Рішення № 64878385, 15.02.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Провадження № 2/711/274/17

Справа № 711/10007/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Придніпровський районний суд

м Черкаси

В складі: головуючого судді Колода Л.Д.

При секретарі Василенко О.Г.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними ,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 30 липня 2007 року між відповідачем та позивачем було укладено договір приєднання - договір споживчого кредиту № DNАВАК00100017, за яким відповідач передає позивачеві кредит в сумі 14 3213,21 доларів США , а позивач зобов'язаний сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць на залишкову суму кредиту (п. 7.1. договору). За умовами вказаного договору у разі порушення позивачем будь-яких зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3., 7.5. вказаного договору такий має сплатити відповідачеві пеню в розмірі 0,15% за кожен день прострочення - 54% річних від простроченого зобов'язання (0,15% х 365 днів).

В зв'язку із кризовою ситуацією, що склалася в економіці у 2008 році, позивач виявився неспроможним сплачувати щомісячно еквівалент 174,78 (п. 7.1. договору). Виходячи з цього, з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором» 25.11.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1, за якою було зменшено відсотки, але пунктом 1.5. змінено неустойку за порушення позичальника (позивача). Так, відповідальність наступає у разі порушення позичальником будь-якого із зобовязань, передбачених в графіку погашення кредиту, пеню зменшено до 0,06% за кожен день прострочення - 21,9% річних від простроченого зобов'язання (0,06% х 365 днів) та додатково введено штраф у розмірі 6 319,91 доларів США .

З метою сприяння позичальникові сторонами 12.02.2015 року було укладено додаткову угоду № 1, за якою було збільшено пеню до 1,14% за кожен день прострочення - 416,1% річних від простроченого зобов'язання (1,14% х 365 днів) та збільшено штраф до 6 320,95 доларів США.

Позивач вважає наведені вище положення договору споживчого кредиту недійсними, виходячи з наступного. У відповідності до положень ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1. договору споживчого кредиту відповідальність позичальника, наслідком якої є сплата пені, наступає за будь-які порушення, передбачені п.п. 2.2.2., 2.2.3., 7.5. Пункти 2.2.2. та 2.2.3. є відсильними до пунктів 2.3.1., 2.З.2., 2.З.З., З.1., З.2., 7.1., 7.4., З.7., 6.2., 7.1. Отже, за вказаними положеннями договору позичальник має сплачувати пеню за будь-яке порушення вимог кредитного договору, зокрема і за незгоду із одностороннім збільшенням розміру відсотків, за нецільове використання кредитних коштів і тому подібне.

За вищевказаними положеннями п/п 1.5.2. та 1.5.3. п. 1.5. додаткових угод від 25.11.2013 р. та 12.02.2015 р. у разі прострочення поточної сплати «вважається» простроченою вся заборгованість за кредитом та має наслідком нарахування пені на всю непогашену суму кредитного зобов'язання, а не на прострочену суму, що протирічить вказаній нормі матеріального закону та є нікчемним положенням вказаної додаткової угоди.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тому вважає, що положення п. 4.1. договору споживчого кредиту та п/п 1.5.2. та 1.5.3. п. 1.5. додаткових угод від 25.11.2013 р. та 12.02.2015 р. до договору споживчого кредиту є недійсними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відтак, штраф та пеня є одним видом відповідальності зі порушення виконання зобов'язання. За положеннями п. 1.5. додаткових угод до спірного кредитного договору у разі будь-якого порушення платником (відповідачем) графіку погашення заборгованості наступає відповідальність у вигляді пені і штрафу, що суперечить ст. 61 Конституції України: повторне притягнення до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме діяння не допускається.

Позивач вважає, що п/п 1.5.4. п. 1.5. додаткових угод від 25.11.2013 р. та 12.02.2015 р. до договору споживчого кредиту є недійсними. З огляду на положення глави 49 ЦК України неустойка є інструментом забезпечення виконання зобов'язання, а не способом отримання прибутку. Порівнюючи встановлені кредитним договором відсотки за користування кредитом, які є основним способом отримання прибутку банками з огляду на положення ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», з встановленими пенею та штрафом, констатуємо дійсне джерело прибутку відповідача, передбачене вказаним договором - неустойка.

Так, за основним договором кредиту проценти становлять 11,04% річних (0,92% на місяць х 12 місяців), а пеня - 54,75% річних (0,15% в день х 365 днів); за додатковою угодою від 25.11.2013 р. процента становлять 0,12% річних, а пеня - 21,9% річних (0,06% в день х 365 днів); за додатковою угодою від 12.02.2015 р. процента становлять 0,12% річних, а пеня - 416,1% річних (1,14% в день х 365 днів). А штраф за додатковими угодами від 25.11.2013 р. та від 12.02.2015 р. перевищує проценти за кредитом у 6 320 разів.

Вищевказане співвідношення основного обов'язку із відповідальністю вважає неправозгідним та недійсним.

За правилами ч.1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори і споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав і а обов'язків на шкоду споживача. В ч.ч. 3, 4 статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не і вичерпним. При цьому п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Конституційний Суд України (11 липня 2013 року справа № 1-32/2013) виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3 частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Висновком Конституційного Суду України по справі № 1-32/2013 за предметом розгляду звернення є недопустимість застосування до відносин споживчого кредиту положень ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» з міркувань того, що відповідальність споживача за порушення грошового зобов'язання має бути нижчою, аніж це передбачено вказаним законом (подвійна облікова ставка).

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООП «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та. міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У постанові Верховного Суду України від 25.09.2013 р. по справі № 6- 80цс13 викладено подібну позицію та наведено аналогічні міркування із посиланням на судову практику ВССУ. Так, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, від 30 січня 2013 року та від 24 квітня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що відповідно до положень частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умова кредитного договору, якою встановлена процентна ставка в розмірі 72 процентів річних за прострочення сплати щомісячного платежу, перевищує розумну межу компенсації за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим ця умова договору є несправедливою.

Крім того, такий самий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року по справі № 6-80цс12.

В зв»язку з цим позивач просить постановити рішення, яким визнати недійсними:

- пункт 4.1. договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30.07.2007 р.;

- підпункти 1.5.2. та 1.5.3. пункту 1.5. Додаткової угоди від 25.11.2013 р. до договору споживчого кредиту № № DNАВАК00100017 від 30.07.2007 р.;

- підпункти 1.5.2. та 1.5.3. пункту 1.5. Додаткової угоди від 12.02.2015 р. до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30.07.2007 р.;

- підпункт 1.5.4. пункту 1.5. Додаткової угоди від 25.11.2013 р. до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30.07.2007 р.;

- підпункт 1.5.4. пункту 1.5. Додаткової угоди від 12.02.2015 р. до договору споживчого кредиту № DNАВАК00100017 від 30.07.2007 р. Судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 по довіреності ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав та просив позов задовольнити з підстав, вказаних в позовній заяві.

Представник відповідача публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» по довіреності ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив в позові відмовити ата пояснив, що згідно рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 18 липня 2016 року частково задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, стягнуто пеню та штраф на загальну суму 4207,63 долара США, що еквівалентно 104379 грн. 42 коп. Вищевказаним рішенням суду перевірено обставини укладення кредитного договору та зменшено розмір неустойки. Вказане рішення суду вступило в законну силу на підставі ухвали апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року. Крім цього представник відповідача просив враховувати, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як кредитний договір укладено 30.07.2007 р., а з позовом позивач звернулася до суду тільки 21.11.2016 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, в результаті їх повного, об»єктивного та всебічного дослідження, суд вважає, що позов не підлягає задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 30 липня 2007 року між сторонами було укладено договір споживчого кредиту № DNАВАК00100017, за яким відповідач передав позивачеві кредит в сумі 14 3213,21 доларів США , а позивач зобов'язалася сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 0,92% на місяць на залишкову суму кредиту (п. 7.1. договору). За умовами вказаного договору у разі порушення позивачем будь-яких зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2., 2.2.3., 7.5. вказаного договору такий має сплатити відповідачеві пеню в розмірі 0,15% за кожен день прострочення - 54% річних від простроченого зобов'язання (0,15% х 365 днів).

В звязку з підвищенням курсу доларва США, позивач була неспроможна сплачувати щомісячно еквівалент 174,78 (п. 7.1. договору). Тому 25.11.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1, за якою було зменшено відсотки, а пунктом 1.5. змінено неустойку за порушення позичальника (позивача). Так, відповідальність наступає у разі порушення позичальником будь-якого із зобов»язань, передбачених в графіку погашення кредиту, пеню зменшено до 0,06% за кожен день прострочення - 21,9% річних від простроченого зобов'язання (0,06% х 365 днів) та додатково введено штраф у розмірі 6 319,91 доларів США .

Крім цього сторонами 12.02.2015 року було укладено додаткову угоду № 1, за якою було збільшено пеню до 1,14% за кожен день прострочення - 416,1% річних від простроченого зобов'язання (1,14% х 365 днів) та збільшено штраф до 6 320,95 доларів США.

Згідно ст. 6, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акгів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 «Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином правочин може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Позивачу була надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні договору кредиту сторони дійшли взаємної згоди щодо всіх істотних умов, зі змістом договору. Позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис в кредитному договорі та в подальшому вчинення дій, які спрямовані на виконання умов кредитного договору.

Вищенаведена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-134ІЦСІ5, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦП К України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ , в яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 18 липня 2016 року (справа № 711/9829/15-ц) встановлено, що вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 відсотків в розмірі 0,89 дол. США є обґрунтованими. Вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в розмірі 2094,29 дол. США та штрафу відповідно до п. 1.5.4 додаткової угоди № 1 від 12.02.2015 року до кредитного договору № DNABAK00100017 від 30.07.2007 року також є такими, що обґрунтовані на вимогах закону та, укладеного між сторонами кредитного договору та додаткової угоди до нього. Однак, при вирішенні про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 вказаних сум, суд враховвав вимоги ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та вважав за необхідне звільнити від сплати неустойки, а також з врахуванням принципів розумності та справедливості, зменшити наполовину розмір неустойки (пені, штрафу), яка підлягає до стягнення з відповідачки ОСОБА_1 та стягнув з ОСОБА_1 пеню за несвоєчасність виконання зобовязань в сумі 1047,15 дол. США, штраф в сумі 3160,48 дол. США, а всього 4207,63 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.07.2016 року становить 104 379 грн. 42 коп.

В зв»язу з цим вищевказаним рішенням з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором № DNABAK00100017 від 30.07.21.08.2007 року та додаткових угод до нього від 25.11.2013 року та 12.02.2015 року в розмірі 0,89 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.07.2016 року становить 22,08 коп., пеню за несвоєчасність виконання зобовязань в розмірі 1047,15 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.07.2016 року становить 25976 грн. 83 коп., штраф в розмірі 3160,48 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.07.2016 року становить 78402 грн. 59 коп.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зазначене встановлює неприпустимість примусу при вступі у договірні відносини та право вільно, виходячи із власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи ні.

Позивач, підписавши кредитний договір підтвердила, що з умовами договору ознайомлена та згідна. Тому твердження позивача про те, що послуга їй нав'язана, безпідставні .

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім цього суд вважає, що позивачкою пропущено встановлений ст.267 ЦК України строк позовної давності, так як кредитний договір вона уклала 30 липня 2007 року, а з позовом до суду звернулася тільки 21.1.2016 року вх..№34235. На застосуванні строку позовної давності наполягав відповідач, що є підставою для відмови в позові. В зв»язку з цим в позові слід відмовити.

Поскільки відсутні підстави для задоволення позову, то немає підстав і вирішувати питання про стягнення з відповідача судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 216, 236, 627 ЦК України, ст. ст. 8,10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 223 ЦПК України, суд , -

В и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання окремих положень договору споживчого кредиту недійсними - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції до апеляційного суду Черкаської області.

Головуючий: ОСОБА_4