Рішення № 64869911, 17.02.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4088/16-ц

Провадження № 2/204/92/17 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2017року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

за участю представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро справу за позовом ОСОБА_4 до Державної служби України з питань праці, Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс» про стягнення суми грошової допомоги,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахуванням наданих уточнень, просив стягнути з Державної служби України з питань праці та Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс» на користь ОСОБА_4 грошову допомогу у розмірі 5 (пяти ) посадових окладів відповідно до п.3.4 Контракту в сумі 23225,00 грн. та 112671,68 грн. у розмірі середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги за несвоєчасне нарахування та несвоєчасну виплату грошової допомоги при звільненні з 17.12.2015 року по день фактичного розрахунку 21.09.2016 року. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що на підставі наказу № 182-к від 18.04.2012 року Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України ОСОБА_4 був призначений на посаду головного редактора Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс». На підставі наказу № 109-у від 10.06.2013 року, виданого Державним підприємством «Редакція журналу «Технополіс», ОСОБА_4 був продовжений термін перебування на посаді головного редактора «Редакція журналу «Технополіс». Наказ був виданий відповідно до умов контракту № 3 від 18.04.2013 року з керівником підприємства, що є у державній власності, укладеного між ОСОБА_4 та Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України). У звязку з реорганізацією «Держгірпромнагляд» України відповідно до розпорядження КМУ від 30 вересня 2015 року № 1021-р функції і повноваження Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки були покладені на Державну службу з питань праці згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці». У звязку з вищезазначеною реорганізацією «Держгірпромнагляда» України до раніше укладеного контракту № 3 від 18.04.2013 року між позивачем та Державною службою України з питань праці в особі Голови Держпраці ОСОБА_5 була укладена Додаткова угода № 3 від 08 липня 2015 року до контракту № 3 від 18 квітня 2013 року про зміну п.7.2. розділу 7 Контракту. Всі інші умови зазначеного контракту, які не змінені цією Додатковою угодою, залишилися чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують обовязковість щодо себе,- так узгоджено сторонами в Додаткової угоді. Наказом № 432-к від 04.12.2015 року, виданого Державною службою України з питань праці, ОСОБА_4 був звільнений згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Державним підприємством «Редакція журналу «Технополіс» був здійснений розрахунок у звязку із звільненням. За умовами п.3.4. розділу 3 контракту, сторонами контракту було узгоджено, що «У разі виходу Керівника на пенсію йому виплачується грошова допомога у розмірі 5 (пяти) посадових окладів», тобто при досягненні віку він має право на грошову допомогу у розмірі 5 (пяти) посадових окладів. У звязку з досягненням пенсійного віку та виходом на пенсію в грудні 2014 року позивач подав керівництву Держгірпромнагляд України (який був діючим органом та мав повноваження на той час) заяву про виплату йому грошової допомоги у розмірі 5-ти посадових окладів відповідно до умов контракту, але у звязку з реорганізацією «Держгірпромнагляду України» він так і не отримав ні наказу про виплату йому грошової допомоги, ні самої суми грошової допомоги. Після реорганізації Держгірпромнагляду України та укладання з Державної службою України з питань праці Додаткової угоди № 3 від 08 липня 2015 року до контракту № 3 від 18 квітня 2013 року сторонами було узгоджено, що всі інші умови зазначеного контракту, які не змінені цією Додатковою угодою, залишилися чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують обовязковість їх виконання. Таким чином, відповідач-1 визнав за позивачем право на отримання грошової допомоги у розмірі 5-ти посадових окладів відповідно до умов контракту. Умовами укладеного Контракту не передбачено, що виплата при виході пенсію здійснюється тільки при умові розірванні контракту. Навпаки, за згодою сторін п.3.4. р. 3 Контракту затверджено, що грошова допомога, як додаткова умова матеріального забезпечення керівника при досягненні ним пенсійного віку, як сторони договору, а не як умова виплати при обовязковому розірванні договору. За текстом Контракту відсутні будь-які обмеження дії Контракту при досягненні керівника пенсійного віку. Тому, відмова Державної служби України з питань праці, як органу управління майном, в видачі наказу про виплату ОСОБА_4 грошової допомоги у розмірі 5 (пяти) посадових окладів, - є незаконною дією, яка порушує право сторони договору на отримання грошової винагороди, як додаткової умови матеріального забезпечення керівника при досягненні ним пенсійного віку. Позивач звертався до відповідача-1 в лютому та березні 2016 року з заявою про виплату йому грошової допомоги у розмірі 5 (пяти) посадових окладів, але отримав відповідь за № 3572/1/11-ДП-16 від 30.03.2016 року про відмову в виплаті. Про порушення його права на отримання грошової винагороди у розмірі 5 (пяти) посадових окладів він дізнався 04.12.2015 року коли був здійснений розрахунок у звязку із звільненням і він не отримав належної йому виплати. Протягом 3-х місяців він намагався вирішити спірне питання в досудовому порядку, але відповідачі відмовили в задоволенні його вимог. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги позивача та просила задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилалася на обставини, які викладені в позовній заяві.

Представник Державної служби України з питань праці ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача та просила відмовити йому в повному обсязі. При цьому, вказала, що припущення позивача, що Держпраці повинно видавати відповідний наказ не ґрунтується на вимогах закону, оскільки виплата грошової допомоги у розмірі 5 посадових окладів проводиться за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності (п. 3.1. Контракту) і лише у разі звільнення з роботи при виході на пенсію, що передбачено п. 3.4 Контракту. Отже, виплата відповідної грошової допомоги передбачена положеннями Контракту, а не нормами чинного законодавства України і проводиться, якщо звільнення відбувається з поважних причин, а саме у разі виходу на пенсію. Позивач звільнився за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України без зазначення поважних причин. Вимога позивача про стягнення грошової допомоги є безпідставною та необґрунтованою, оскільки бажання звільнитися у звязку з виходом на пенсію в заяві позивача не зазначено, то грошова допомога у разі виходу на пенсію не входила до виплат належних позивачу від відповідача-2 при звільненні. Більше того, грошова допомога при звільненні у разі виходу на пенсію не є заробітною платою. Крім того, позивач пропустив без поважних причин тримісячний строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Представник Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс» ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивача та просив відмовити йому в повному обсязі. При цьому, вказав на ті ж самі обставини, що вказані представником Державної служби України з питань праці.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають по наступним підставам.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У судовому засіданні встановлено, що 18 квітня 2012 року відповідно до наказу Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 18.04.2012 року № 182-к ОСОБА_4 був призначений на посаду головного редактора Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс» (а.с.18).

На підставі наказу № 109-у від 10.06.2013 року, виданого Державним підприємством «Редакція журналу «Технополіс», ОСОБА_4 був продовжений термін перебування на посаді головного редактора «Редакція журналу «Технополіс» (а.с.17).

Наказ був виданий відповідно до умов контракту № 3 від 18.04.2013 року з керівником підприємства, що є у державній власності, укладеного між ОСОБА_4 та Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) (а.с.6-8).

У звязку з реорганізацією «Держгірпромнагляд» України відповідно до розпорядження КМУ від 30 вересня 2015 року № 1021-р функції і повноваження Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки були покладені на Державну службу з питань праці згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці».

У звязку з вищезазначеною реорганізацією «Держгірпромнагляда» України до раніше укладеного контракту № 3 від 18.04.2013 року між ОСОБА_4 та Державною службою України з питань праці в особі Голови Держпраці ОСОБА_5 була укладена Додаткова угода № 3 від 08 липня 2015 року до контракту № 3 від 18 квітня 2013 року про зміну п.7.2. розділу 7 Контракту (а.с.12).

Наказом Державної служби України з питань праці № 432-к від 04.12.2015 року ОСОБА_4 був звільнений з займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, та припинено контракт № 3 від 18.04.201 року відповідно до пп. «г» п.5.2. цього контракту (а.с.19).

Вищевказані обставини визнавалися та не заперечувалися сторонами у справі. А тому, дані обставини не підлягають доказуванню в порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України, згідно якої обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Позивач вважає, що у зв'язку з виходом ним на пенсію йому мали виплатити грошову допомогу у розмірі 5 (пяти) посадових окладів, а оскільки її вчасно не виплатили, то є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу, представники відповідачів вважали вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання представників відповідачів на те, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк звернення до суду з цими вимогами є помилковими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В свою чергу, суми, про які заявлено позивачем, є складовою заробітної плати, зокрема до таких висновків прийшов Конституційний Суд України в своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці».

Разом з тим, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню по іншим підставам.

Так, згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому, звільнення за власним бажанням працівника, якому призначена пенсія або такого, щодо якого зроблено подання про призначення пенсії, або який хоча б досяг пенсійного віку, повинне розглядатися як вихід на пенсію, якщо працівник вказує на цю причину звільнення в заяві. Для оформлення звільнення з цієї причини досить перевірити факт призначення пенсії, подання для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. Перевіряти дійсність мотивів недоцільно, оскільки закон визнає право зазначених працівників посилатися просто на таку причину звільнення без яких-небудь додаткових обґрунтувань.

Пунктом 3.4. контракту № 3 від 18.04.2013 року з керівником підприємства, що є у державній власності, укладеним між ОСОБА_4 та Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України), сторони встановили, що у разі виходу Керівника на пенсію йому виплачується грошова допомога у розмірі 5 (пяти) посадових окладів (а.с.7 на обороті).

Разом з тим, як вбачається з заяви позивача від 10.11.2015 року про звільнення і розірвання з ним контракту № 3 від 18.04.2013 року (а.с.20) та самого наказу про звільнення № 432-к від 04.12.2015 року (а.с.19), ОСОБА_4 був звільнений з займаної посади за власним бажанням без зазначення будь-яких інших підстав.

Підпунктом «г» пункту 5.2 контракту від 18.04.2013 № 3 передбачено, що цей контракт припиняється з інших підстав передбачених законодавством та цим контрактом.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, оскільки у заяві позивача від 10.11.2015 року не вказано причини звільнення, його звільнення й було проведено за власним бажанням без поважних причин, а тому, в діях відповідачів не вбачається ознак протиправності відносно позивача, зокрема, щодо невиплати йому грошової допомоги у розмірі 5 (пяти) посадових окладів.

Тому, суд вважає, що обставини, зазначені позивачем в його позовній заяві, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, у звязку з чим позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової допомоги за несвоєчасне нарахування та несвоєчасну виплату грошової допомоги при звільненні є безпідставними.

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 79, 88, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до Державної служби України з питань праці, Державного підприємства «Редакція журналу «Технополіс» про стягнення суми грошової допомоги - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Самсонова