Ухвала суду № 64891410, 16.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Виниченко Л.М.

№ 22-ц/796/2719/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 755/11485/16-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року колегія суддів судової палати зрозгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Панченка М.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні власністю та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом в якому просила:

зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди власнику житлового приміщення ОСОБА_2 у користуванні квартирою №9 в будинку №8/1 по вул. Харківське шосе у м. Києві;

виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні власністю та виселення задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1. Врешті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішенням, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказувала, що в рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, в якій проживає відповідач. Проте, рішення суду про визнання права власності є лише підставою набуття права власності, а не документом, який підтверджує його наявність. Цивільне законодавство розділяє поняття набуття права власності та його реалізацію (шляхом отримання встановлених законом документів). Оскаржуване рішення не містить посилань на наявність підтверджуючих документів, про те, що позивач є власником спірної квартири.

Так дійсно, судовим рішенням згідно з ст.392 ЦК України визнано право власності за позивачем на спірну квартиру, однак відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже суд першої інстанції не вчинив всіх дій, які необхідні для з'ясування належності саме майна, а не права на нього позивачу, а тому висновки суду щодо порушення прав власника є передчасним та таким, що не підтверджується матеріалами справи.

Крім того, вказувала, що судом першої інстанції встановлено, що відповідач не чинить позивачу перешкод у користуванні спірним житлом, а тому позивач має всі необхідні обставини для оформлення майна у свою власність і в подальшому на правах власника пред'явити позовні вимоги до відповідача про виселення. Так, даний позов є передчасним та таким, що не відповідає способу захисту визначеному у ст.16 ЦК України.

Вказувала, що відповідач є тимчасовим жильцем відповідно до ст.98 ЖК України, проте позивач з вимогою до відповідача про звільнення жилого приміщення не зверталася.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити з підстав наведених в ній.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача заперечувала проти апеляційної скарги та просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.06.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне територіальне управління, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та визнання права власності на спадкове майно та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Київської міської ради, третя особа: Головне територіальне управління про встановлення факту родинних відносин, визнання спадкоємцем третьої черги за правом представлення та визнання права власності на спадкове майно, було встановлено факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_3, який помер 23.09.2014 року та зокрема визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого 23.09.2014 року ОСОБА_3

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 при цьому зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2

Як зазначає позивач і не оспорює відповідач, остання проживає у спірній квартирі з дозволу колишнього власника квартири ОСОБА_3, який помер 23.09.2014 року.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст.383 ЦК України).

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Статтею 155 ЖК України визначено, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виселення ОСОБА_4 зі спірної квартири, оскільки квартира АДРЕСА_1 належить позивачу, а остання згоди на проживання відповідача не надавала.

Доводи апелянта про те, що вона не підлягає виселенню, оскільки є тимчасовим жильцем, а також те, що позивач не направляла письмову вимогу про звільнення квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки право відповідача користуватися квартирою є похідним від права власності ОСОБА_3, який був власником вказаного приміщення та яке припинилося після його смерті, а відтак і припинилося право користування квартирою, а новий власник згоди на проживання та користування вказаної квартири не надає.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х ВА Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: