Ухвала суду № 64860319, 20.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

20 лютого 2017 року м. Київ К/800/15905/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення, Центру по нарахуванню соціальних виплат про стягнення недоплаченої допомоги до 5 травня за 2015 рік,

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення, Центру по нарахуванню соціальних виплат в якому просила стягнути з відповідачів на її користь недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2015 рік (далі - спірна допомога) у розмірі, передбаченому частиною 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII, в редакції спірного періоду).

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що відповідачі, всупереч вимог чинного у період спірних правовідносин законодавства, здійснили їй нарахування і виплату спірної допомоги у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України, а не на підставі відповідної правової норми Закону № 3551-XII, яка по іншому визначає питання розміру такої допомоги.

На думку позивача, наведені обставини свідчать про незаконність дій відповідачів і порушення останніми її прав, а тому ОСОБА_1 просила про задоволення позову.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В подальшому, позивач звернулась з заявою про перегляд вищевказаного рішення суду першої інстанції у зв'язку з нововиявленими обставинами в якій просила скасувати останнє і прийняти нову постанову про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування заяви зазначала, що суд першої інстанції не врахував усі доводи і обставини, вказані нею у позовній заяві внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.

Названі обставини позивач вважає нововиявленими у розумінні пункту 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року, в задоволенні заяви відмовлено.

Позивач подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та задовольнити її заяву.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Іваненко Я.Л. від 16 червня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 4 липня 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

Ухвалами цього ж судді від 8 липня і 8 вересня 2016 року процесуальний строк, встановлений судом був продовжений і скаргу залишено без руху повторно.

Згідно розпорядження керівника апарату суду і проведеного на його підставі повторного автоматизованого розподілу цієї справи від 18 листопада 2016 року, її передано на розгляд судді Мойсюку М.І.

Ухвалою судді від 18 листопада 2016 року процесуальний строк, встановлений судом для виконання вимог ухвали був продовжений.

У встановлений судом процесуальний строк скаржником виконано вимоги ухвали у повному обсязі, однак у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що заявник не вказала обставин, які є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Тобто, перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами є особливим і самостійним видом провадження в адміністративному процесі у якому, на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою здійснення такого не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

При цьому, у такому випадку судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, Верховним Судом України.

Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не є нововиявленими обставинами.

Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Разом з тим, у даному випадку позивач у своїй заяві не зазначила обставин, які б відповідали вищевказаним критеріям і були б віднесені процесуальним законодавством до нововиявлених, а тому підстави для її задоволення відсутні, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення, Центру по нарахуванню соціальних виплат про стягнення недоплаченої допомоги до 5 травня за 2015 рік, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2016 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 вересня 2015 року, прийнятою у цій справі, відмовити.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк