Ухвала суду № 64877969, 14.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №623/1138/16-к Головуючий 1 інстанції Одарюк М.П.

Провадження №11-кп/790/269/17 Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія: ч.1 ст.286 КК України

УХВАЛА

Іменем України

14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Гришина П.В., Протасова В.І.,

при секретарі - Григорян І.І.,

за участю прокурора - Крестьяніновій І.А.,

потерпілої - ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської областівід 23.08.2016р. відносно ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_2, 16.11.1969р.н., уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1янського району Донецької області, українець, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, офіційно не працюючий, не судимий, мешкає за адресою: АДРЕСА_1

засуджений за ч.1 ст.286 КК України до 2(двох) років обмеження волі без застосування додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 1 рік та покладанням обовязків передбачених п.п.2, 3 ст.76 КК України.

Цим же рішенням суду вирішена доля процесуальних витрат і речових доказів у порядку передбаченому ст.ст.100, 124 КПК України, а також задоволений цивільний позов на користь держави.

Згідно вироку, 23.11.2015р. о 01год. 30хв. ОСОБА_2О, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, в районі розташування с. Топальське Ізюмського району Харківської області, по автодорозі Р-79 «Сахновщина-Ізюм-Купянськ-КПП Піски», зі сторони м. Купянськ в напрямку м. Ізюм, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, під час руху не вибрав безпечну швидкість руху та грубо порушив вимоги п.п.2.9«а», 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого не впорався з керуванням та допустив перекидання автомобіля ВАЗ 21051.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобілю ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді обширної рвано-скальпованої рани лівої кисті та лівого передпліччя, лівого плеча з дефектом шкіри, відкритого осколкового перелому лівої променевої кістки з дефектом кістки, відкритого вивиху головки лівої ліктьової кістки, які, згідно з висновком судово-медичної експертизи №470-ІЗ\15 від 01.02.2016р. відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоровя.

Прокурор у поданій апеляції не оскаржуючи встановлені фактичні обставини та кваліфікацію просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого в наслідок мякості та у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити ОСОБА_2 за ч.1 ст.286 КК України теж саме покарання з іспитовим строком але з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, зясувавши позицію обвинуваченого та потерпілого, які просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З вироку суду вбачається, що фактичні обставини встановлені в загальному порядку, на підставі досліджених у суді доказах.

З вироку суду (т.1 а.с.33-34) вбачається, що фактичні обставини встановлені згідно ч.3 ст.349 КПК України, що позбавляє права оскаржувати їх в апеляційному порядку.

Дії обвинуваченого, що виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження, колегія суддів вважає вірно кваліфікованими за ч.1 ст.286 КК України.

Таким чином, відповідно до раніше наведеної правової норми апеляційна інстанція перевіряє вирок лише в частині призначення обвинуваченому покарання.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно обрав вид і міру основного покарання та законно застосував положення ст.75 КК України тому вони не оскаржуються в поданій апеляції.

Санкція ч.1 ст.286 КК України передбачає додаткове покарання позбавлення права на строк до трьох років або без такого.

Вирішуючи питання про додаткове покарання, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 щиро розкаявся у вчиненому, добровільно усунув заподіяну шкоду в сумі близько 100тис.грн., судимостей не мав, за місцем проживання характеризується позитивно, вину визнав повністю, а також взяв до уваги позицію потерпілої яка виказувалась про недоцільність позбавлення права керування і цим обґрунтував свій висновок.

Аргументація прокурора про необхідність позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами ґрунтується лише на тому, що ОСОБА_2 вчинив злочин у стані алкогольного спяніння.

При розвязанні апеляційного доводу, колегія суддів виходить з того, що з пояснень обвинуваченого, які підтверджені потерпілою в апеляційній інстанції випливає, що сісти за руль ОСОБА_2 вмовила сама потерпіла, якій терміново, у звязку з захворюванням дитини, необхідно було потрапити до дитини. Крім того, обвинувачений та потерпіла перебувають у родинних звязках, що і обумовило прийняття рішення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у той день.

Отже, матеріали кримінального провадження свідчать, що ОСОБА_2 не з власної зухвалості сів за кермо у стані алкогольного спяніння, а у звязку з хворобою дитини потерпілої ОСОБА_1

Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що районний суд з урахуванням обставин справи та особи обвинуваченого обрав справедливе рішення не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами за вищенаведеними обставинами.

Звідси, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської областівід 23.08.2016р. відносно ОСОБА_2 не потребує змін.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської областівід 23.08.2016р. відносно ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення.

Головуючий

Судді