Рішення № 64893268, 17.02.2017, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3457/16-ц

№ 2/207/146/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді:Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпродзержинську справу за позовомОСОБА_3 до Державного підприємства «Барєр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_3 звернувся з позовом до Державного підприємства «Барєр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що з 21.07.2014 року по 30.04.2015р. він працював на посаді в.о. заступника директора начальника відділу інноваційної діяльності, а 30 квітня 2015 року був звільнений за угодою сторін. На день звільнення йому не було виплачено заборгованість по заробітній платі в сумі 38091 грн. 63 коп. за період з липня 2014 року по квітень 2015 року. Заборгованість по заробітній платі виплачена у повному обсязі 17 листопада 2016 року. 30 вересня 2015 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було прийнято рішення по справі №207/2911/15-ц про стягнення з ДП «Бар'єр» на користь позивача середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати з 01 травня 2015 року по 12 серпня 2015 року.

17 березня 2016 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було прийнято рішення по справі №207/239/16-ц про стягнення з ДП «Бар'єр» на користь позивача середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати з 13 серпня 2015 року по 29 лютого 2016 року. Державним виконавцем Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ було відкрито виконавчі провадження, які на теперішній час не виконано.

Оскільки в порушенняст.116 КЗпП України, в день звільнення йому не були виплачені всі належні до виплати суми, тобто повного розрахунку проведено не було, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, а саме з 01 березня 2016 року по 17 листопада 2016 року у сумі 45336 гривень 60 копійок, тобто за той період затримки, який у суді не розглядався та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати в сумі 4325грн. 21 копійки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги позивача у повному обсязі, обґрунтувавши їх доводами, викладеними в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі. Суду пояснив, що дійсно заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу 17 листопада 2016 року, про що надав підтверджуючу довідку. Разом з цим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні підприємство не визнає, оскільки судовими рішеннями Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 30.09.2015 року та від 17.03.2016 року його вже було стягнуто. Щодо стягнення з ДП «Барєр» на користь ОСОБА_3 компенсації, то відповідач визнає правильність розрахунку проведеної позивачем компенсації, разом з цим вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення компенсації також не підлягають задоволенню, оскільки рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 30.09.2015 року вже була стягнута компенсація на користь позивача.

Суд, заслухавши представника позивач та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків:

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Судом досліджені всі докази надані сторонами, клопотань про витребування та дослідження інших доказів до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

Ніким з учасників судового засідання не заперечується та відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України судом вважається доведеними наступні обставини справи:

- Позивач перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Барєр» з 21 липня 2014р. та був звільнений з роботи 30 квітня 2015року, що також підтверджується копією наказу (розпорядження) №63/ос від 21.07.2014р. про прийняття на роботу (ар.с.8) та копією наказу (розпорядження) №15/ос від 30 квітня 2015 року про звільнення позивача (ар.с.9).

- При розрахунку позивачеві не виплачено заборгованість по заробітній платі за період липень 2014р. - квітень2015р., що станом на 01.05.2015р. складає суму 38091, 63грн., що також підтверджується довідкою ДП «Барєр» №03/166 від 30.04.2015р. (ар.с.10).

- Заборгованість по заробітній платі в сумі 38091, 63грн. була погашена ДП «Барєр» 17 листопада 2016 року у повному обсязі, що також підтверджується довідкою ДП «Барєр» №06/62 від 26.01.2017р. (ар.с.72).

Відповідно до ч.1ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів».

Згідно з ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При цьому, відповідно дост. 116 КзпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно дост.117 КЗпП України: у разі невиплати з вини власника чи уповноваженого ним органу звільненому працівнику належних йому сум у строки, вказані уст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинна виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 25 Постанови від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» роз'яснив, що непроведення розрахунку у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

У судовому засіданні було встановлено, що позивачу при звільненні не була виплачена заробітна плата у сумі 38091гривна 63 копійок, що визнається самим відповідачем, а отже відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно з довідкою ДП «Барєр» №03/165 від 30.04.2015р. (ар.с.11), середньоденний заробіток позивача складав 251 грн. 87 копійок.

