Ухвала суду № 64889390, 20.02.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 лютого 2017 рокусправа № П/811/854/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

секретар судового засідання: Лащенко Р.В.

за участі представника позивача Дьяченка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 р. в справі № П/811/854/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Кіровоградська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.04.2016 р. № 0000181402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 283500 грн., в тому числі за основним платежем - 189000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94500 грн.; № 0000191402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 668600 грн., в тому числі за основним платежем - 445733 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 222867 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позову. Апелянт зазначає про неправильний висновок суду першої інстанції про відсутність доказів транспортування придбаного товару та його зберігання по господарським операціям з ТОВ «Вельф Дім», а також відсутність доказів використання придбаного у ТОВ «Пейсмен» товару в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності. При цьому судом не зазначено в постанові мотивів неврахування окремих доказів; в порушення вимог ст. 11 КАС України не витребувано доказів. Судом першої інстанції не враховано належне оформлення податкових накладних, які є підставою для формування податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутністю представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кіровоградською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спецтрансбуд» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, по взаємовідносинам з ТОВ «Вельф Дім» за травень 2014 р. та ТОВ «Пейсмен» за липень 2015 р., за результатами якої складено акт від 30.03.2016 р. № 15/11-23-14-02/328927536. Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 445733 грн., в тому числі за травень 2014 р. - на 235733 грн., за липень 2015 р. - на 210000 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено фінансовий результат до оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 189000 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.04.2016 р. № 0000181402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 283500 грн., в тому числі за основним платежем - 189000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94500 грн.; № 0000191402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 668600 грн., в тому числі за основним платежем - 445733 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 222867 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Спецтрансбуд» відображено в податковому обліку та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість придбання у травні 2014 року у ТОВ «Вельф Дім» товару на загальну суму 1 414 400 грн., в тому числі податок на додану вартість - 235 733,33 грн.

20.05.2014 року між ТОВ «Вельф Дім» (продавець) та ТОВ «Спецтрансбуд» (покупець) укладено договір поставки №20/05, згідно з яким поставлено товар - прикромочний лоток на загальну суму 1 414 400 грн. На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано видаткові накладні; податкові накладні від 29.05.2014 р. №247 на суму 272 000 грн., в тому числі податок на додану вартість - 45 333,33 грн., від 29.05.2014 р. №248 на суму 282 880 грн., в тому числі податок на додану вартість - 47 146,67 грн., від 30.05.2014 р. №249 на суму 283 760 грн., в тому числі податок на додану вартість - 48 960 грн., від 30.06.2014 р. №250 на суму 272 000 грн., в тому числі податок на додану вартість - 45 333,33 грн., від 30.05.2014 р. №251 на суму 293 760 грн., в тому числі податок на додану вартість - 48 960 грн.; договір зберігання №29/05/ЗБ від 29.05.2014 р. та акти приймання-передачі.

Крім того ТОВ «Спецтрансбуд» відображено в податковому обліку та віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість придбання в липні 2015 року у ТОВ «Пейсмен» товару на суму 1 260 000 грн., в тому числі податок на додану вартість - 210 000 грн..

07.07.2015 року між ТОВ «Пейсмен» (постачальник) та ТОВ «Спецтрансбуд» (покупець) укладено договір поставки №07/07/15, згідно з яким поставлено товар - щебінь фр.40х70, на суму 1 260 000 грн. На підтвердження реальності цієї господарської операції позивачем надано видаткову накладну № 790 від 25.07.2015 р. на суму 1 260 000 грн.; податкову накладну № 248 від 25.07.2015 р. на суму 1 260 000 грн., в тому числі податок на додану вартість - 210 000 грн. (т.1 а.с.166); товарно-транспортні накладні.

Враховуючи, що суду не надано доказів транспортування товару (прикромочного лотку), його оплати та використання товариством у межах господарської діяльності, не надано доказів щодо зберігання даного товару ТОВ «Вельф Дім» (продавцем товару) згідно з договором зберігання № 29/05/ЗБ від 29.05.2014 р., а саме ким (за чий рахунок) доставлено товар на зберігання; докази оплати позивачем зазначених послуг; докази того, де даний товар перебуває (як його використано) станом на день розгляду справи (строк зберігання товару згідно п.п.1.1 п.1 договору з 29.05.2014 р. по 31.12.2015 р.), а також того, що суду не надано доказів оплати товару, придбаного у ТОВ «Пейсмен», його використання товариством у межах господарської діяльності (використання щебню фр.40х70 при виконанні будівельно-монтажних робіт згідно з договором від 27.05.2015 р. №2550, укладеним з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», неможливості встановлення реальності поставок саме від ТОВ «Пейсмен» до ТОВ «Спецтрансбуд» з урахуванням реального часу здійснення операцій та місцем розташування пункту навантаження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів реальності здійснення спірних господарських операцій, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» зареєстровано 24.03.2004 р., включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 32892736, перебуває на податковому обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Кіровоградській області, є платником податку на додану.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Кіровоградською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спецтрансбуд» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, по взаємовідносинам з ТОВ «Вельф Дім» за травень 2014 р. та ТОВ «Пейсмен» за липень 2015 р., за результатами якої складено акт від 30.03.2016 р. № 15/11-23-14-02/328927536. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 445733 грн., в тому числі за травень 2014 р. - на 235733 грн., за липень 2015 р. - на 210000 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено фінансовий результат до оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 189000 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.04.2016 р. № 0000181402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 283500 грн., в тому числі за основним платежем - 189000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94500 грн.; № 0000191402 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 668600 грн., в тому числі за основним платежем - 445733 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 222867 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток є висновок контролюючого органу про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за господарськими операціями з ТОВ «Пейсмен». Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є висновок контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Вельф Дім» та ТОВ «Пейсмен» через не підтвердження господарських операцій належними первинними документами та безтоварність господарських операцій.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 20.05.2014 р. ТОВ «Спецтрансбуд» укладено з ТОВ «Вельф Дім» договір поставки № 20/05, за умовами якого позивач придбаває у ТОВ «Вельф-Дім» прикромочний лоток, орієнтовна загальна сума поставки складає 1414400 грн., в тому числі податок на додану вартість - 235733,33 грн. (а.с. 146-148 т.1). З посиланням на вказаний договір ТОВ «Вельф-Дім» на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 1414400 грн., в тому числі податок на додану вартість - 235733,33 грн. (а.с. 149-156 т.1).

Крім того, 29.05.2014 р. між позивачем та ТОВ «Вельф-Дім» укладено договір зберігання № 29/05/ЗБ, за умовами якого зберігач ТОВ «Вельф-Дім» приймає на зберігання від позивача майно - прикромочний лоток, строк зберігання - з 29.05.2014 р. по 31.12.2015 р.; загальна кількість майна, що передається на зберігання, - 2600 шт. (а.с. 159-160 т.1). З посиланням на вказаний договір ТОВ «Вельф-Дім» та позивачем складені акти приймання-передачі майна (а.с. 161-162 т.1).

07.07.2015 р. між позивачем та ТОВ «Пейсмен» укладено договір поставки товарів № 07/07/15, за умовами якого позивачем придбавався товар, найменування, кількість та ціна якого встановлюється в розрахункових документах (а.с.163-164 т.1). З посиланням на вказаний договір ТОВ «Пейсмен» на адресу позивача виписані видаткова та податкова накладні на поставку щебеню фр. 40*70 на загальну суму 1260000 грн., в тому числі податок на додану вартість - 210000 грн. (а.с. 165-166 т.1).

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надані товарно-транспортні накладні (а.с. 167-250 т.1, 1-59 т.2), відповідно до яких перевезення товару здійснювалось автомобільним транспортом за замовленням позивача.

Як вбачається з товарно-транспортних накладних, постачання щебеню здійснювалось від ТОВ «Де_Юре Бізнес Груп», ТОВ «ЛД Солюшенс». При цьому пунктом навантаження зазначено с. Бородаєвка Дніпропетровської області, склад вул. Білостоцького,93, м. Дніпропетровськ, а пунктом розвантаження - НКГОК, м. Кривий Ріг.

Як вбачається з акту перевірки, у позивача наявна кредиторська заборгованість перед ТОВ «Вельф-Дім» та ТОВ «Пейсмен» (станом на 31.07.2016 р.), тобто позивачем не здійснювалась в повному обсязі оплата за вказаними договорами поставки.

