Рішення № 64884097, 16.02.2017, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6735/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Боровкова Д.О.,

при секретарі Журавльовій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради (третя особа: ОСОБА_3) про визнання права власності

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням змін та доповнень /а.с.30-32/ просить визнати за нею право власності на гараж, який знаходиться біля будинку № 23 по вул. Бортнянського в м. Львові, загальною площею 49,7 кв.м. Свої вимоги мотивують тим, що відповідно до наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 534 від 12.10.2011 року житловий будинок № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові був знятий з балансу міської ради та був переданий власникам приватизованого житла, а саме їй належить на праві приватної спільної часткової власності 21/50 ідеальних часток зазначеного будинку, а інші 29/50 ідеальних часток - третій особі ОСОБА_3 В силу ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. На земельній ділянці, на якій розташований зазначений будинок, знаходиться гараж, який використовується нею з 2000 року, для забезпечення її потреб. У звязку з наведеним, просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що спірний гараж був ще збудований до вселення позивача у будинок по вул. Д.Бортнянського,23, на початку 70-х років ХХ століття для обслуговування мешканців квартир, які були розташовані у вказаному житловому будинку, позивач більше 16 років добросовісно та відкрито володіє спірним гаражем, третя особа ОСОБА_3 ніяких претензій щодо користування, володіння позивачем зазначеним гаражем немає, і тому просить позов задовольнити.

Представник Львівської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечив, пояснивши, що фактично він не заперечує ті обставини по справі, про які стверджує позивач у позові, проте вважає, що позивач не використав всі засоби, щоб отримати даний гараж у власність позасудовим порядком, а саме: позивач не надав доказів, що позивач звертався з відповідними заявами до уповноважених виконавчих органів Львівської міської ради щодо оформлення права власності на гараж, який розташований біля будинку № 23 по вул. Бортнянського в м. Львові, а відтак вирішення питання щодо визнання права власності на гараж за позивачем у судовому порядку є передчасним, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд ухвалив справу розглядати без участі представника відповідача ОСОБА_2 районної адміністрації Львівської міської ради та третьої особи ОСОБА_3, які, будучи належним чином повідомленні про час і місце судового засідання, до суду не зявилися, при цьому представник відповідача подала до суду письмові заперечення /а.с.55/, в яких просить у задоволенні позову відмовити, а третя особа ніяких заперечень проти позову до суду не подав, проте матеріалів справи для ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 534 від 12.10.2011 року «Про зняття з балансу міської ради житлових будинків, в яких приватизоване житло» житловий будинок № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові був знятий з балансу міської ради та був переданий власникам приватизованого житла /а.с.33/.

Згідно зі свідоцтвами про право власності на частину житлового будинку садибного типу від 05.01.2012 року, виданих Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, 21/50 ідеальних часток житлового будинку № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності /а.с.15/, а інші 29/50 ідеальних часток зазначеного будинку третій особі ОСОБА_3 /а.с.35/. Загальна площа житлового будинку № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові складає 95,8 кв.м., житлова площа 38,1 кв.м.

Таким чином, у власність позивача та третьої особи передано не квартири, а частки у праві власності на будинок, внаслідок чого між ними виникла спільна часткова власність на дану житлову споруду (ст. 356 ЦК України).

З аналізу вищевказаних документів слідує, що житловий будинок № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові є садибного типу, тобто у судовому засіданні достовірно зясовано, що по вказаній адресі розташована садиба.

Відповідно до ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності (зазначений правовий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 квітня 2016р. у справі № 6-253цс16).

Відповідно до експлікації земельної ділянки, яка була погоджена 23.12.2013 року Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради, в користуванні позивача та третьої особи знаходиться земельна ділянка по вул. Д.Бортнянського,23 в м. Львові, яка зайнята житловим будинком, розташованому на ній, та яка є необхідною для обслуговування вказаного будинку, загальною площею 0,0981 га /а.с.36,37/.

За таких обставин, до позивача та третьої особи водночас з відчуженням на їх користь житлового будинку № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові перейшло право користування відповідною земельною площею 0,0981 га.

Як убачається з пояснення сторін та матеріалів справи на вищевказаній земельній ділянці розташований гараж загальною площею 49,7 кв.м. /а.с.5/, який був збудований ще на початку 70-х років ХХ століття для обслуговування мешканців квартир, які були розташовані в житловому будинку № 23 по вул. Д.Бортнянського в м. Львові, зазначені обставини визнаються учасниками судового процесу та не підлягають доказування в силу вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Таким чином, спірний гараж є елементом садиби по вул. по вул. Д.Бортнянського,23 в м. Львові, оскільки розташований з житловим будинком на одній земельній ділянці та призначений для забезпечення власників необхідними засобами благоустрою.

Разом з тим, беручи до уваги, що гараж протягом тривалого часу обслуговував мешканців двох та більше квартир, він може вважатися самостійним інвентарним обєктом (аналогічна правова позиція міститься в Узагальненні Верховного Суду України «Аналіз деяких питань застосування законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 2016 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу.

Отже, з огляду на викладене та з урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під час винесення наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради № 534 від 12.10.2011 року «Про зняття з балансу міської ради житлових будинків, в яких приватизоване житло» не було вирішене питання про передачу у власність позивачу та третій особі гаражу, який розташований на земельній ділянці по вул. Бортнянського,23 у м. Львові.

За таких обставин, позивач та третя особа позбавлені в повній мірі розпоряджатися всім майном, яке належить до садиби, розташованій по вул. Бортнянського,23 у м. Львові.

Як убачається з акту ЛКП «Граніт» /а.с.23/ позивач ОСОБА_1 з 2000 року одноособово користується гаражем, розташованим на земельній ділянці по вул. Д.Бортнянського,23 у м. Львові. Суду не надана доказів того, що третя особа ОСОБА_3 має будь-які претензії щодо користування, володіння позивачем зазначеним гаражем.

Згідно з технічними висновками, розробленими у 2016 році ПП ОСОБА_4, всі несучі конструкції капітального гаражу виконанні відповідно до діючих будівельних норм і правил і забезпечують надійну експлуатацію /а.с.6-11/.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Набувальна давність щодо обєктів нерухомості може застосовуватися лише після 01.01.2011 року (зазначена правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 20.02.2008 року № 6-27245св07).

Беручи до уваги, що позивач фактично добросовісно заволоділа у 2000 році вже збудованим гаражем, який розташований з житловим будинком садибного типу на одній земельній ділянці та призначений для забезпечення власників необхідними засобами благоустрою, відкрито їм володіла одноособово, безперервно протягом 16 років, а також те, що третя особа ОСОБА_3 немає ніяких претензій щодо користування, володіння позивачем зазначеним гаражем, суд вважає позов підставним.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з підстав заявлених у ньому.

Керуючись ст.ст. 10,11,60-62,130,174,209, 212,214-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж, який знаходиться біля будинку № 23 по вул. Бортнянського в м. Львові, загальною площею 49,7 кв.м.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя:

Оригінал рішення.