Те, що розмір середньоденного заробітку позивача складає 251 грн. 87 копійок , було також встановлено рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська по справі №207/2911/15-ц від 30 вересня 2015 року (ар.с.25-27).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Окрім цього у судовому засіданні було встановлено, що 30 вересня 2015 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було прийнято рішення по справі №207/2911/15-ц про стягнення з ДП «Бар'єр» на користь позивача середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати з 01 травня 2015 року по 12 серпня 2015 року (ар.с.25-27).

17 березня 2016 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська було прийнято рішення по справі №207/239/16-ц про стягнення з ДП «Бар'єр» на користь позивача середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати з 13 серпня 2015 року по 29 лютого 2016 року (ар.с.29-31).

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2016р. по 17.11.2016р. включно, тобто за той період, коли заборгованість по заробітній платі ще не була йому виплачена та за який питання у суді не розглядалося. Враховуючи, що середній заробіток був стягнений по 29 лютого 2016 року, то розрахунок необхідно проводити з 01 березня 2016 року. Окрім цього, як було встановлено у судовому засіданні, 17.11.2016 року заборгованість була вже погашена, тому суд розраховує середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2016р. по 16.11.2016р. включно наступним чином:

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» від 20 липня 2015 року кількість робочих днів у березні 2016р. становить 22, у квітні 2016р. 21, у травні 2016р. 19; у червні 2016р. 20, у липні 2016р. 21, у серпні 2016р. 22, у вересні 2016р. 22, у жовтні 2016р. 20, у листопаді 2016р. 22 (по дату повного розрахунку по заробітній платі - 12).

Таким чином сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2016р. по 16.11.2016р. включно становить 45084грн.73коп. виходячи з наступного розрахунку. Загальна кількість робочих днів з 01.03.2016р. по 16.11.2016р. включно складає 179 робочих днів, а саме:

Березень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 22 (кількість робочих днів у місяці) =5541, 14грн.

Квітень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 21 (кількість робочих днів у місяці) =5289,27грн.

Травень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 19 (кількість робочих днів у місяці) = 4785,53грн.

Червень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 20 (кількість робочих днів у місяці) = 5037, 40грн.

Липень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 21(кількість робочих днів у місяці) = 5289,27грн.

Серпень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 22 (кількість робочих днів у місяці) =5541, 14грн.

Вересень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 22 (кількість робочих днів у місяці) =5541, 14грн.

Жовтень 2016р.: 251 грн. 87 коп. х 20 (кількість робочих днів у місяці) = 5037, 40грн.

Листопад 2016р. 251 грн. 87 коп. х 12 (кількість робочих днів по 16.11.2016р. включно) = 3022, 44грн.

Всього сума становить 45084грн.73коп.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходив також з наступного.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1, цього Кодексу роз'яснив, що за статтею47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду (або судового наказу) про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У даному випадку між позивачем та відповідачем відсутній спір про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника, а тому відсутні правові підстави для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку після звільнення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 липня 2013 року № 6-60цс13, а також в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року в справі N 6-114цс13, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.

Ще одна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 липня 2013 року № 6-64цс13, в якій зазначено наступне: відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-76цс14

Вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення компенсації, суд виходив з наступного.

Згідно з вимогами Постанови КМУ№159 від 21.02.2001р. компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з 01.01.2001р.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно зі ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач своєчасно не виплатив позивачеві заборгованість із заробітної плати, внаслідок чого сума компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати складає 4325, 21грн. Дана сума визначається як різниця між загальною сумою компенсації за період з липня 2014 року по 30 вересня 2016 року (17843, 54грн.) та сумою компенсації (13518,33грн.), що стягнута відповідно до рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська по справі №207/2911/15-ц від 30 вересня 2015 року, що також підтверджується довідкою Державного підприємства «Барєр» від 13.02.2017 року №03/90 (ар.с.77).

На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню щодо стягнення з Державного підприємства «Барєр» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45084грн.73коп. за період з 01.03.2016р. по 16.11.2016р. включно та стягнення з Державного підприємства «Барєр» на користь ОСОБА_3 компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 4325грн. 21 коп.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218, 292, 294, 296 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного підприємства «Барєр» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Барєр» на користь ОСОБА_3 45084грн.73коп.- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства «Барєр» на користь ОСОБА_3 компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 4325грн. 21 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Барєр» судовий збір на користь ОСОБА_3 в сумі 551 гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги особами, які брали участь у справі у десятиденний строк з дня проголошення рішення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.М.Юрченко