке було чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення (20 жовтня 2016 року), зазначені вище рішення Дачненської сільської ради та державний акт на право приватної власності на землю визнані недійсними за відповідним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, органу місцевого самоврядування та відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області (т.1 а.с.110).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7, про визнання права користування житловим будинком та визначення порядку користування ним задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право користування житловим будинком та земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1

У задоволенні зустрічного позову в частині встановлення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою ОСОБА_2 відмовлено (т.1 а.с.21-22).

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого КП «БТІ» Одеської міської ради, спірний житловий будинок побудований у 1969 році, у 2000 році відбулась його реконструкція та станом на 06 квітня 2016 року він складається з двох ізольованих приміщень: перше приміщення - 1-1 веранда площею 8,2 кв.м, 1-2 коридор площею 2,9 кв.м, 1-3 кухня площею 7,7 кв.м, 1-4 житлова кімната площею 20,5 кв.м; друге приміщення - 2-1 веранда площею 6,5 кв.м, 2-2 коридор площею 4,8 кв.м, 2-3 житлова кімната площею 8,4 кв.м, 2-4 житлова кімната площею 16,14 кв.м, з надвірними спорудами: літ. «Б» сарай, літ. «В» сарай, літ. «І» цистерна, № 1-3 огорожа (т.1 а.с.181-184).

Приміщення житлового будинку: 1-1 веранда площею 8,2 кв.м, 1-2 коридор площею 2,9 кв.м, 1-3 кухня площею 7,7 кв.м є самочинно збудованими, що підтверджується як даними вказаного вище технічного паспорту на житловий будинок, так і листом КП «БТІ» Одеської міської ради від 06 квітня 2016 року (т.1 а.с.180).

19 грудня 2003 року ОСОБА_4 було складено заповіт, згідно з яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 (т.1 а.с.188).

19 липня 2009 року ОСОБА_4 складено інший заповіт, згідно з яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_3 (т.1 а.с.189).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла спірна ? частина житлового будинку з надвірними спорудами (т.1 а.с.163).

Відповідно довідці виконкому Дачненської сільської ради від 22 серпня 2016 року №2118 за адресом: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 проживає та зареєстрована з 23 червня 1982 року та з нею проживають та зареєстровано двоє її дітей. Зазначено підтверджено й іншими доказами, наданими позивачем в суді апеляційної інстанції (т.1 а.с.135, 8-9, т.2 а.с.42-58, 66-80).

Разом з тим, відповідач в суді першої інстанції пояснив, а допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 показали, що спірною частиною житлового будинку та земельною ділянкою позивач не користується тривалий час (т.1 а.с.98-100,231-232).

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися у встановлений законом строк до нотаріальної контори із відповідними заявами (т.1 а.с.162,190).

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААВ за №728063 від 29 квітня 2014 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, була оглянута повторно 16 квітня 2014 року та їй встановлена друга група інвалідності на строк до 01 травня 2016 року. 09 липня 2014 року позивачу видано відповідне пенсійне посвідчення (т.1 а.с.13,14).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за позивачкою право власності на кімнату площею 20,5 кв.м., що складає 32/100 частини житлового вказаного будинку за набувальною давністю, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України позивачем не дотримано необхідних умов для набуття права власності на спірний будинок за набувальною давністю.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виходячи зі змісту ст.344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи та які повинен довести саме позивач (ч.1ст.60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч.1 ст.344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Позов про право власністю за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є його власником.

При цьому колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 користувалась спірним майном з дозволу власників житлового будинку, про що сама не заперечувала в позовній заяві, а в подальшому - на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 квітня 2013 року.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на самочинно прибудовані до кімнати приміщення загальною площею 18,8 кв.м. за набувальною давністю, суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справа від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - постанова Пленуму ВССУ №5).

Зокрема, у п.10 вказаної постанови Пленуму ВССУ №5 судам роз'яснено, що з огляду на положення статті 376 ЦК України право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Доводи ОСОБА_2 про те, що вимоги про визнання права власності на самочинне будівництво за набувальною давністю в суді першої інстанції нею не заявлялись, а заявлялись з інших підстав, суперечать змісту її остаточних уточнених вимог від 19 жовтня 2016 року та на висновок суду про відмову у задоволенні вимог у цій частині не впливають.

В апеляційному суді позивач визнала, що уточнена позовна заява з дописками складена саме нею (т.1 а.с. 222-224).

Крім того, навіть якщо вважати, що ОСОБА_2 протягом судового розгляду не змінювала підстави позову і звернулася до суду з вимогами про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі ст.ст.331,376 ЦК України, то і в цьому випадку суд мав би відмовити у задоволенні вказаних вимог з тих підстав, що співвідповідачем у справі за цими вимогами мала бути Дачненська сільська рада Біляївського району Одеської області як власник земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво.

З огляду на положення ч.1 ст.11, ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, що також є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи те, що рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки ОСОБА_4 та виданий на підставі цього рішення державний акт визнані судовим рішенням недійсними, про що докладно наведено вище, висновок суду про відмову ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування також є правильним.

Посилання апелянта на те, що рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012 року скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2017 року із ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Дачненської сільської ради та відділу Держкомзему у Біляївському районі Одеської області про (т.2 а.с.59-62) колегія суддів до уваги не приймає.

Зазначене рішення апеляційного суду, у розумінні ч.2 ст.303 ЦПК України, не є тим доказом, неподання якого до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Відповідно до вимог чинного процесуального законодавства апеляційний перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке постановлено на підставі доказів, що існували на час його ухвалення.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2012 року подана 06 грудня 2016 року та прийнята до провадження апеляційного суду Одеської області 03 січня 2017 року, тобто після ухвалення Біляївським районним судом Одеської області рішення від 20 жовтня 2016 року (т.2 а.с.81-83).

За таких обставин ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися до суду із заявою про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами на підставі п.3ч.2ст.361 ЦПК України в частині розгляду вимог про визнання права власності на ? частину земельної ділянки в порядку спадкування.

Колегія суддів погоджується й з висновком суду, що вимога позивача до ОСОБА_3 про визнання її законним спадкоємцем ОСОБА_4 з тих підстав, що вона є її дочкою, інвалідом IIгрупи та проживала з нею в одному будинку не є тим способом захисту цивільних прав та інтересів, які встановлені ст.16 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги вказані висновки суду першої інстанції не спростовують та на законність судового рішення не впливають.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним і чітким та відповідати вимогам п.п.1,4 ч.1ст.215 ЦПК України в частині предмета позовних вимог та висновку суду по суті позовних вимог, а тому вступна та резолютивна частина рішення суду має бути викладена в іншій редакції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 року в частині викладення вступної та резолютивної частин змінити.

Вступну частину рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 року викласти у наступній редакції:

« РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2016 року Біляївський районний суд Одеської області

в складі:

головуючої судді - Трушиної О.І.,

за участю секретаря -Тищенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання законним спадкоємцем, визнання права власності у порядку спадкування за законом та за набувальною давністю»

Резолютивну частину рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 рокувикласти у наступній редакції:

« ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання законним спадкоємцем,визнання права власності у порядку спадкування за законом та за набувальною давністю задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на обов'язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а саме на 1/8 частину житлового будинку, загальною площею 45 кв.м, з надвірними спорудами: сараєм, цистерною, що розташований по АДРЕСА_1

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про:

- визнання законним спадкоємцем,

- визнання права власності на кімнату площею 20,5 кв.м.,житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на самочинно прибудовані до нього приміщення загальною площею 18,8 кв.м., за набувальною давністю;

-визнання права власності на ? частину земельної ділянки,розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Біляївський районний суд Одеської області.

Суддя Трушина О.І.»

В іншій частині рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий : /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков