Рішення № 64880507, 31.01.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2533/16-ц

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

31 січня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Москаленко К.О.,

при секретарі - Козачук К.П., Лисиці О.О., Ольховській М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив:

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену через сторінку у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) від ІНФОРМАЦІЯ_2: «Автором поправки в бюджет, про яку я писав вчора за інформацією багатьох джерел є ОСОБА_1».

Зобов'язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання рішення законної сили спростувати недостовірну та принижуючу честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, викладену в мережі Інтернет на сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) від ІНФОРМАЦІЯ_2 тим самим способом - в мережі Інтернет на сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1), вказавши : «вважати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, викладену мною, ОСОБА_2, на своїй сторінці у соціальній мережі fasebook ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) розміщено повідомлення, яке містило, у тому числі, нижчевикладену інформацію, яка безпосередньо стосується позивача:

«Не хотів починати рік із зради, але куди дітися, якщо тут зрадіще»...цей самий пункт відтерміновує на рік початок дії нової системи фінансового контролю, яка передбачена Законом Про запобігання корупції і яка вводиться в дію рішенням НАЗК...»

ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказаній вище сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 також була роміщена інформація, яка безпосередньо стосується позивача, а саме: «Автором поправки в бюджет, про яку я писав вчора за інформацією багатьох джерел є ОСОБА_1».

« саме електронне декларування, а не фізичний початок роботи НАЗК є нашим головним обов'язком перед ЄС в частині отримання безвізового режиму.»

«Історія з «відтермінуванням» електронного декларування показала наскільки страшним та небезпечним в очах деяких може бути Національне агентство запобігання корупції».

Посилаючись на те, що поширена інформація є неправдивою та порочить честь і гідність, позивача, позивач просив суд задовольнити пред'явлені вимоги.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав, наведених у позові, просив позов задовольнити та не заперечив проти заочного розгляду справи за відсутності відповідача.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, разом з тим подав суду письмові заперечення, згідно яких просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що інформація, на яку посилається позивач є такою, що відповідає дійсності, і відповідач жодним чином не порушував особисті немайнові права позивача.

За вказаних обставин, суд на підставі ч.4 ст. 169, ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на відсутність заперечень представника позивача, визнавши причини неявки відповідача, неповажними, визнав можливим провести заочний розгляд справи, у відсутність відповідача, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, які вважає достатніми для правильного вирішення справи.

Суд, заслухавши представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, надходить до наступних висновків.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Верховний суд України у п. 18 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) була поширена інформація наступного змісту:

«Не хотів починати рік із зради, але куди дітися, якщо тут зрадіще»…. цей самий пункт відтерміновує на рік початок дії нової системи фінансового контролю, яка передбачана Законом Про запобігання корупції і яка вводиться в дію рішенням НАЗК...»

Крім того, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказаній вище сторінці у соціальній мережі fasebook, зареєстрованій на ім'я ОСОБА_2 також була розміщена інформація наступного змісту:

«Автором поправки в бюджет, про яку я писав вчора за інформацією багатьох джерел є ОСОБА_1».

« саме електронне декларування, а не фізичний початок роботи НАЗК є нашим головним обов'язком перед ЄС в частині отримання безвізового режиму.»

«Історія з «відтермінуванням» електронного декларування показала наскільки страшним та небезпечним в очах деяких може бути Національне агентство запобігання корупції».

Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, які приймаються судом до уваги як належні та допустимі. (а.с.9,10) Даних та доказів, які б спростовували факт поширення вищевказаної інформації суду не надано.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що поширена відповідачем на сторінці соціальної мережі fasebook інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує його особисті немайнові права.

Відповідно до змісту ч.1 ст.277 ЦК України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Крім того, згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України в п.5 постанови від 27.02.2009 №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації , яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Разом з тим, як встановлено в ході розгляду даної справи, що опублікована фраза відповідача не містить жодних відомостей, які б стосувалися особи позивача, а є оціночним судженням у розумінні ст. 30 Закону України «Про інформацію».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Оцінюючи зміст оспорюваної позивачем інформації та враховуючи вищенаведене, суд надходить до висновку, що інформація, про спростування якої пред'явлено вимоги є оціночним судженням, результатом аналізу відомостей відносно позивача, що були висловлені самим позивачем під час пленарного засідання Комітету з питань бюджету Верховної Ради України від 24.12.2015, а тому відсутні підстави вважати, що дана інформація є недостовірною.

Зазначені фрази, які позивач вважає недостовірними твердженнями, не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири, і відповідно не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності.

Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки суду не було надано доказів, які б свідчили про поширення відповідачем недостовірної інформації саме щодо позивача, позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною є безпідставними.

Крім того, судом з'ясовано, що позивач є публічною особою, та на момент публікації інформації відносно нього обіймав посаду народного депутата України.

Отже, публічний виступ та спірна інформація, яку позивач у даному позові просить визнати недостовірною інформацією відносно нього є нічим іншим, як оціночними судженнями щодо публічної особи, а саме ОСОБА_1, без втручання у його приватне життя, а відтак, згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997), що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи наведену статтю 10 Європейської Конвенції з прав людини, Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Наводячи конкретну практику Європейського суду з прав людини по застосуванню статті 10 Конвенції, можна відзначити такі справи як «Лінгенс проти Австрії» (1986р.); «Обершлік проти Австрії» (1991) у яких йшлось про публічну критику політиків.

Зокрема, суд дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому, Європейський суд вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації.

У справі «Єрусалим проти Австрії» суд встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Отже, враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, що ратифікована Україною, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб'єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Відповідно до ст. 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженності правосуддя.

Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд вважає, що межа допустимої критики з використанням оціночних суджень під час публічних виступів, інтерв'ю, публікаціях в мережі Інтернет, відповідачем була дотримана, а відтак відсутні і підстави вважати таку інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

У зв'язку з чим, не підлягають задоволенню як похідні вимоги щодо спростування інформації, яку позивач просив визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Отже, позов задоволенню не підлягає.

На підставі та керуючись п. 15, п.18, п.19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.30 Закону України «Про інформацію», ст.34 Конституції України, ст.ст.16, 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст.3, 10, 11, 57-60, 61, 79, 88, 169, 209, 212-215, 223, 224-226, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації, - відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянута судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Печерського

районного суду м.Києва К.О. Москаленко