Ухвала суду № 64860558, 09.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" лютого 2017 р. м. Київ К/800/32908/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Черпіцької Л.Т.

Суддів: Гончар Л.Я., Донця О.Є.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Іллічівську Одеської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року у справі за позовом прокурора міста Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в місті Іллічівську Одеської області до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", третя особа - Державна казначейська служба України в місті Іллічівську Одеської області про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

Прокурор м. Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівську Одеської області звернувся до суду з адміністративним позовом до публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: управління Державної казначейської служби України в м. Іллічівську Одеської області про стягнення коштів на розрахунковий рахунок управління Державної казначейської служби України в м. Іллічівську Одеської області на загальну суму 93 560,10 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2014 року адміністративний позов було задоволено: стягнуто з публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489) на розрахунковий рахунок управління Державної казначейської служби України в м. Іллічівську Одеської області № 31111155700015 кошти за збір з операцій відчуження легкових автомобілів на загальну суму 93560,10 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2014 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, управління Пенсійного фонду України в місті Іллічівську Одеської області звернулось до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2014 року.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередні інстанцій встановлено, що УПФУ в м. Іллічівську Одеської області було проведено документальну перевірку повноти і своєчасності перерахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування від операцій з відчуження легкових автомобілів, що підлягають першій державній реєстрації Центром надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговуванням м. Іллічівську та Овідіопольского району, підпорядкованого управлінню УДАІ УМВС України в Одеській області, за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої було складено акти від 21.03.2014 року № 7 та від 24.04.2014 року № 8, в яких встановлено, що на момент перевірки на розрахункові рахунки Державного бюджету по додатковим ставкам в ГУДКС України в м. Іллічівську не поступили кошти на суми 23977,50 грн. і 69582,60 грн., сплачені в ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», що підтверджено відповідними квитанціями, чим порушено п. 15 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740 «Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (з наступними змінами і доповненнями).

28.02.2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління НБУ від 28.02.2014 року № 107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» до категорії неплатоспроможних» було прийнято рішення № 9 про запровадження тимчасової адміністрації на три місяці з 03.03.2014 року по 02.06.2014 року та призначення уповноваженої особи ФГВФО для ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК».

03.06.2014 року ФГВФО було прийнято рішення про продовження повноважень уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного О.В. з 03.06.2014 року до дня отримання ФГВФО рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК».

11.06.2014 року на підставі постанови Правління НБУ від 10.06.2014 року № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення № 45 про початок ліквідації ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» з 11.06.2014 року та призначення уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію.

Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» було призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного О.В. на період з 11.06.2014 року по 10.06.2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні операції були вчинені банком у період з 19.02.2014 року по 22.02.2014 року, а постанова Правління НБУ № 107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» до категорії неплатоспроможних» винесена лише 28.02.2014 року, тимчасова адміністрація запроваджена з 03.03.2014 року по 02.06.2014 року, прокурор звернувся з даним позовом до суду 03.06.2014 року, тобто після закінчення строку дії тимчасової адміністрації.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звернення прокурора до суду з даним адміністративним позовом ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» вже був віднесений до категорії неплатоспроможних банків і вже була призначена тимчасова адміністрація банку та уповноважена особа ФГВФО на тимчасову адміністрацію, а на момент ухвалення судом першої інстанції постанови про задоволення позову - розпочата процедура ліквідації ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» і призначена уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію, що, у відповідності до ч. 5 ст. 36 та ч. 2 ст. 46 Закону № 4452-VI, виключає можливість позачергового задоволення вимог кредиторів банку і стягнення з нього відповідних коштів у примусовому порядку.

У цій справі суди попередніх інстанцій, під час розгляду спору, виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, також і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дає підстави для висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків "превентивного" судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 вересня 2015 року № П/811/3781/14.

Згідно із частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Положеннями пункту 5 частини другої зазначеної статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 1091 ЦПК України банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Тобто, предметом спору, в зазначеній справі, фактично є невиконання ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» покладеного на нього обов'язку щодо перерахування коштів (збору на обов'язкове державне пенсійне страхування від операцій з відчуження легкових автомобілів) на рахунки Державної казначейської служби України в м. Іллічівську Одеської області на загальну суму 93560,10 грн.

Враховуючи викладене, вказаний спір не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції.

Відповідно до частини 1 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції прийшли до невірних висновків, що справа підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, так як спір підлягає вирішенню господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Іллічівську Одеської області - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року - скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.

Судді: