Рішення № 64905504, 21.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 126/2354/16-ц Провадження № 22-ц/772/281/2017Головуючий в суді першої інстанції Хмель Р. В.Категорія 47 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,суддів:Міхасішина І.В., Стадника І.М., при секретаріКирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Осіївське» про припинення договору оренди землі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернулася в суд 7 вересня 2016 року.

Зазначала, що 20 березня 2007 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Осіївське» укладено договір оренди землі № 409, за умовами якого ОСОБА_7 передав в оренду ТОВ «Осіївське» на 15 років земельну ділянку площею 3,78 га, яка йому належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ВН № 001269.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7

Позивач вказала, що у відповідності зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 8 грудня 2012 року вона після смерті спадкодавця ОСОБА_7, успадкувала належне йому майно - земельну ділянку, загальною площею 3,7798 га. Право власності зареєстровано в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 25 ЦК України цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) фізичної особи припиняється у момент її смерті, а тому обов'язки ОСОБА_7 по цьому договору припинились.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності є непорушним. Аналогічні положення щодо власності містяться в статей 3, 321 ЦК України

Позивач зазначала, що в неї як у власника успадкованої земельної ділянки виникла необхідність у веденні особистого сільськогосподарського виробництва та використовувати успадковану земельну ділянку. На її вимогу припинити договір оренди землі № 409 від 20 березня 2007 року ТОВ «Осіївське» відмовило надавши письмову відповідь за № 230 від 4 грудня 2014 року.

Посилаючись на ці обставини та положення статті 41 Конституції України, положення статей 25, 1216, 1225 ЦК України, частини 2 статті 412, статті 321 цього Кодексу, частини 3 статті 16, частини 2 статті 31 Закону України «Про оренду землі», позивач просила припинити договір оренди землі № 409 від 20 березня 2007 року укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Осіївське». Стягнути судові витрати.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Представник відповідача заперечувала доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, як це вбачається із змісту рішення, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи внаслідок її спадкування не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди, а тому, відповідно до положень частини 1 статті 770 ЦК України, статті 32 Закону України «Про оренду землі», договір не припинився і є дійсним на час розгляду справи.

Погодитись із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки до таких висновків суд дійшов через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення ним норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до правил частин 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду таким визнати не можна, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства та допустив неправильне застосування норм матеріального права.

Безспірним є те, що 20 березня 2007 року між ТОВ «Осіївське» та ОСОБА_7 було укладено договір оренди землі №409 від 20 березня 2007 року (а.с.27-29), за умовам якого орендодавець передав відповідачеві в строкове платне користування строком на 15 років земельну ділянку площею 3,78 га, належну орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_2 від 20 лютого 2002 року.

Державна реєстрація Договору була проведена Бершадським районним відділом Вінницької регіональної Філії «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі зроблений запис від 20 березня 2007 р. за № 040783600456.

Пунктом 42 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

27 вересня 2010 року між ОСОБА_7 та відповідачем було укладено

Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2007 року згідно з якою збільшувалася орендна плата до 3%, а також нормативно - грошова оцінка земельної ділянки. Дана додаткова угода була зареєстрована Бершадським районним відділом Держкомзему 04 квітня 2011 року за № НОМЕР_1 (а.с.25).

16 лютого 2009 року ОСОБА_7 склав заповіт на своє майно, яке заповів ОСОБА_8 Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Осіївської сільської ради Бершадського району Вінницької області Плахотнюк М.С., зареєстровано в реєстрі за №07 (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 87 років ОСОБА_7 помер (а.с. 7).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 08.12.2012 року ОСОБА_6 успадкувала земельну ділянку розміром 3,7798 га на підставі заповіту ОСОБА_7 (а.с. 8).

05 листопада 2014 року було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 3,7798 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 9).

03 грудня 2014 року позивач ОСОБА_6 звернулася до Товариства з проханням припинити договір оренди землі №409 від 20.03.2007 року, на що отримала письмову відмову відповідача від 04.12.2014 року за №230 (а.с. 10).

В судовому засіданні представники сторін визнали, що 20.03.2007 року ОСОБА_7 підписував заздалегідь підготовлений Товариством проект договору оренди землі з вже виконаними рукописними текстами, зокрема з визначеною умовою договору щодо строку його дії на 15 років, яка не була окремо погоджена.

Згідно з частиною 1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Позивач стверджує, що умова договору про строк його дії - 15 років, є несправедливою. При цьому посилається на те, що орендодавцю ОСОБА_7 на час укладення договору було 83 роки, а тому такий тривалий строк дії договору створював значний дисбаланс у правах і обов'язках сторін договору, причому на шкоду орендодавцю.

В договірному регулюванні відносин принцип справедливості перш за все реалізується на етапі укладення договору, узгодження сторонами його умов.

У договорі оренди землі, з приводу якого виник спір, такою умовою, яка не відповідає засадам справедливості і розумності, є визначення строку дії договору на 15 років.

Такий тривалий строк дії договору позбавляє орендодавця права на використання ним своєї земельної ділянки для власних потреб, а у випадку спадкування земельної ділянки, несправедливо тривалий час не дає можливості спадкоємцю у повній мірі розпоряджатись спадковим майном на свою корись на найбільш вигідних умовах.

Відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність. Частиною 5 статті 12 цього Кодексу передбачено, що якщо законом встановлено правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» містить Директива 93/13/ЄС, в статті 3 якої зазначено, що умова договору, яка не була окремо погоджена, вважається несправедливою (нечесною), якщо на противагу про добросовісність вона створює значний дисбаланс у правах і обов'язках сторін договору, причому на шкоду, одній із сторін. Несправедливою умова може бути визнана лише в тому випадку, якщо вона не була окремо погоджена сторонами, причому не внаслідок того, що сторони не бажали цього, а з огляду на те, що одна із сторін договору з об'єктивних причин не могла виразити свою волю щодо такої умови договору. Головною серед таких причин Директива називає саме наявність заздалегідь підготовленого однією із сторін проекту договору, в результаті чого інша сторона була практично позбавлена можливості запропонувати внесення будь-яких змін до нього.

А відповідно до статті 6 Директиви якщо умова договору є несправедливою, вона не створює прав чи обов'язків для іншої сторони, тобто є недійсною, а договір діє без такої несправедливої умови.

Отже під час вирішення справи про припинення договору оренди землі, крім спеціальних норм права, суду першої інстанції необхідно було враховувати й загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності і розумності, зважаючи на права та інтереси обох сторін за договором.

Поряд з цим обставини, на які посилалася позивач, а саме, необхідність використання земельної ділянки для власних потреб та в інтересах сім'ї, суд визнає доведеними, оскільки дійсність цих намірів підтверджується договором купівлі-продажу від 18.04.2010 року, згідно якого позивач придбала трактор МТЗ-80, попередньо зверталася до Товариства із заявою про припинення договірних відносин.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі.

З письмових пояснень позивача ОСОБА_6 та пояснень її представника в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_7 через престарілий вік та стан здоров'я не мав можливості самостійно обробляти земельну ділянку. На відміну від спадкодавця ОСОБА_7, в його спадкоємець - позивачка ОСОБА_6 такі можливості були і є на теперішній час, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Саме зміну цих обставин суд визнає істот ною, оскільки в момент укладання договору ОСОБА_7 не міг передбачити, що така зміна настане, вона зумовлена об'єктивними причинами, подальше виконання договору порушуватиме співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить нового орендодавця того, на що вона могла б розраховувати при здійсненні правонаступництва.

Згідно з частинами 1, 2 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договору або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Зазначені обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, оскільки суд всупереч вимогам частини 4 статті 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Отже, за таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до частин 1, 5 статті 88 ЦПК України з ТОВ «Осіївське» на користь ОСОБА_6 слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору за подання позову у розмірі 551 грн. 21 коп. та 606 грн. 32 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 1157 грн. 53 коп. (а.с.1, 64).

На підставі викладеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктами 3,4 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2016 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 задовольнити.

Припинити договір оренди землі №409 від 20 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Осіївське».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Осіївське» на користь ОСОБА_6 судові витрати по оплаті судового збору за подання позову у розмірі 551 грн. 21 коп. та 606 грн. 32 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 1157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) грн. 53 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ І.В. Міхасішин

/підпис/ І.М. Стадник

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук