Постанова № 64889166, 20.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2017 р. Справа№ 910/15829/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Онищенко А.В. (довіреність №4542Д/2016 від 27.09.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування»

на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2016 р.

у справі №910/15829/16 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про стягнення 252333,84 грн. заборгованості, 9749,36 грн. 3% річних, 22508,17 грн. інфляційних втрат та 59390,63 грн. пені.

14.12.2016 р. позивачем було подано уточнений розрахунок, яким позивач фактично зменшив розмір позовних вимог.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 252333,84 грн. заборгованості, 9762,85 грн. 3% річних, 48918,71 грн. пені та 4665,23 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням обставин справи, не надано правової оцінки обставинам справи, чим порушено вимоги ГПК України, щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 02.02.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

05.03.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа страхування» було укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 16-12/2012 ФП, предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорам факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права й обов'язки сторін при укладенні, виконанні та припиненні дії договорів факультативного перестрахування (ретроцесії) (п. 1.1 Договору перестрахування).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 вказаного договору перестрахування, кожна сторона, що підписала даний договір може приймати від іншої сторони або передавати їй ризики в перестрахування (ретроцесію). Рішення щодо прийняття або передачу ризику приймається кожною із сторін самостійно. Під ризиком (страховим ризиком) розуміється визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Пунктом 2.1 договору перестрахування передбачено, що пропозиція конкретного ризику в перестрахування здійснюється шляхом направлення перестраховику конкретного договору перестрахування за допомогою поштового, факсимільного, електронного зв'язку, який містить умови прийому-передачі частини відповідальності, порядок взаєморозрахунків, порядок надання інформації сторонами, якщо умови та порядок відрізняються від положень даного договору.

17.05.2012 р. між ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» (страховик) та «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу, було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків № 1411/293/000001 (далі - договір страхування), відповідно до умов якого страховик, згідно заяви страхувальника, здійснює добровільне страхування від нещасних випадків осіб, що подані у додатку № 2 (далі - застраховані особи), який є невід'ємною частиною договору та зобов'язується провести страхову виплату при настанні страхового випадку, а страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж на умовах, визначених цим договором та виконувати інші умови цього договору. Предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з життям застрахованих осіб за цим договором.

12.06.2012 р. між позивачем та відповідачем було укладено ковер-нот № 1411/293/000001/11005/1 факультативного пропорційного квотного перестрахування (далі - ковер-нот), на добровільне страхування від нещасного випадку страхувальника - «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу.

Вказаним ковер-нотом визначено період страхування - з 08.06.2012 р. (00 годин 00 хвилин за київським часом) по 07.06.2013 р. (24 години 00 хвилин за київським часом) та період перестрахування - з 14.06.2013 р. (00 годин 00 хвилин за київським часом) по 07.06.2013 р. (24 години 00 хвилин за київським часом).

Відповідно до п.п. 16, 17 Ковер-ноту, частка відповідальності перестраховика - 15%, ліміт відповідальності перестраховика - 150000,00 доларів США, що еквівалентно 1198875,00 грн. (з розрахунку 15000,00 доларів США, що еквівалентно 119887,50 грн. на кожну застраховану особу).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування», перестрахуванням є страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Позивач стверджував, що 17.12.2012 р. внаслідок авіакатастрофи загинули 4 члени екіпажу повітряного судна, ризик смерті яких від нещасного випадку був застрахований позивачем згідно оригінального договору страхування (договору).

Позивачем був складений страховий акт № 1411/293/000001/1 до договору страхування, відповідно до якого наслідки нещасного випадку виробничого характеру, який стався у строк та на території дії договору страхування, мав місце в час виконання застрахованою особою службових обов'язків, а також що мають бути підтверджені документами компетентних органів, за умови, що має місце причинно-наслідковий зв'язок між нещасним випадком і такими наслідками, а саме: смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку. Крім того, позивач визначив на підставі звіту аварійного комісара розмір страхового відшкодування, який складає 100000,00 доларів США, тобто по 50000,00 доларів США на кожну застраховану особу.

Вказаним страховим актом визначений строк виплати - протягом 10 робочих днів з дати складення цього акта.

07.07.2015 р. відповідачу було направлено рахунок № 1411/293/00001/11005/1-1 на часткову виплату перестрахового відшкодування по Ковер-ноту, яке склало 15000,00 доларів США, а також компенсацію витрат на страхове розслідування та переклад в сумі 9872,58 грн. Виплата мала відбутись одним платежем у гривні на рахунок позивача протягом 10 банківських днів з момента отримання даного рахунку.

Разом з вказаним рахунком позивачем було направлено відповідачу розгорнутий розрахунок частки відповідальності відповідача та заява на виплату перестрахового відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав вказані вище документи 09.07.2015 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відповідача, а тому, враховуючи умови Ковер-ноту та рахунку 1411/293/00001/11005/1-1, кінцевою датою, до якої відповідач повинен був виплатити позивачу страхове відшкодування, є 23.07.2015 р.

02.12.2015 р. відповідачем було виплачено на користь позивача частину страхового відшкодування по Ковер-ноту в сумі 129760,08 грн, що підтверджується банківською випискою, наявною у матеріалах справи.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 р. №583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Позивач зазначав, що відповідачем було виплачено позивачу за вказаним страховим випадком лише частину страхового відшкодування по Ковер-ноту, а тому, враховуючи ліміт відповідності відповідача, існує недоїмка в сумі 9971,49 доларів США.

У письмових поясненннях, що містяться в матеріалах справи відповідач зазначав, що заборгованості перед позивачем не існує, оскільки Ковер-нотом було визначено гривневий еквівалент суми перестрахування, яка мала бути сплачена відповідачем - 119887,00 грн., а тому сплачена ним сума в розмірі 129760,08 грн., яка складається з 119887,00 грн. (частка відповідальності, яка встановлена договором), а також 9872,58 грн. (компенсація витрат на страхове відшкодування та переклад), повністю покриває ліміт відповідальності відповідача по Ковер-ноту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 19 Закону України «Про страхування» визначено, що страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої цієї статті при укладанні договорів страхування життя.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію відповідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті або розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення або виконання цих зобов'язань.

Умовами Ковер-ноту передбачено, що частка відповідальності перестраховика складає 15%, а ліміт - 15000,00 доларів США із розрахунку на одну застраховану особу.

Ковер-нот був укладений на підставі договору страхування, відповідно до умов якого страхувальником є нерезидент України - «Амазон скай Ес.Ей.Сі», Перу, страховий платіж на його користь визначений у доларах США. Враховуючи те, що страхувальнику за договором страхування страховик (позивач) повинен сплатити страхове відшкодування по певному випадку в іноземній валюті, а саме в доларах США, то розмір страхових виплат по Ковер-ноту повинен відповідати 15% від страхових виплат за основним договором страхування, з розрахунку курсу національної валюти України - гривні до долара США, оскільки в п. 20.1 Ковер-ноту зазначено, що перестрахування здійснюється на умовах оригінального договора страхування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зазначений у Ковер-ноті гривневий еквівалент ліміту відповідальності відповідача не є розміром його відповідальності, оскільки це суперечить вищевказаним умовами Ковер-ноту.

З огляду на вищенаведене, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2015 р. від відповідача надійшла частина коштів на користь позивача по Ковер-ноту в сумі 129760,08 грн., з яких 119887,00 грн. - частка відповідальності відповідача. З інформації, яка міститься на сайті Національного банку України офіційний курс долара США до гривні 02.12.2015 р. складав 2384.1563 грн за 100 доларів США. Відтак, позивач станом на 02.12.2015 р. отримав від відповідача відшкодування в гривневому еквіваленті, що становить 5028,51 доларів США. 15000 доларів США - частка відповідальності відповідача по Ковер-ноту на кожну застраховану особу, отже за вирахуванням частково сплаченого відшкодування в сумі 5028,51 доларів США у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за Ковер-нотом в сумі 9971,49 доларів США.

Позивач розраховує розмір позовних вимог по основному боргу відповідача, виходячи з дати сплати ним судового збору за подання даного позову, тобто - 25.08.2016 р. Офіційний курс долара США до гривні України, відповідно до інформації, яка міститься на сайті Національного банку України на 25.08.2016 р. складав 2530.5530 грн. за 100 доларів США, відповідно розмір заборгованості відповідача перед позивачем з виплати відшкодування становить 252333,84 грн. (9971,49 доларів США * 2530.5530 грн.).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 252333,84 грн. боргу є обґрунтованими та документально доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 59392,64 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 3.6 договору перестрахування визначено, що у випадку порушення однією із сторін умов розрахунків, визначених умовами цього договору та конкретними договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), на вимогу постраждалої сторони, винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення цих термінів, за умови, що чинним законодавством на цей час не буде передбачено інше.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку пені не було враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України в частині визначення періодів нарахування пені, а тому, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 48918,71 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9762,85 грн. 3% річних та 21708,95 грн. інфляційних втрат.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 3.1, 3.2, 4.1, 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. №14 передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно п. 3.3 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. №15-93, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення ч. 2 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України містять аналогічні за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Отже вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є правомірною, в свою чергу, стягнення інфляційних втрат є неможливим, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем визначена у доларах США. Відтак, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 9762,85 грн. 3% річних є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог про стягнення інфлційних втрат необхідно відмовити у звязку з їх безпідставністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням обставин справи, не наданням правової оцінки обставинам справи, чим порушено вимоги ГПК України, щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2016 р. у справі №910/15829/16 залишити без змін.

Справу №910/15829/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк