Ухвала суду № 64871922, 21.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/3258/16-ц Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.

Категорія 47 Доповідач Павицька Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.

секретаря Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - управління Держгеокадастру у Коростенському районі Житомирської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - управління Держгеокадастру у Коростенському районі Житомирської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позову зазначала, що вона та відповідач є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1. В 2015-2016 роках відповідач самовільно встановив металевий гараж на земельній ділянці загального користування, яка призначена для виходу на АДРЕСА_1. Наявність даного гаражу перешкоджає їй до виходу на АДРЕСА_1. Листом виконавчого комітету Коростенської міської ради від 10.02.2016 року її було повідомлено про те, що відповідача було зобов'язано перенести металевий гараж до 01.05.2016 року, однак відповідачем дана вимога не виконана, у зв'язку з чим просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою загального користування за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку загального користування від металевого гаражу позначеного на технічному плані літерою "Г".

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 січня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 без будь-якого погодження з нею та дозволів від контролюючих органів, самовільно встановив металевий гараж позначений на технічному плані літерою «Г» розміром 5,00 м на 3,20 м, на земельній ділянці загального користування, що перешкоджає їй користуватись виходом до АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України об'єкт нерухомості належить до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

У п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», судам роз'яснено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року № 6-180цс14 у справі за позовом про знесення самочинного будівництва, яка відповідно до положень статті 360 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З копії технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1 та схематичного плану присадибної ділянки АДРЕСА_1 від 11.06.2007 року вбачається, що загальна площа присадибної ділянки становить 726 кв.м., на ній відсутня така будівля як гараж (а.с. 55). Матеріали справи не містять доказів того, що розмір земельної ділянки збільшився з 726 кв.м. до 871 кв.м.

Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в суді першої інстанції показали, що спірний гараж був побудований більше тридцять років назад, за попереднім погодженням з батьком позивачки ОСОБА_6 Позивачка має вільний вихід на вулицю Полякова. Такі пояснення свідків спростовують доводи позивачки, що гараж побудований в 2015-2016 роках.

Таким чином, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що спірний гараж розміщений відповідачем на земельній ділянці, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1, а також на підтвердження того, що таке встановлення порушує права позивачки.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

За таких обставин, відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді