Рішення № 64884572, 13.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/866/16 Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.

Провадження № 22-ц/783/477/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:44

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цапові П.М.,

за участю: апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3.,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_4провиселення з будинку,-

в с т а н о в и л а:

В квітні 2016 р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4, в якому просив постановити рішення, яким виселити відповідача ОСОБА_4 з будинку №62 по вул. Болоня, в м. Миколаєві, Львівської області без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проживає та євласником житлового будинку у м. Миколаєві Львівської області, вул. Болоня,62. Також, в будинку зареєстровані та проживають: його дружина, дочка, її колишній чоловік та внучка. Однак, спільне проживання з відповідачем в одному будинку стало нестерпним, відповідач систематично порушує правила співжиття, зловживає спиртними напоями, влаштовує сварки, бійки. Він неодноразово викликав міліцію, відповідач притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, але своєї поведінки не змінює. Відповідач добровільно з будинку виселятися не бажає. На підставі ст..ст.116,157 ЖК України та із врахуванням ст.321 ЦК України просив виселити відповідача із будинку.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виселення з будинку- відмовлено.

Оскаржуване рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі, зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу суду на те, що судом не враховано вимог ст.ст.116, 157 Житлового кодексу України, згідно яких член сім'ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках, передбачених ст.116 ч.1 ЖК України, а саме, якщо дана особа систематично руйнує чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винного на вимогу власника будинку провадиться без надання іншого жилого приміщення. Також, в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснюється, що в справах про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Такими доказами, систематичного вчинення відповідачем дій, вказаних у ст. 116 ЖК України, які судом першої інстанції повністю проігноровано: є вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 02.02.2016 року та постанова Миколаївського районного суду Львівської області від 11.01.2016 року. Частинами 3, 4 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Також, обставини, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Постійні знущання відповідача над його сім'єю та проживання разом з відповідачем є загрозою для його життя та життя і здоровя інших мешканців будинку №62 по вул. Болоня, в м. Миколаєві. Просить, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити наве по суті позовних вимог.

Позивач та його представник, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи,, в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності представника позивача.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відносно відповідача за систематичне порушення правил співжиття застосовувалися заходи запобігання і громадського впливу, які виявилися безрезультатними, а відповідно немає законних підстав для примусового виселення відповідача в судовому порядку з спірного жилого приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою вул. Болоня 62, в м. Миколаєві, Львівської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно(а.с.5)

У 2008 році відповідач ОСОБА_4 вселився до спірного будинку, який на той час належав батьку його колишньої дружини, як член сім'ї позивача.(а.с.7-8)

Проживаючи у спірному будинку, який належить позивачу на праві власності, відповідач систематично порушує правила суспільного співжиття, створює неможливі умови для проживання інших осіб.

Наведене підтверджується, зокрема вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року, який набрав законної сили, згідно якого ОСОБА_4 31.08.2015 року близько 18:30 години, перебуваючи у кухні, що на першому поверсі у будинку № 62 на вул. Болоня у м. Миколаєві Львівської області, під час словесного конфлікту з дружиною ОСОБА_5, умисно завдав останній декілька ударів кулаками по голові, після чого схопив її рукою за волосся і продовжував бити головою об плитку, в результаті чого потерпілій було завдано тілесні ушкодження у вигляді плям на слизовій оболонці верхньої губи та саден на лівій руці, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень. Відповідача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн..(а.с.4)

Як вбачається із постанови Миколаївського районного суду Львівської області від 11 січня 2016 року, ОСОБА_4 10 листопада 2015 року близько 20:00 год. за місцем свого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1, вчинив сімейний конфлікт із своєю дружиною, під час якого кричав на неї, виражався в її сторону нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоди психічному здоровю потерпілої. За вчинення згаданий дій, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді 30 (тридцяти) годин громадських робіт.

У матеріалах справи наявні чисельні зверненнями позивача до Миколаївського ВП Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області(а.с.22-29,41-42,64-91) та прокуратури Миколаївського району(а.с.21), з проханнями вжити заходи до відповідача, який порушує правила співжиття, захистити його права та членів його сім'ї.

Відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Частина 1 ст. 116 ЖК України визначає, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з аналізу змісту наведеної норми стаття 116 вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку.

При вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в іншому місці й не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням.(Ухвала ВССУ від 09 вересня 2015 року в справі № 6-16348св15).

Судом першої інстанції не враховано вимоги ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України про те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що судом зроблено не було.

В порушення вимог ст. 214 ЦПК України, суд вказаних вимог закону не врахував та не звернув уваги на докази протиправної поведінки відповідача.

З урахуванням зазначених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, ч.2 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2до ОСОБА_4провиселення з будинку задовольнити.

Виселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2(реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул.Болоня,62 Львівської області, який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 551,20 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 606,40 грн..

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_6