Позивачем не надано до матеріалів справи належних доказів на підтвердження проведення розрахунків із постачальниками, а також використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності згідно з пп. 138.1.1 включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; 138.2. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній в 2014 р., визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній в 2014 р., датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 цієї ж в зазначеній редакції статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2015 р., датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 цієї ж статті в тій самій редакції визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2015 р. не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на п.ідставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З первинних документів, якими позивач підтверджує фактичне здійснення спірних господарських операцій, не вбачається змісту господарських операцій, документи не містять інформації щодо фактично здійснених господарських операці й. Зокрема, наявні в матеріалах справи первинні документи не підтверджують фактичного отримання позивачем товарів за спірними угодами, оприбуткування таких товарів та подальший їх рух.

Вказані недоліки у своїй сукупності позбавляють надані позивачем докази сили первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій саме на виконання вимог укладених між позивачем та контрагентами договорів.

Позивачем не надано доказів використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Посилання апелянта на те, що придбаний у ТОВ «Пейсмен» щебінь використано задля належного виконання умов договору з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що позивач підтверджує товарно-транспортними накладними, колегія суддів вважає безпідставними.

Як зазначено вище, з товарно-транспортних накладних вбачається, що постачання щебеню здійснювалось від ТОВ «Де_Юре Бізнес Груп», ТОВ «ЛД Солюшенс», а не від ТОВ «Пейсмен». Позивачем жодним чином не обґрунтовано постачання щебеню не від власного контрагента, а також не надано до матеріалів справи доказів придбання ТОВ «Пейсмен» щебеню у цих підприємств.

Відповідно до умов договору на постачання щебеню постачання здійснюється за письмовими заявками покупця, в яких зокрема, вказуються пункт призначення. Проте позивачем не надано суду вказаних документів (письмових заявок).

Вказані обставини свідчать, що позивачем товари за спірними договорами у власній господарській діяльності не використовувались, що підтверджує висновки акту перевірки щодо відсутності зв'язку між придбанням зазначених товарів з господарською діяльністю позивача.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій та заниження позивачем податку на прибуток у 2015 р. та податку на додану вартість у травні 2014 р. та липні 2015 р.

Необґрунтованість формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту обумовлює правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Доводи апелянта про недотримання ст. 11 КАС України в частині не витребування доказів є безпідставними.

В силу ч. ч. 1, 5 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно зі статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести та обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу (частина 1). Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє у реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (частина 3).

Тобто, позивач як сторона у справі зобов'язана надати докази на підтвердження своїх вимог, а у разі неможливості, повідомити про це суд, який буде у такому разі зобов'язаний сприяти у витребуванні доказів.

В даному випадку позивачем не надано суду доказів фактичного виконання спірних господарських операцій, зокрема, фактичного отримання товару, оплати його вартості та використання товару в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності. Позивачем не повідомлявся суд першої інстанції про неможливість надання таких доказів та не ставилось питання про витребування доказів своїх вимог.

При цьому судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, в ухвалі про зупинення провадження від 04.08.2016 р. (а.с. 91 т.1) витребувано у позивача докази на підтвердження господарських операцій, які поставлені під сумнів контролюючим органом.

Судова колегія зазначає, що обов'язок відповідача як суб'єкта владних повноважень, який заперечує проти позову, щодо доказування правомірності свого рішення, встановлений ч. 2 ст. 71 КАС України, не є абсолютним, оскільки в силу специфіки правовідносин докази щодо фактичного отримання товару за спірними угодами та використання такого товару у власній господарській діяльності наявні саме у суб'єкта господарювання.

Доводи щодо правомірності формування податкового кредиту через підтвердження цього факту належним чином оформленими податковими накладними є безпідставними, про що зазначено у висновках суду апеляційної інстанції вище.

Посилання апелянта на не приведення мотивів неврахування доказів, наданих позивачем, також є хибними, оскільки крім формально складених договорів, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 р. в справі № П/811/854/16 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 р. в справі № П/811/854/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтрансбуд» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 21.02.2017 р.

Головуючий: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко