Ухвала суду № 64863469, 16.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/23093/16-ц Провадження № 22-ц/772/418/2017Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 19Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Медяного В.М., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про припинення договорів,

В с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про припинення договорів поруки і іпотеки.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про припинення договорів задоволено.

Припинено поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 1 від 18 жовтня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 і ПАТ «КБ «Надра».

Припинено іпотеку квартири АДРЕСА_1 і яка належить на праві особистої власності ОСОБА_2

Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь держави судовий збір у розмірі 1102,40 гр.

Відповідач ПАТ «КБ «Надра» в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зазначив, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального й процесуального права; суд при вирішенні справи не встановив всіх обставин і не прийняв до уваги, що на час отримання кредиту й на момент смерті ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_2, яка виступала іпотекодавцем та поручителем, проживали разом, а квартира, яка являється предметом іпотеки була фактично спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_2 і позичальника ОСОБА_4.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, надіслав лист, яким просив розглянути справу без його участі.

Позивач у судове засідання не з'явилася.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 18 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» (перейменованого у ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 18/10/2006/840-К/141, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 25 000 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 жовтня 2016 року (а. с. 6-7).

Кредит наданий лише за умови надання ОСОБА_4 відповідного забезпечення виконання своїх зобов'язань по кредитному договору, а саме: підписання та нотаріального оформлення договору іпотеки нерухомого майна, яким являється двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 43,2 кв. м., застрахованої акредитованою банком страховою компанією (а. с. 6).

18 жовтня 2006 року укладений, підписаний та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Миронюк Н.В.(зареєстровано у реєстрі за № 3459) договір іпотеки між іпотекодержателем - ВАТ «КБ «Надра» і іпотекодавцем - ОСОБА_2, за умовами якого іпотекодавець, який діє як майновий поручитель, в забезпечення виконання позичальником всіх своїх зобов'язань за кредитним договором, передав в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: квартиру АДРЕСА_1, яка згідно довідки-характеристики, виданої КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» має балансову вартість - 23 657,00 гр. і належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою 09.12.2004 року, за реєстром № 1-1837 та зареєстрованого в реєстровій книзі № 633 за реєстровим № 54 (а. с. 8-9).

18 жовтня 2006 року ВАТ «КБ «Надра» (кредитор) уклав із ОСОБА_2 (поручитель) договір поруки № 1, за умовами якого поручитель безвідзивно та безспірно зобов'язалася відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 18/10/2006/840-К/141 від 18.10.2006 року, а саме: повернути до 18.10.2006 року кредит у сумі 25 000 доларів США; сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 11 % річних та сплатити можливі штрафні санкції (а. с. 10).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, визначаються статтею 554 ЦК України, за змістом якої у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Припинення поруки регулюється статтею 559 ЦК України, згідно вимог якої порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 32 постанови "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30.03.2012 року роз'яснив, що при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.

Згідно положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальником за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Згідно зі ст. 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За правилами статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи № 6-18-цс13 від 17.04.2013 року.

Судом першої інстанції встановлено, що у позичальника відсутні спадкоємці, які прийняли спадщину, і відсутня згода поручителя відповідати за нового правонаступника позичальника, договором поруки інше не передбачено.

Також встановлена відсутність згоди іпотекодавця на забезпечення кредитних зобов'язань у нових боржників - спадкоємців позичальника.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 є правильним.

Доводи апеляційної скарги відповідача в тому, що, по-перше: на час отримання кредиту і на момент смерті позичальника ОСОБА_4, його дружина - позивач по справі, яка виступала іпотекодавцем і поручителем, проживали разом, а, отже, вона вважається такою, що прийняла спадщину; по-друге, квартира АДРЕСА_1, яка являється предметом іпотеки, належить на праві спільної сумісної власності подружжя: позичальнику ОСОБА_4 і поручителю та іпотекодавцю ОСОБА_2, є безпідставними, не грунтуються на вимогах цивільного та сімейного законодавства.

Так, по справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року (а. с. 11).

За правилами частин 1 і 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Стаття 60 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, як беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач, крім іншого, свої позовні вимоги обгрунтувала ще й тим, що вона, являючись спадкоємцем першої черги за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4, спадщину не прийняла, у підтвердження надала витяг із спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), із якого вбачається, що станом на 7.12.2015 року у спадковому реєстрі відсутня інформація про відкриття спадкової справи на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 12).

Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, не надав суду доказів щодо кола спадкоємців та, що саме позивач ОСОБА_2 одноособово прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4. Також відповідач не надав суду доказів наявності спадкового майна та його вартості.

Як вбачається із договору іпотеки від 18 жовтня 2006 року предметом іпотеки являється квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою 9 грудня 2004 року за реєстром № 1-1837 (а. с. 8-9).

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 57 СК України визначає, що майно, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, а саме: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідач, заперечуючи позов із наведених в апеляційній скарзі підстав, згідно вимог статей 10, 60 ЦПК України, своїх заперечень суду першої інстанції, для виконання судом вимог статті 212 ЦПК України, не надавав.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦКП України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Представник відповідача, користуючись своїми правами, у судовому засіданні присутнім не був та не надав і письмових заперечень, право на подачу яких надано йому статтею 128 ЦПК України, а також не зазначив і не надав доказів на підтвердження саме таких заперечень.

Статтею 295 ЦПК України передбачено, що крім іншого, в апеляційній скарзі має бути зазначено: в чому полягає незаконність і (або) необгрунтованість рішення суду - неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин (пункт 5 ч. 2) та нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обгрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 ч. 2).

Проте, зазначивши в апеляційній скарзі про неповноту встановлених судом першої інстанції всіх обставин, відповідач, згідно вимог ст. 10, 60, п. 5-6 ч. 2 ст. 295 ЦПК України, не виконав свого обов'язку по наданню доказів на обгрунтування своїх заперечень та не зазначив й не надав доказів, на підставі яких суд, на думку відповідача, мав би повно встановити обставини справи.

Доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованого стягнення судового збору також є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Згідно вимог частини 3 статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції чинній на день звернення ОСОБА_2 до суду із позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлено ставку судового збору у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подано до суду відповідну заяву. Позов поданий до суду 1 листопада 2016 року.

Згідно вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

ОСОБА_2 пред'явила дві вимоги немайнового характеру (а. с. 1-5).

Отже, на день пред'явлення позову судовий збір підлягав сплаті в сумі 1 102,40 гр. (551,20 х 2).

Саме така сума на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України стягнута оскаржуваним рішенням суду з відповідача в дохід держави.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення позовних вимог, відповідає нормам матеріального і процесуального права, а отже, є законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.М. Медяний

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська