Постанова № 64889114, 14.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р. Справа№ 910/11062/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача : не з'явився;

від відповідача 1: Кравченко Т.В. - представник за дов. №173 від 26.12.2016 року;

від відповідача 2: Шумінська Ю.Ю. - представник за дов. №062/01/10-119 від 06.01.2017 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року

у справі №910/11062/16 (судя: Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт"

до відповідача 1: Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до відповідача 2: Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еларт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - відповідач 1) та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач 2) про зобов'язання відповідачів укласти з позивачем додаткову угоду про внесення змін до договору № 868 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 23.11.2012 року щодо продовження строку його дії на термін до 19.11.2018 року на тих самих умовах, які передбачені ним.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач після закінчення строку договору не отримував від відповідачів повідомлення про припинення договору, а тому вважає, що відповідач-2 безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 22.08.2016 року, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року по справі № 910/11062/16 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Так, скаржник вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення позивачу протягом місяця з дати закінчення строку дії договору оренди відповідних листів відповідача 2 про небажання продовжувати спірний договір оренди.

Крім того, скаржник зазначив, що відповідач 1 не мав законних повноважень щодо прийняття рішення про не продовження терміну дії договору та направлення позивачу відповідного листа попередження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року у справі № 910/11062/16 було прийнято провадження.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів та неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшло клопотання про призначення експертизи, яке не підлягає задоволенню як необґрунтоване та безпідставне.

Відмовляючи в задоволенні клопотанні, Київський апеляційний господарський суд звертає увагу та те, що скаржником не вказано які саме обставини вказують на необхідність проведення експертизи, а матеріали справи місять достатньо відповідних доказів для винесення правомірного рішення.

14.02.2017 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За результатом розгляду справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення даного клопотання, з огляду на наступне.

Згідно ст. ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Так, клопотання скаржника про відкладення розгляду справи відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки строк розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. 102 ГПК України підійшов до кінця, а задоволення клопотання призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні відповідачі заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року по справі №910/11062/16 залишити без змін а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт" без задоволення.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 14.02.2017 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

23.11.2012 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), позивачем (орендар), відповідачем-1 (підприємство), що іменуються разом - "Сторони", було укладено трьохсторонній договір № 868 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 30.10.2012 року № 133 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Либідська", б/н, для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1. договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 66,4 м.кв. та зазначена в викопіюванні з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен" (п. 2.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, наа виконання умов договору відповідач-2 передав позивачу в оренду частину переходу, що перебуває на балансі КП "Київський метрополітен", загальною площею 66,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, станція метро "Либідська", що підтверджується трьохстороннім актом приймання-передачі нерухомого майна від 23.11.2012 року.

Відповідно до п. 9.1. договору договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 23.11.2012 року по 21.11.2015 року.

Згідно з п. 9.4. договору, останній припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 9.7. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2015 року позивач звернувся до відповідача 2 з листом № 276 від 19.10.2015 року, в якому просив надати згоду на продовження строку дії договору.

Крім того, позивач звернувся до відповідача 1 з листом № 275 від 19.10.2015 року, в якому просив надати позивачу згоду (доручення на виготовлення експертної оцінки та підготовку договору) на продовження строку дії спірного договору оренди.

Відповідач 1 в свою чергу листом № 516-НЗК від 23.11.2015 року повідомив позивача про те, що не має наміру продовжувати дію договору та вимагав позивача повернути орендоване майно по акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач 2 04.12.2015 року направив на адресу позивача лист № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 року, в якому зазначив, що листами від 25.09.2015 року № 062/07/10-10740 та від 02.11.2015 року № 062/07/10-12130 позивача було повідомлено про припинення терміну дії договору № 868 від 23.11.2012 року, у зв'язку з чим вимагав від позивача звільнити орендоване приміщення та передати його по акту приймання-передачі балансоутримувачу - КП "Київський метрополітен".

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення позивачу протягом місяця з дати закінчення строку дії договору оренди відповідних листів відповідача 2 про небажання продовжувати спірний договір оренди, з огляду на наступне.

Факт направлення відповідачем 2 на адресу позивача листа № 062/07/10-12130 про припинення дії договору безпосередньо вбачається зі змісту Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0104403014958 (а.с. 91).

Також, з наявного в матеріалах справи Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0104403023825 (а.с. 88) вбачається факт направлення відповідачем 2 на адресу позивача листа про припинення дії договору № 062/07/10-13385 від 03.12.2015 року.

За таких обставин, як правильно встановлено судом першої інстанції, вищевказані рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення разом з фіскальними чеками № 2823 від 04.11.2015 року та № 4522 від 04.12.2015 року є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України направлення відповідачем 2 листів про припинення строку дії договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Крім того, відповідач 1 листом № 516-НЗК від 23.11.2015 року також повідомляв позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору та вимагав повернути орендоване майно, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 24.11.2015 року та поштового конверту зі штрихкодовим ідентифікатором 0305607096479 (а.с 114).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що відповідач 1 не мав законних повноважень щодо прийняття рішення про не продовження терміну дії договору та направлення позивачу відповідного листа попередження, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.1 Статуту КП «Київський метрополітен», Комунальне підприємство «Київський метрополітен» належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 року N 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 року N 2155 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади міста Києва».

Згідно з п. 5.2 Статуту КП «Київський метрополітен», майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Здійснюючи право господарського відання, Підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом, з обмеженням правомочності розпоряджання щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством України та цим Статутом.

Наказом Головного управління комунальної власності міста Києва КМДА від 23.04.2003 року № 98 «Про закріплення основних засобів» за відповідачем 1 закріплено на праві повного господарського відання основні засоби, у т.ч. станцію метрополітену «Либідська».

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, яке володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно - господарську діяльність підприємства.

До захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Враховуючи те, що майно, передача якого в оренду є предметом договору, закріплене за КП «Київський метрополітен» на праві господарського відання, а згідно з п. 3.2 Статуту КП «Київський метрополітен», предметом його діяльності є, зокрема, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам.

Тобто, відповідач 1 має достатній обсяг повноважень, в тому числі повідомляти Орендаря про непродовження терміну дії договору оренди (аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2016 року у справі № 910/21717/15).

31.12.2015 року позивач повторно звернувся до відповідача 1 з листом № 278 від 30.12.2015 року, в якому просив надати згоду (доручення на виготовлення експертної оцінки та підготовку проекту договору) на продовження строку оренди до 3-х років частини підземного переходу станції метро "Либідська" загальною площею 66,4 кв.м. для здійснення роздрібної торгівлі на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 04.07.2005 року № 1144 (в редакції згідно з розпорядженням від 03.09.2011 року № 1600).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що оскільки позивач вимог щодо повернення об'єкту оренди не виконав, відповідач 1 звернувся з позовом до суду про виселення позивача з орендованого майна.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 року у справі № 910/33160/15 було вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю „Еларт" з нерухомого майна (частини переходу), що належить до Комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначене відповідно до проектної документації, розробленої ДП "НІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро "Либідська" Б/Н та демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю „Еларт", що знаходиться за адресою: станція метро „Либідська" Б/Н, загальною площею 66,4 м2.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Еларт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 року у справі № 910/33160/15 провадження було зупинено до вирішення пов'язаної з нею даної справи № 910/11062/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями:

1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також

2) має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором.

В даному випадку, слід відзначити, що положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту, як зміна правовідношення та примусове виконання обов'язку в натурі, приписами ст. 20 Господарського кодексу України передбачено можливість установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правовідносини з оренди державного та комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Главою 58 Цивільного кодексу України та параграфом 5 глави 29 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Аналогічні приписи встановлені у ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди є саме відсутність заперечень орендодавця у встановлений місячний термін, а в даному конкретному випадку орендодавець заперечив проти продовження дії договору на новий строк.

Так, зі змісту вказаних норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, при цьому такі заперечення мають бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 27.11.2016 року у справі № 920/1826/15).

Таким чином, можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність, зокрема, від відсутності волевиявлення однієї із сторін про припинення цього договору у зв'язку із закінченням терміну його дії, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, зокрема, в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Тобто, чинним законодавством не передбачено можливості в судовому порядку примусити особу здавати певне майно в оренду, якщо вона не має наміру взагалі вступати в орендні правовідносини з будь-ким.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем всупереч вимогам ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було належними та допустимими доказами доведено наміру орендодавця й надалі передавати спірне майно в оренду, при цьому, останній заперечив у встановлений строк проти поновлення договору.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року у справі №910/11062/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еларт" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2016 року у справі №910/11062/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11062/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун