Рішення № 64882781, 16.02.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

16.02.2017

Провадження №2/331/82/2017

ЄУН 331/5188/16-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Антоненко М.В., при секретарі Андрієнко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Київська Русь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-2000», треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю Конструкторсько - Виробниче підприємство «Струм» про захист прав споживачів, відновлення становища, що існувало до порушення цивільного права, зобов'язання вчинити певні дії, визнання правочинів недійсними, -

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із уточненим позовом до ПАТ «Банк Київська Русь», ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», ТОВ «Аракс - 2000» , треті особи на стороні позивача ОСОБА_4, ТОВ КВП «Струм» про захист прав споживачів, відновлення становище, що існувало до порушення цивільного права зобов'язання вчинити певні дії, визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування вимог зазначено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Київська Русь» 01 липня 2013 р. було укладено кредитний договір за яким відповідачем, позивачеві на умовах кредитної лінії було погоджено надання кредиту на загальну суму 450 000 гривень (чотириста п'ятдесят тисяч гривень), зі строком погашення по 30 червня 2023 року. Фактично, позивачем від відповідача було отримано 350 000 гривень.

Про викладене свідчить: Кредитний Договір № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року, відповідні розрахункові документи.

В якості забезпечувального заходу щодо виконання зобов'язань за кредитним Договором, між позивачем та відповідачем, було укладено договір іпотеки, за в яким в якості забезпечення за кредитним Договором, Позивачем було надано трьох кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 «об'єкт застави».

Про викладене свідчить: Договір Іпотеки від 01.07.2013 року укладений між Позивачем та Відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5., що також, підтверджується Інформаційною довідкою Укрдержреєстру.

Як вбачається, між позивачем та відповідачем з 01 липня 2013 року виникли договірні відносини які випливають в т.ч. із загальних положень зобов'язального права.

Позивачем, на підставі вільних переговорів, було укладено Договори відступлення права вимоги з вкладниками відповідача, а саме: ОСОБА_4 та ТОВ КВП «Струм», за яким позивач набув права кредитора до відповідача, в обсязі на загальну суму 489 000 гривень. Вказане підтверджується: договорами відступлення права вимоги за депозитними вкладами, які укладено між позивачем та третіми особами.

За змістом ст. 514 Цивільного Кодексу України: До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені договору відступлення права вимоги за депозитними вкладами було укладено у відповідності до положень ст. 202, ст. 203, ст. 512 - 514, ст. 516- 517, ст. 626, ч. 3 ст. 656 Цивільного Кодексу України.

Зобов'язання (а в даному випадку зустрічне зобов'язання) із повернення відповідних коштів відповідачем не виконано у повному обсязі

Про викладене свідчить: Виписка з банківського рахунку на ім'я третьої особи - ОСОБА_4, заява про акцепт кредиторських вимог третьої особи - ТОВ ВП «Струм».

Зазначені дії (бездіяльність) відповідача є протиправними, суперечать умовам укладених Договорів, загальним принципам зобов'язального права, порушує фундаментальне право власника, а саме право власності останнього в площині вільного користування та розпорядження зазначеними коштами (майном), що суперечить приписам ст. 41 Конституції України, ст. 319, ч.1 ст.321 Цивільного Кодексу України, також враховуючи вищевикладене, прямо вбачається наявність зустрічного боргового зобов'язання Відповідача перед Позивачем, яке на цей час не виконано.

Позивач вважає що, у зв'язку з невиконанням зобов'язання Відповідачем, а саме ПАТ «Банк «Киівська Русь» перед Позивачем, останній вважає виконання власного зобов'язання в площині вищевказаного Кредитного Договору таким, що підлягає зупиненню - з моменту відступлення відповідних прав вимоги - до моменту виконання зустрічного обов'язку відповідачем ПАТ «Банк «Киівська Русь».

Доказом порушення цивільного права позивача в аспекті приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України, є - вимога (повідомлення) відповідача, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь» від 18.11.2015 року № 10567/42 до позивача про повернення вищезазначених кредитних коштів достроково, - у повному обсязі, про що свідчить зміст відповідного листа.

Враховуючи вищевикладене, прямо вбачається що, моментом порушення цивільного права позивача, відповідачем, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь» - є 18.11.2015 року, а від так відповідна позовна вимога заявляється Позивачем в межах строку загальної позовної давності.

За змістом ч. 3 ст. 538 Цивільного Кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. За змістом мотиваційної частини Постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року (справа № 3-53гс14): «Оскільки вищезазначеною угодою обов'язки сторін за черговістю їх виконання хоча і не поставлені у залежність один від одного, однак, виходячи із правової природи цього договору та його змісту, можна дійти висновку, що у такому випадку має місце зустрічне виконання зобов'язання.

Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими частиною другою статті 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).

Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання.

За змістом мотиваційної частини Рішення Європейського Суду з прав людини (Справа «Золотас проти Греції) Європейський суд з прав людини зазначив наступне, а саме: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.

Крім того, Позивач фактично реалізує право притримання що є правомірною поведінкою враховуючи зміст приписів ст. 594 Цивільного Кодексу України.

За змістом ч.1, ч.2 ст.594 Цивільного Кодексу України:

1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, прямо вбачаються ознаки протиправної поведінки зі сторони відповідача, що і є предметною підставою звернення до Суду з метою відновлення становища яке існувало до порушення, що також узгоджується з приписами ч.2 ст. 16 Цивільного Кодексу України.

Позивач, керуючись ст.40 Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян» в письмовій формі звертався до відповідача з вимогами щодо погашення власного боргового зобов'язання перед відповідачем , за рахунок грошових коштів (цивільних прав) які належали відповідно третім особам по справі, але останнім позивачеві не було надано жодної вмотивованої відповіді, що є в т.ч., але не вичерпно, за своєю суттю - повідомленням про притримання.

Про викладене свідчить: відповідне звернення позивача на адресу відповідача.

Позовні вимоги до відповідача - ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», вмотивовано наступним, а саме: Як випливає із наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 38546962) інформації, останній за відповідними Договорами від 11.08.2016 року, набув прав первісного кредитора щодо прав вимоги до позивача за вищевказаними кредитним та договором Іпотеки, (надалі «Оспорювані правочини»).

Позивач в площині приписів існуючого матеріального права, зокрема вважає недійсним в цілому Договір № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року укладеного між ПАТ «Банк «Киівська Русь».та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», що мотивує наступним у відповідача (ПАТ «Банк «Київська Русь») перед позивачем на момент укладання оспорюваних правочинів (станом на 11.08.2016 року та на теперішній час, існує невиконане боргове зобов'язання, що давало та дає безумовне право позивачеві в аспекті приписів ч. 3 ст. 538 Цивільного Кодексу України, зупинити виконання власного боргового зобов'язання перед відповідачем, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь».

Позивач наголошує, що зазначена поведінка останнього є цілком правомірною, жодна законодавча норма спеціального законодавства, зазначених дій - не забороняє, при цьому загальна відповідна норма Цивільного Кодексу України - прямо визнає зазначені дії правомірними.

За змістом п.3.4. Договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016року: 3 моменту відступлення права вимоги первісний кредитор вибуває з будь-яких правовідносин, які склалися між ним і боржником, а новий кредитор заміщає первісного кредитора у всіх правовідносинах, які склалися між ним (первісним Кредитором) та Боржником.

Про викладене свідчить: зміст Договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Правова конструкція що викладена у п.3.4. Договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, за вищевикладених фактичних обставинах - є неможливою, та такою що порушує цивільні права позивача, що не потребує особливого доказуванню.

При цьому, за змістом вищевказаного оспорюваного правочину, відсутнє будь - яке посилання на факт наявності (констатація факту) на момент укладеного оспорюваного правочин та обсяг невиконаного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем. Зазначена обставина є істотною та впливає на цивільні права Позивача, про що свідчить протиправна поведінка відповідача (первісного кредитора) як на етапі існування спірних правовідносин, та підтверджується документально, так і на етапі укладання оспорюваного правочину, про що свідчить невідповідність зазначеного оспорюваного правочину приписам ч. 3 ст. 538, ч.1 ст. 203 Цивільного Кодексу України.

Відсутність посилань щодо погодження сторонами оспорюваного правочину зокрема обсягу (розміру) невиконаного зустрічного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем, робить недійсним положення оспорюваного Договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016року в частині загальної суми права вимоги переданої Первісним, Новому Кредитору (п. 1.2 Договору, «Предмет Договору - що є істотною умовою будь якого правочину).

Про викладене свідчить: факт набуття прав кредитора позивачем (шляхом укладання відповідних правочинів) по відношенню до відповідача у серпні 2015 року, а від так і реалізація позивачем прав передбачених ч. 3 ст. 538 Цивільного Кодексу України, зміст вищезазначеного оспорюваного правочину.

Позивач вважає що в ретроспективному аспекті ч. 3 ст. 538 Цивільного Кодексу України з моменту набуття прав Кредитора Позивачем до Відповідача (ПАТ «Банк «Киівська Русь») в обсязі 489 000 гривень, до боргового зобов'язання за вищевказаним кредитним договором № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року у вищевказаному обсязі, нарахування будь - яких відсотків, пені, штрафів - є протиправним і суперечить вищевказаній нормі матеріального права, в діях позивача зокрема відсутній склад правопорушення в обсязі необхідному для притягнення в т. ч. до цивільно - правової відповідальності (відсутнє прострочення з вини Позивача).

Крім того, Постановою Апеляційного Адміністративного Суду м. Києва від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, визнано протиправними Постанови Національного Банку України, щодо віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних, в т.ч. стосовно застосування процедури ліквідації до зазначеної юридичної особи, що також свідчить про ознаки недійсності оспорюваних правочинів, в порядку ознак ст. 241 ЦК України.

Про викладене свідчить: Постанова Апеляційного Адміністративного Суду м. Києва від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15.

Недійсність правочину. передбачає реституцію - тобто повернення сторін у первісний стан (cт.216 ЦК України).

З огляду, на те що договір іпотеки від 01.07.2013 року укладений між позивачем та відповідачем посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, мав похідний характер, з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, а Договір № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за зазначеним Кредитним Договором від 11.08.2016 року, має всі ознаки недійсності, з метою повернення сторін у первісний стан, підлягає визнанню недійсним як похідний і Договір «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, укладеного між ПАТ «Банк Київська Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В.В. зареєстрованому в Реєстрі за № 5 72.

Позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів - заявляються позивачем в якості заінтересованої особи.

За змістом ст. 6 Цивільного Кодексу України: 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позовні вимоги до відповідача у справі Товариства з обмеженою відповідальністю Приватна Юридична Фірма «Аракс - 2000», позивач мотивує наступним, а саме:

01 липня 2013 року між позивачем, та ТОВ «Аракс - 2000» було укладено договір про надання послуг поруки за вищевказаним кредитним договором, з лімітом майнової відповідальності поручителя в обсязі 1000 (одна тисяча) гривень.

Про викладене свідчить: Договір про надання послуг поруки № б/н від 01 липня 2013 року між Позивачем та ТОВ «Аракс - 2000».

Місцем виконання Договору про надання послуг поруки між позивачем та відповідачем - ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», сторони згідно умов зазначеного Договору погодили адресу розташування Шостої Запорізької державної нотаріальної контори, а саме: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка 25 б, тобто на території Комунарського району м. Запоріжжя.

Про викладене свідчить: Зміст договору поруки від 01 липня 2013 року між ТОВ «Аракс - 2000» та позивачем.

Зазначені послуги поруки відповідачем не виконано, що ї є підставою для звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, прямо вбачається, протиправна поведінка ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», по відношенню до позивача, що і є предметною підставою звернення позивача до суду за місцем виконання Договору з позовними вимогами немайнового характеру до ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС»,, з метою захисту порушеного права позивача на отримання належних підтверджувальних документів щодо вартості наданих послуг ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», з метою реалізації права на отримання податкової знижки за місцем податкової адреси позивача.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач ОСОБА_1 просить суд, визнати недійсними - Договір № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, та Договір «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В. В. зареєстрованого в Реєстрі за № 572 - що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 38546962) та Публічним Акціонерним Товариством «Банк Київська Русь» (ЄДРПОУ: 24214088) - із застосуванням процедури повернення Сторін зазначених правочинів у первісний стан, - що існував до укладання вищевказаних недійсних правочинів; в порядку відновлення становища що існувало до моменту порушення цивільного права - визнати боргове зобов'язання Позивача - ОСОБА_1 (ІПН:НОМЕР_1) перед відповідачем - Публічним Акціонерним Товариством «Банк Київська Русь» за кредитним договором № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним Акціонерним Товариством «Банк Київська Русь» - станом на 18.11.2015 року таким що підлягає зупиненню до виконання в обсязі на загальну суму 489 000 гривень - до моменту виконання боргового зобов'язання Відповідачем ПАТ «Банк Київська Русь» перед Позивачем - ОСОБА_1 - за договорами банківського вкладу, права Позивачем на які здобуто на підставі укладених Договорів про відступлення права вимоги з Третіми особами відповідно від 03.08.2015 року та 05.08.2015 року на загальну суму 489 000 гривень; зобов'язати відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Аракс - 2000» (м. Запоріжжя вул. Горького 57-а) вчинити певні дії, а саме: - виконати обов'язок за Договором поруки від 01 липня 2013 року, в межах ліміту майнової відповідальності;

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача ПАТ «Банк Київська Русь» був належним чином повідомленим про час та місце судових засідань, до суду не з'явився (в т.ч. в судове засідання в режимі відео конференції до Подільського районного суду м. Київа ), про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважала вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими. Пояснила суду, що у своїй позовній заяві Позивачка зазначає, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено кредитний договір №58/83-44/5-13-2 46785-44.3-13-2, згідно з яким ОСОБА_1 посилається на те, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Київська Русь» 01 липня 2013 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредитний договір, згідно з яким Кредитодавець зобов'язується надати Останній кредит у формі не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 450 000 грн.00 коп. строком з 01 липня 2013 року по 30 червня 2023 року, і отримала вона 350 000,00 грн.

Згідно з п. 1, 4 Кредитного договору, кредитна лінія надається шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника №2620940209001, відкритий у Кредитодавця , наступними траншами: 350 000 грн. 00 коп. - 01 липня 2013 року; 100 000 грн. 00 коп. - за умови повного виконання п. 2.5 .Кредитного договору.

На виконання вищезазначеного кредитного договору, 01 липня 2013 року було укладено між ПАТ «Банк» Київська Русь» та ОСОБА_1 Договір іпотеки, згідно з яким останньою передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 92, 6 кв. м. Житловою площею 47, 2 кв. м , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5. приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №2861.

У своїй позовній заяві позивачка стверджує, що між нею та підставі вільних переговорів було укладено договори відступлення права вимоги з вкладниками відповідача, а саме: ОСОБА_4 та ТОВ КВП «Струм», за яким позивач набув право кредитора до відповідача, в обсязі на загальну суму 489 000 грн. Окрім того, позивачка стверджує, що відповідно до вимог ст. 514 ЦКУ, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. І що на сьогоднішній день є в наявності зустрічне боргове зобов'язання відповідача перед позивачем, яке не виконано. Також, позивач зазначає, що виконання власного зобов'язання в площині вищевказаного Кредитного Договору таким, що підлягає зупиненню з моменту відступлення відповідних прав вимоги - до моменту виконання зустрічного обов'язку банком. Доказом порушення цивільного права Позивача в аспекті приписів ч. 3 ст. 538 ЦКУ України, є вимога (повідомлення) Відповідача, а саме ПАТ «Банк «Київська Русь» від 18.11.2015 року за №10567/42 до позивача про повернення вищезазначених кредитних коштів достроково - у повному обсязі.

Однак, позивач не розмежовує, кредитну заборгованість і не повернення депозитного вкладу.

Отже, на дату підписання Договору «Про відступлення права вимоги за Кредитним договором» від 11.08.2016 року та Договору «Про відступлення права за Договором іпотеки», що укладені між ТОВ «Фінансова компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ПАТ «Банк «Київська Русь» кредитна заборгованість становила 678 135, 72 грн. (шістсот сімдесят вісім тисяч сто тридцять п'ять) грн. 72 кой. На сьогоднішній день вона не погашена. Тому, взаємозаміняти непогашення кредитної заборгованості із неповерненням депозитного вкладу неможливо, тому що це різні правовідносини, які визначаються різними статтями Цивільного Кодексу.

Якби, відповідач під час укладення кредитного договору передбачив, що у разі невиконання умов кредитного договору можливе списання депозитних коштів, то тоді питання погашення кредитної заборгованості вирішувалося б іншим чином. А у нашому випадку, згідно з умовами кредитного договору, а саме: п. 3.1.14 у разі неповернення Позичальником Кредитної лінії та/або несплати процентів за користування нею у встановлений пунктами 2.1, 2.2, 2.4 цього Договору у термін (строк), Кредитодавець має право звернути стягнення на Предмет іпотеки або вимагати дострокового погашення Кредитної лінії, а також можливих штрафних санкцій.

При матеріалах кредитної справи та договору відступлення є в наявності розрахунок заборгованості по тілу кредиту, відсотків та пені, а саме: заборгованість по тілу кредиту: 327 308 грн. 00 коп., останній, платіж відбувся 17 січня 2014 року; заборгованість за процентами: 191 723, 77 грн.; штрафні санкції за невиконання умов договору на суму: 159 103 грн. 95 коп. Наявність такої заборгованості і було підставою для повідомлення про дострокове повернення самої заборгованості.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця стаття закріплює важливе правило зобов'язальних відносин - недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Зобов'язання є право відношенням, сторони якого мають кореспондуючі одне одному права та обов'язки та пов'язані цими взаємними правами та обов'язками. Зобов'язання здебільшого виникають із добровільної домовленості сторін (договорів) або з підстав, передбачених законом (зокрема, ст. 509, ст. 11 ЦК). У звязку з цим, правовий зв'язок сторін зобов'язання має існувати до моменту припинення зобов'язання на передбачених законом або договором підставах. Припинення чинності зобов'язання в цілому або в частині за ініціативою тільки однієї з його сторін, за загальним правилом не допускається.

Разом з тим, зазначене правило і диспозитивним, отже договором або законом може бути встановлене інше. Сторони в договорі можуть домовитися про можливість односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов в разі настання певних обставин.

Але у даному випадку, таких підстав та умов в договорі, не відображено, тобто, відбулася одностороння відмова від належного виконання умов договору зі сторони позивача.

Позивач зазначає, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його в неповному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від виконання частково або в повному обсязі з посилання на Постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року(справа 3-53гс14) та Рішення Європейського суду з прав людини (справа «Золотас проти Греції»).

Зазначена Постанова Верховного Суду України не може застосовувати до правовідносин, які склалися між банком та позивачем, так як згідно з цим Рішенням чітко зазначено, що суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи дійшов висновку, що оскільки позивач є власником інвестиційних сертифікатів Фонду, то відповідно до норм чинного законодавства відповідач у зв'язку з ліквідацією Фонду зобов'язаний викупити належні позивачеві інвестиційні сертифікати у кількості 4665 шт. на загальну суму 17812882 грн. 65 коп., з огляду на що господарський суд м. Києва задовольнив вимоги ТОВ «Стіфф Компані» у справі N 910/4300/13 та прийняв рішення про укладення між сторонами, договору викупу інвестиційних сертифікатів.

Отже, правовідносини між позивачем і відповідачем із викупу інвестиційних сертифікатів виникли не у зв'язку із вільним волевиявленням сторін щодо вибору контрагента та умов договору, а з огляду на імперативність норм Положення про порядок розміщення, обігу та викупу цінних паперів інституту спільного інвестування від 09 січня 2003 року № 3 та регламентом Фонду, якими встановлено обов'язок ПрАТ «КУА АПФ «УкрСибЕссет Менеджмент» викупити інвестиційні сертифікати у зв'язку з ліквідацією Фонду.

Водночас у Постановах Вищого господарського суду України від 30 вересня 2009 року у справі N 32/495 (Постанова N 32/495), від 18 липня 2012 року N 34/103 (Постанова N 34/103), від 17 вересня 2009 року у справі N 34/99 (Постанова N 34/99) вказано, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених при вільному виборі контрагента та визначенні умов договору. За таких обставин сторона у зазначених правовідносинах у разі невиконання іншою стороною свого зобов'язання може зупинити виконання своїх зобов'язань або відмовитися від їх виконання відповідно до положень статті 538 ЦК України.

Відтак, правовідносини, які склалися між позивачем і відповідачем, виникли з інших підстав та обставин, а тому не є подібними до правовідносин у зазначених справах. Постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-53гс14 (Постанова №3-53гс14) також не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки нею визначено, що до правовідносин за договором викупу інвестиційних сертифікатів застосовуються норми про договір купівлі-продажу, тому скасовуючи постанову суду касаційної інстанції суд, зазначив, що при їх застосуванні суди зобов'язані врахувати всі обставини і особливості правовідносин, що і було зроблено судами нижчих інстанцій при новому розгляді справи.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції та постанови Верховного Суду України не дає підстав для висновку про різне застосування положень статті 538 ЦК України, оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

В даному випадку є кредитна заборгованість, яка не погашена, про що підтверджується як розрахунок заборгованості, який не оскаржений так і інші додаткові докази.

Позивач бере на себе відповідальність визнавати Договір відступлення недійсним та з цією метою вважає припиненим своє зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості до повернення депозиту позивачу чи то третій особі на стороні позивача, а також що в договорі про відступлення права вимоги за кредитним договором відсутнє посилання на невиконання по депозитному договору. Таке твердження взагалі не відповідає будь-яким нормам Цивільного кодексу. Адже відповідно до ст. 516 ЦКУ, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, договір відступлення права вимоги (цесії) може бути підписаний тільки старим та новим кредиторами без визначення волі боржника. В практиці ділового обороту часто зустрічаються договори відступлення права вимоги, що підписуються трьома особами: старим кредитором, новим кредитором та боржником. Це є можливим з точки зору реалізації принципу свободи договору та у звязку з тим, що боржника все одно треба повідомляти про заміну кредитора, але не є необхідним.

Разом з тим, зазначене правило є диспозитивним, отже договором або заковом може бути встановлене обов'язкове узгодження боржником заміни кредитора у зобов'язанні. В даному випадку відповідно до Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором чітко передбачено, що Старий кредитор повідомляє Боржника про заміну його новим Кредитором. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не виливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Щодо твердження позивача про ретроспективний аспект статті 538 ч. 3 ЦКУ, що з моменту набуття права Кредитора Позивачем до Відповідача ПАТ «КБ «Київська Русь» в обсязі 489 000 грн. 00 коп. до зустрічного боргового зобов'язання за вищевказаним кредитним договором №58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року нарахування будь-яких відсотків пені, штрафу є протиправним суперечить вищевказаній нормі матеріального права , слід зазначити, що порушень зі сторони відповідача не було і в принципі бути не може, так як дії щодо підписання договорі відступлення як по кредитному договору так і по договору іпотеки, вчинено відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Тим більше щодо зупинення виконання боргового зобов'язання позивача перед банком до вирішення питання щодо повернення депозитного вкладу, то є правова позиція Верховного суду України, а саме: (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року N 6-43цс15).

Відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Стаття 606 Цивільного кодексу України застосовується судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один о суб'єктів правовідношення у звязку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

Враховуючи вищенаведене, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Аракс -2000» до суду не з'явився, надав суду заяву про застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності.

Третя особа по справі - ОСОБА_4 надала суду заяву з проханням слухати справу без її участі.

Третя особа по справі - ТОВ КВП «Струм» було належним чином повідомлено про час та місце судових засідань, представник відповідача до суду не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Суд заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши надані докази, дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справі підтверджуються письмовими доказами, вивченими та оголошеними в судовому засіданні:

Кредитним договором № 58183-44.15-13-2 від 01 липня 2013 року, відповідними розрахунковими документами; договором іпотеки від 01.07.2013 року за в яким в якості забезпечення за кредитним Договором, Позивачем було надано трьох кімнатну квартиру яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Лісний буд. 35; договорами відступлення права вимоги, укладеними з ОСОБА_4, ТОВ КВП «Струм», в обсязі на загальну суму 489 000 гривень; договором № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року укладеного між ПАТ «Банк «Киівська Русь».та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС»; договором «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, укладеного між ПАТ «Банк Київська Русь» та ТОВ «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В.В. зареєстрованому в Реєстрі за № 5 72; договором про надання послуг поруки № б/н від 01 липня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Аракс - 2000».

Згідно з ч. 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. В силу ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 525 ЦКУ, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця стаття закріплює базове правило зобов'язальних відносин - недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Зобов'язання є правовідношенням, сторони якого мають кореспондуючі одне одному права та обов'язки та пов'язані цими взаємними правами та обов'язками. Зобов'язання виникають із добровільної домовленості сторін (договорів) або з підстав, передбачених законом (зокрема, ст. 509, ст. 11 ЦК). Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає суду підстави для висновку, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не виливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Згідно зі ст. 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п., п.2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 cт. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 ніяк не обґрунтувала, яким чином, оспрюваними договорами було порушено її цивільні права. Наявність взаємних боргових обов'язків сторін по справі не може бути підставою для звернення боржника до суду з позовом про визнання договору недійсним. Так, відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9, судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Аналізуючи положення договорів № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, та «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року про те, що відсутні будь-які законні підстави визнання їх недійсними.

В обґрунтування вимог, ОСОБА_1, зокрема, посилалась на Постанову Апеляційного Адміністративного Суду м. Києва від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, згідно з якою визнано протиправними Постанови Національного Банку України, щодо віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних, в т.ч. стосовно застосування процедури ліквідації до зазначеної юридичної особи. Однак, оригінал відповідного судового рішення, або його належним чином завіреної копії позивачка та її представник суду не надали.

Оскільки, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними Договору № 02/08-03/42 «Про відступлення права вимоги за Кредитним Договором від 11.08.2016 року, та Договору «Про відступлення прав за Договором Іпотеки» від 11.08.2016 року, не підлягають задоволенню інші вимоги, які є похідними від первісної.

У звязку з визнанням позову необґрунтованим, судом не застосовується строк позовної давності за заявою представника ТОВ «Аракс-2000».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Київська Русь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аракс-2000», треті особи ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю Конструкторсько - Виробниче підприємство «Струм» про захист прав споживачів, відновлення становища, що існувало до порушення цивільного права, зобов'язання вчинити певні дії, визнання правочинів недійсними у звязку із необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: М.В. Антоненко